Життя протягом століття

375

Дмитрук Іван Семенович.
(с.Увин, 1918-2018р.р.).

Рудий О.П., бібліотекар бібліотеки-філії с.Увин.

Історико-краєзнавче дослідження: «Дмитрук Іван Семенович (с.Увин).
Життя протягом століття. (1918-2018р.р.)».

Австро-Угорська імперія.
Очевидно родина Дмитруків проживала в Увині достатньо довгий час, оскільки мешканці з цим прізвищем вже згадуються в документах 1772р. Саме в той час Галичина перейшла під владу Австрійської імперії. Вздовж австро-російського кордону(Броди-Радехів-Сокаль) було виставлено залізні чорно-жовті стовпи, а сам кордон отримав назву «Сокальський». В ті часи Увин належав до Золочівської округи, а пізніше до Бродівського повіту. На поч.20ст. в Увині проживало майже 800 мешканців. В 1912р. Увин(разом з іншими селами Лопатинщини) було включено до складу новоствореного Радехівського повіту. В ті часи с. Увин належало до Австро-Угорської імперії, і розташовувалося майже на межі австро-російського кордону, який пролягав вздовж р.Судилівки. Родина Дмитруків проживала недалеко від лінії границі. З переказів місцевих мешканців відомо, що тут також знаходилася прикордонна будка, в якій несли варту австрійські прикордонники. На другому березі р.Судилівка знаходилася Волинь, яка в ті часи належала до Російської імперії, і розташовувалося волинське село Скриголови.
Дмитрук Іван Семенович народився в с.Увин в сім’ї Семена і Марії Дмитруків 24 лютого 1918р. Мав двох братів, – Володимира і Йосафата. На той час с.Увин ще належало до Австро-Угорської імперії, однак продовжувалася довголітня велика війна, яка пізніше була названа Першою світовою війною. До закінчення війни та розпаду Австро-Угорської імперії залишалося близько семи місяців.

Мал.1.Картина І.Гуменюка(бібліотека с.Увин).

Часи Польщі.

Після розпаду Австро-Угорської імперії та поразки ЗУНР наші землі ввійшли до складу Польщі. В ті часи с.Увин перебувало в складі Радехівського повіту Тернопільського воєводства. По межі колишнього австро-російського кордону, пролягала адміністративна межа Тернопільського і Волинського воєводств. Тому дитинство і молодість Дмитрука Івана Семеновича припадає на часи Польщі.
Хата родини Дмитруків знаходилася в мальовничій місцевості. Поряд з нею знаходився достатньо великий став(площею 41 морг) і гребля з водяним млином. Пізніше це було зображено на картині(мал.1) місцевого художника І.Гуменюка(на даний час вона знаходиться в бібліотеці с.Увин). Поблизу става сходилася молодь. З часів Польщі збереглася фотографія, на якій молоді хлопці з Увина грають в волейбол(мал.3). Окрім цього, тут також випасалася сільська худоба. На фотографії тих часів відображено корови на водопої(мал.4).

[one_half last=”no”]

Мал.2.Місцевість с.Увин поблизу якої знаходилася хата родини Дмитруків(сучасний вигляд).

[/one_half][one_half last=”yes”]

Мал.3.Місцевість поблизу хати родини Дмитруків(гра в волейбол, часи Польщі).

[/one_half]
[one_half last=”no”]

Мал.4.Хата родини Дмитруків(1930-ті р.р., корови на водопої).

[/one_half][one_half last=”yes”]

Мал.5.Околиці с.Увин(часи Польщі).

[/one_half]
[one_half last=”no”]

Мал.6.Сільська молодь, с.Увин.( 1933р.)

[/one_half][one_half last=”yes”]

Мал.7.Церковний хор с.Увин(другий зліва Дмитрук Іван(серпень 1939р.)).

[/one_half]

Мал.8.с.Увин(серпень 1940р.).

Радянська влада 1939-41р.р.

