Цікава знахідка

257

ДОСЛІДНИКАМ ІСТОРІЇ СТАРОГО ЦВИНТАРЯ В РАДЕХОВІ ВІДКРИВАЮТЬСЯ ЗБЕРЕЖЕНІ РОДИНАМИ РЕЛІКВІЇ


   Проект «Історична справедливість» був започаткований у 2016 році та реалізовувався за підтримки Молодіжної комісії УГКЦ у рамках соціальної ініціативи «То-ся не зробить». Мета проекту – привернути увагу громади до питання відновлення старого цвинтаря у місті Радехові, облагородити його територію, зібрати краєзнавчу інформацію про родини, що поховані тут. Задум такої ініціативи виник у радехівчанок Ірини Бліхарської-Бігун та Тетяни Садовської, які, подавши заявку, виграли гранд на реалізацію проекту. Так, за час роботи було облагороджено територію старого цвинтаря – її передано під догляд комунальній службі міста, неодноразово на спільні толоки збиралися самі радехівчани. У рамках проекту було видано книгу краєзнавчих досліджень, яку впорядкував Ігор Гілевич та знято документальний фільм, у створенні якого взяли участь Зеновій Твердохліб, Мар’яна Зеленюк, Сергій Сторощук. Радехівською міською радою територію кладовища було визнано історико-меморіальним комплексом «Старий цвинтар у місті Радехів», що дає змогу взяти її під охорону як історичну пам’ятку місцевого значення.

   Попри те, що із запланованих завдань проекту виконані усі, група радехівчан та молоді продовжує досліджувати цю унікальну сторінку історії нашого міста та дбати про благоустрій старого цвинтаря. Сьогодні проводиться збір інформації для видання другої книги про старий цвинтар і в ході пошуку матеріалів, спілкування зі старожилами виявляються все нові унікальні факти.

   Важливими виявилися спогади Олександри Григорівни Пахомової (рік народження 1928), яка дитиною ще сама ходила у костел на літургії.  За розповідями старожительниці, територія цвинтаря не була більшою за ту, яка є зараз. Ховали на кладовищі усіх, хто мешкав у місті, незалежно від національності чи віросповідання. Окрім поховань українців, поляків та німців, за спогадами Олександри Григорівни, було на цвинтарі і поховання австрійських військових, яке знаходилося ближче до каплиці. Ховали на цвинтарі й вояків УПА, тіла яких привозили на показ і виставляли на теперішній вулиці Львівській під будинком КГБ. Проте, таких могил на кладовищі є мало, адже найчастіше тіла загиблих потай забирали родини.

   Під час великих християнських свят на цвинтарі у гробниці графа Бадені відправляли службу. В самій каплиці були великі образи, фігури святих. Капличка була обгороджена навколо і мала великі ворота. Двері в гробницю були такі ж як в костелі.

   Молитися до костелу ходили і українці, і поляки, так само як і до греко-католицької церкви. На великі свята влаштовувалися спільні процесії: несли образи, хоругви, малі діти сипали квіти. Процесія йшла від костелу до церкви, а далі до палацу Бадені. Там була капличка, біля неї відправляли молебень. У капличці стояла статуя Матері Божої і завжди були квіти. Влітку – живі, а взимку – спеціально восковані. Ця каплиця була зруйнована перед Другою світовою війною.

   За свідченнями старожительки, костел перестав діяти у 1947-48 роках. На той час із міста виїхали два польських ксьондзи,  які забрали із собою більшу частину реліквій із храму. Проте, чимало статуй та образів рятували польські та українські сім’ї. Про один із таких випадків і пригадала пані Олександра: «Як моя мама померла у 1993 році, то в захристії в старій церкві я побачила образ з костелу. Знала, що то саме цей образ, бо я там його бачила. Зображена  була Мати Божа із Ісусом». Побачивши образ, Олександра Григорівна перепитала про ікону в світлої пам’яті отця Ярослава Михалюка. Священик підтвердив, що цей образ Матері Божої Ченстоховської є із зруйнованого костелу. За спогадами Олександри Григорівни, ця ікона перебувала у вівтарі костелу із правої сторони.

