Словопростір – Ганна Пехник

251

   Ганна Пехник: “А СЛІД НА ЗЕМЛІ СВІЙ ТРЕБА ЗАЛИШИТИ…“

   Бібліотекар Радехівської ЗОШ №1 Ганна Михайлівна Пехник нещодавно порадувала шанувальників поетичного слова першою збіркою своїх творів “Мелодія душі моєї “. Поезія Ганни Пехник щира і задушевна, зворушлива і по домашньому тепла. Тож сьогодні я запросила Ганну Михайлівну на гостину у Словопростір.

   – Ганно Михайлівно, писати вірші нас спонукають якісь, як правило, небуденні речі: а що саме спонукало до творчості Вас?

   – Найперше, що мені хотілося, це словами поезії скласти подяку моїм дорогим батькам, бабусям і дідусям та усій добрій  благословенній Богом великій християнській родині: сестрам, братам, племінникам. Сподіваюся, що це мені вдалося.

   І подяку матусі я склала, і згадала свого татуся, як він заповідав: “Залишаю Вам садок квітучий, а будете їсти яблука, то згадуйте мене…”. Так і є, так і сталось.

   Я прославляю Господа за продовження родоводу, за те найкраще і найдорожче, що в мене є  – мою донечку Вікторію, онука Дем’янчика і доброго зятя Назарія, які були моєю Музою і підтримкою при написанні цих поетичних рядків. А інколи онучок і мені наказував: “Бабусю Аню, бери ручку і пиши тепер мій вірш”, – і диктував, а я записувала. Коли пробувала поправляти, Дем’янко категорично заперечував, наполягав: “Пиши, бабусю, так, як я сказав“. А що з цього вийшло, самі посудіть, коли прочитаєте його вірші “Про воду в пустелі“ – це він виніс такі враження після відпочинку з батьками на морі в Туреччині,   і про картопельку, яку вибирав у бабусі Зосі.

   – До Вашої збірки увійшли твори, написані в різні роки, отже віршування Ви розпочали досить давно: чи не так?

   – Пишу з любов’ю до Бога, бо вона, як рушійна сила, все здолає, все переможе. Прославляю нашого спасителя за його ласку, велич і красу, за силу мудрого слова в його святині. Дякую Господу Богу за той талант, за ту риму і музу, яку я довго виношувала в собі ще з дитячих літ. І, нарешті, ніби щось з величезною силою виштовхнуло мене із звичайних буднів і понесло у світ поезії, в світ чарівної мелодики цих звуків. Але, напевно, час має добру пам’ять.

   Не один раз цитувала свої вірші, які писала ще в юні роки. Вони, як і у всіх поетів-початківців, були про кохання: щасливе і нерозділене. Деякі рядочки, які мені пригадались, використала в своїх віршах.

   Отак не встояла я перед цією спокусою, перед цим дотиком невидимим… Щось торкнулось тонких струн моєї душі, де ніби раз по раз пульсував імпульс якихось підказок ритмічних і влучних до мого розуму і серця і шепотів: “А слід на Землі свій треба залишити… Твій час настав. А хто ж, як не ти? Пора вже,  пора…!”

   Мелодія душі моєї – це твори на різну тематику, а також твори прозові. Для багатьох авторів писати прозу завжди складніше, бо вона  вимагає чіткості викладу думок, ретельного шліфування слова і неабиякої майстерності від автора, адже захопити читача прозовим твором, і спонукати його прочитати кілька сторінок тексту завжди важче, а Вам це зробити вдалося досить легко. Ганно Михайлівно, особисто Вам, що легше дається: проза чи поезія?

   – У даній збірочці в своїх мемуарах я відтворила дерево пам’яті – своє родове коріння та з приємністю згадала дитячі роки. Це все писалось напрочуд дуже швидко, легко, і з величезним задоволенням, майже без виправлень,  без жодних порад із членами родини (адже це була моя таємниця, яка в майбутньому мала стати сюрпризом навіть для рідних). Єдиним родинним слухачем і консультантом була дочка Вікторія. А ще вірю у те, що мої дорогенькі батьки, бабусі і дідусі  з небес мені допомагали…

   З прозою було не просто. Частіше Муза приходить вночі і не дає спокою, щось римується. Ніби у сні цей вірш вже бачу: встаю і пишу. Буває, щось переробляю: дописую, переписую, а інколи відкладаю, так би мовити, в  “довгий ящик“, добираючи якесь влучніше слово.

   – Вірші-посвяти, інтимна та пейзажна лірика, громадянська лірика – з таких різножанрових творів складається “Мелодія душі моєї“. Ганно Михайлівно, але як кожна творча людина Ви, мабуть, маєте улюблений жанр, в якому Вам працюється і легко, і залюбки: який це жанр?