Восени 1939р. Західну Україну було приєднано до складу УРСР і СРСР. Новостворену Львівську область було поділено на райони, і з січня 1940р. с.Увин(поряд з іншими селами) було включенодо Лопатинського району. З приходом радянської влади в м.Радехові працювали три школи з різними мовами викладання: українською, польською і єврейською. В другій половині 1940-го року відбувся перехід на радянську шкільну програму. В той час в м.Радехові в українській середній школі навчався 431 учень. Очевидно, поряд з іншими тут навчався І.С.Дмитрук.


 

[one_half last=”no”]

Мал.9. Навчання в Радехові(1940р.).

[/one_half][one_half last=”yes”]

Мал.10.Поїздка в Радехів(30 грудня 1940р.(фотографія з родинного архіву)).

[/one_half]

Німецько-радянська війна.
Зранку 22 червня 1941р. в селах Лопатинщини було чути відлуння артилерійського обстрілу, а в небі з заходу на схід летіли багаточисельні ескадри німецьких літаків. За спогадами очевидця подій Климчука Т.(с. Лопатин): «…Жителі Лопатинського району в неділю, 22 червня 1941 року, почули гул артилерійської канонади та вибухи бомб. Спочатку думали, що це військові навчання, але, побачивши в повітрі на низькій висоті польоту літаки з чорними хрестами(свастикою), вдалині – пожежі, зрозуміли, що почалася війна, про яку багато говорили…».
В часи німецько-радянської війни між землями Галичини(генерал-губернаторство Галичина) і Волині(райхскомісаріат Україна) німецькою окупаційною адміністрацією було встановлено внутрішній кордон, який пролягав по тій же лінії, що колишній кордон між Австро-Угорською і Російською імперіями. В селах розташованих вздовж лінії кордону було створено прикордонні застави з німецьких солдатів. Труднощі воєнного часу доповнилися несприятливими погодними умовами. Неврожай 1942р. та надмірне вилучення німецькою владою „контигенту” стали причиною голоду в Галичині.

 

Мал.11. м.Львів, 1942р.(крайній справа Дмитрук Іван).

Шахти Гінденбурга.
З осені 1941р. розпочалося вивезення молоді з Лопатинщини на роботи в Німеччину. Спочатку певна кількість хлопців і дівчат поїхали туди добровільно, однак згодом кількість бажаючих залишити свої землі суттєво зменшилася. Тоді німці почали робити облави на молодь і вивозили її в Німеччину насильно. В той час молоді хлопці і дівчата, щоб уникнути вивезення переховувалися в полях серед збіжжя, в лісі і т. ін., а облави ставали щораз жорсткішими. Відомо, що з Увина до Німеччини було вивезено 20 молодих хлопців і дівчат.
В той час вугілля було важливою сировиною для Німеччини, тому німецька влада надавала важливе значення його видобутку. Вважається, що лише в березні 1942р. на роботу в шахти Німеччини було відправлено близько 30-ти тис. молодих хлопців та чоловіків з України.
Дмитрук І.С. також потрапив на шахти Німеччини(м.Гінденбург). Його спогади були записані Дзьобаном Т.В. і Лабою В. і були опубліковані в «Історії села Увин»: «…Нас, молодих хлопців, німці після облави відвезли до Радехова, а звідти до Львова. Тут ми перебували в спеціальному таборі…». З часу перебування Дмитрука І.С. в м.Львові збереглася фотографія.

 

Мал.12. м.Гінденбург на Одрі, Німеччина, 1943р.(другий справа сидить Дмитрук Іван).