   Відштовхнувшись від цього факту, ми продовжили своє дослідження та звернулися у церкву св. Миколая м. Радехова. Так, нам вдалося відшукати родину, яка зберігала та передала ікону у храм. Нею виявилася польська родина Петра та Катерина Міщуків. Сьогодні у Радехові проживають їхні нащадки – сім’я Йозифовичів. Саме вони зберігали ікону, яку врятував ще їхній прадід. Правнук Володимир Петрович Йозифович розповів про історію своєї родини.

   Родина Міщуків була заможною та мала власне велике господарство. Як куркулів їх хотіли вивезти у Сибір, проте арешту вдалося уникнути. Не раз у хату приходили і повстанці, яким Міщуки давали харчі. Проживали вони на теперішній вул. Б. Хмельницького (за будівлею колишнього Будинкоуправління). І досі там добре зберігся будинок, що був зведений ще у 1925 році. Ікона Божої Матері, яку врятувала родина, зберігалася саме тут. Вже в часи незалежності України ікону було передано до церкви св. Миколая внучкою родини Міщуків – Мирославою Йозифович.

   Рідний брат Мирослави Володимир і сестра Ганна, що в часі війни виїхали за кордон, сьогодні проживають в Канаді. І саме за допомогою родини вдалося зібрати кошти на реставрацію ікони. Зараз вже відновлена ікона Матері Божої зберігається біля престолу у новій церкві св. Миколая. Те, що це є саме врятована ікона із костелу, підтвердив і син Мирослави Йозифович, яка передала ікону до храму, Володимир. Він пам’ятає ікону Божої Матері ще із дитинства, адже три покоління їхньої родини зберігали цю реліквію у власному домі.

   Важко уявити, як вдалося вціліти іконі у часи, коли заборонялося ходити до церкви, визнавати Бога, відкрито говорити про свої віросповідання. За спогадами Володимира Йозифовича, ікону у їхньому домі одного разу побачили комуністи, проте, забрати реліквію побоялися.

   Образ Матері Божої Ченстоховської вважається чудотворним. За легендою, перше зображення ікони написав євангелист Лука. Тривалий час вона зберігалася у місті Белзі, куди за різними версіями потрапила внаслідок шлюбів руських князів. Ще один переказ говорить про те, що Галицько-Волинський князь Лев привіз ікону з Константинополя до замкової церкви у Белзі. Тому цей тип ікони також називають Белзькою. По захопленню Галицького князівства польським князем Владиславом Опольським, на Белз напали татари і взяли місто в облогу. Князь Владислав Опольський наказав винести ікону і поставити на фортечні мури. Татари, обстрілюючи замок, влучили в ікону. З того часу іконописці зображують Матір Божу Ченстоховську із двома шрамами на обличчі. Є вони і на зображенні віднайденої ікони із костелу.  У старій дерев’яній церкві св. Миколая сьогодні зберігається ще один такий образ. За припущеннями, інша ікона Матері Божої Ченстоховської є образом, що вцілів зі старої церкви, яка згоріла.

   Сьогодні ще чимало виявлених фактів потребують свого дослідження. Також хочеться встигнути записати спогади людей, які були очевидцями цих подій, або пам’ятають їх із переказів своєї родини. Адже знати та зберегти історію свого рідного міста є нашим обов’язком. Тож просимо відгукнутися усіх, хто може поділитися  інформацією про членів своєї родини, які похованні на старому цвинтарі, пам’ятає історії, пов’язані із костелом, усипальницею графа Бадені та інші історичні факти. Усіх охочих поділитися своїми спогадами запрошуємо звертатися у Радехівську міську раду.

На світлинах: Ікона Матері Божої Ченстоховської.   

Мар’яна ЗЕЛЕНЮК