   – Ну, звичайно, це – поезія. На ній я формувалась з юних років. Писала невеличкі віршики про кохання, про тваринок, про природу і ще мене дуже вражала соціальна нерівність між жителями села і міста. Навчаючись у місті, я різко відчувала ту різницю між дітьми в школі та бачила полегшену працю їх батьків. Можливо, цю тему я ще розкрию в майбутньому, адже на сьогодні село занедбано ще більше і покинуто на самовиживання – ”рани від болю не загоєні”.

   – Під час презентації Вашої поетичної збірки, яка відбулася нещодавно в читальній залі Радехівської районної бібліотеки, звучали чудові пісні у виконанні Вашого земляка Олега Мулика та його дочки Оксани, написані на Ваші вірші. Чи багато Ваших поезій вже встигли стати піснями і з якими музикантами Ви ще співпрацюєте?

   – Зовсім не багато. Всього лише дві. Пісня про маму народилась не просто. Моя мама також любила співати. Бувало, вечорами ми не одну пісеньку проспівали. А коли я приїжджала додому і, переступаючи поріг рідної хати, співала пісню, яку виконує Надія Шестак “У маминих очах“ (мама її дуже любила), вона якось сказала: “Ти ще колись свою напишеш“. І справді, слова матеріалізуються. Пісня є, лише не має кому її донести до моєї матусі.  Але я вірю в те, що вона небесним ангелом долетить і мама її почує.

   Друга пісня про кохання “Дихай зі мною“ вже трохи веселіша. Музику до цих пісень (найкращу) написав мій земляк, однокласник Олег Мулик. Звучить задушевно, мелодійно. На презентації вже весь зал підспівував. Отож, нехай співають ці пісні усі, кому вони до вподоби. Працювати з Олегом легко і професійно. Думаю, що замінити його як композитора, буде не просто. Я вдячна за його благородність, за авторське виконання цих пісень з чарівною дочкою Оксаною (вона також працівник культури). Він ще не знає, але я напередодні Дня св. Валентина  написала нову пісню, яка не увійшла у першу збірку моїх поезій. А чи буде музика до неї від Олега, вирішувати йому самому…

   – Ганно Михайлівно, а чи є у Вашому творчому доробку вірш, який подобається Вам по-особливому? Який саме?

   – Так, звичайно є, але не один. Я не можу розділити свою любов між мамою і татом, між бабусями, між дітьми і онуками, між сестрами, братами, племінниками – бо всіх їх люблю всім серцем, усім єством своїм, усією душею. Крім окремих  віршів-присвят, я свою любов виразила у вірші “Всеосяжна родинна любов”.

   – Ваша поетична збірка “Мелодія душі моєї“ має красиве оформлення і її дизайн продуманий до найменших деталей: від назви розділів до титульної сторінки та обкладинки: відчувається неабиякий смак та тонке художнє відчуття. Кому завдячуєте за дизайн книги, чи це також Ваше авторство?

   – Задум, звичайно, мій. І те розлоге дерево з міцним корінням, і постать жінки з мелодикою звуків чарівних та назви розділів і їх оформлення. Але якби не особливі здібності  та вишукані смаки обдарованого Дениса Калитовського, ця книга не була б такою привабливою. Уяву та фантазію потрібно втілити в реальність. І це зумів зробити талановитий  дизайнер Денис.

   – Ганно Михайлівно, чи вже є у планах видання другої поетичної збірки і якою Ви її бачите?

   – Не буду забігати наперед, бо знаю, який це приємний і водночас  тернистий шлях – написати і видати книгу. Планувала відпочити, навіть мріяла про відпустку, але насправді все зовсім не так. Вже декілька поезій написала. А щодо випуску другої збірки, я думаю, що про це знають тільки Небеса Господні.

   – Робота над книгою – це завжди робота колективна: кому ще завдячуєте появою на світ своєї першої ластівки?

   – Хочу подякувати кожному, хто долучився до цього видання. Це і Вікторії Гетьман за малюнки до віршів мого онучка Дем’янчика, Галині Дащаківській за макетну верстку. Засилаю подяку редакторам, моїм колегам по роботі, подругам: вчителям Радехівської ЗОШ №1 Драбчук Оксані Ярославівні, Підгайній Галині Володимирівні, Сайкевич-Калитовській  Ларисі Володимирівні, які редагували і коректували кожне слово, кожну букву. Ці учителі – це гордість України, про яких можна сказати: “Школа учителем стоїть!…”. Низький уклін Вам!  Тому й присвятила їм вірш-подяку “Без них би книга не така зродилась”.

   Особлива подяка талановитій, творчій людині доброї душі, славному поетові, голові літературного товариства Радехівщини Михайлу  Костіву за те, що він допоміг мені зробити ті перші кроки: такі несмілі, і винести свою поезію в світ на публіку та рекомендував  збірку  до видання. А також разом з іншими літераторами прийняли мене в члени Радехівського літературного товариства ім. Осипа Турянського.  Для мене це –  велика честь.

Надія ЯРМОЛА