В подальших спогадах Дмитрук І.С. розповідав: «…В товарних вагонах нас повезли до Німеччини. Частково затрималися у Щеціні. Кінцевою зупинкою було місто Гінденбург. Більшість з нас потрапила у вугільну шахту. Сильніших скеровували на підземні роботи. Біля шахти був табір для полонених. Нас після кожної зміни заганяли в цей табір. Робота була дуже виснажливою. Так тривало до 1945 року…». З переказів дочки І.С.Дмитрука, Вашкевич Стефанії Іванівної, відомо, що перебування на шахтах було дуже важким, робітники жили в умовах голоду і важкої роботи. Після багатогодинної роботи під землею і підйому на поверхню, робітникам давали лише горня кави і кусок хліба.

 

На початку 1945р. Дмитрука І.С. було переведено на роботу на лісорозробки в м.Тарнов(Польща), про що також відомо з його спогадів: «…При наступі Червоної армії в січні 1945р. частину полонених забрали в Польщу різати ліс. Тут ми готували дерев’яні кріплення для копалень. Це було поблизу міста Тарново…». Пізніша довідка свідчить про те, Дмитрук І.С. працював робітником на лісорозробках в м.Тарнов(Польща) по 23 січня 1945р. Радянські війська і лінія фронту поступово наближувалися до місця роботи. Напередодні радянського наступу робітникам вдалося втекти, і Дмитрук І.С. намагався потрапити додому, однак був мобілізований до радянської армії.

Служба в радянській армії.
Дмитрук І.С. був мобілізований до радянської армії 3 лютого 1945р. Військову службу проходив в 114 гвардійській стрілецькій Віденській Червонопрапорній дивізії. 16 квітня 1945р., майже перед закінченням війни(на початку проведення Берлінської операції), отримав поранення в ногу. Служба в радянській армії тривала до 1946р., після чого він повернувся додому.
Указом президіуму Верховної Ради СРСР від 9 травня 1945р. І.С.Дмитрук був нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945р.р.». Окрім цього він отримав за неповними даними щонайменше 7 медалей і орден. Указом президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1985р. І.С.Дмитрук був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни другого ступеня.

Мал.13.Родина Дмитруків: на фотографії Дмитрук Іван Семенович з дружиною Софією Лук’янівною і дітьми(червень 1954р.).

Повоєнний час і трудове життя.
Після завершення бойових дій на наших землях було відновлено Лопатинський район, і с.Увин належало до його складу з 1944р. по 1962р. (пізніше до Бродівського і Радехівського районів.). В березні 1945р. замість коней(яких забрали на потреби армії), по селах(с.Увин і очевидно інші) почали запрягати корів, – ними вивозили гній на поля і орали землю. В той же час в селах району була відсутня будь-яка техніка, а кількість традиційних сільськогосподарських знарядь праці та транспорту була недостатньою. Окрім цього додаткові труднощі створювали достатньо складні погодні умови.
В 1949р. І.С.Дмитрук влаштувався їздовим на роботу в місцевий колгосп, де працював до виходу на пенсію. Спочатку колгосп називався ім.8 березня, а пізніше його було об’єднано з більш великим колгоспом ім.Свердлова, з центром в с.Куликів. Під час роботи І.С.Дмитрук доглядав за конюшнею, в якій нараховувалося близько 50-ти коней і довозив корми для худоби, кількість якої становила близько кількох сотень. Рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 29 грудня 1978р. І.С. Дмитрук був нагороджений медаллю «Ветеран праці».

 

Мал.14.Хата збудована родиною Дмитруків в 1960-их р.р.(сучасний вигляд).

Родина.
Дмитрук І.С. одружився 17 жовтня 1947р. на мешканці с.Увин Смаль Софії Лук’янівній(1920р.н.). В 1949р. в них народився старший син, – Григорій(проживає в м.Соснівка); в 1952р., – син Петро(проживає в м.Червоноград); в 1957р. – син Іван(проживає в м.Червоноград); в 1959р., – дочка Стефанія(проживає в м.Львові). В 1960-их р.р. Іван Семенович з Софією Лук’янівною збудували власний будинок, в якому вони проживають по сьогоднішній день. На даний час в Дмитрука І.С. вже є 8 внуків і 14 правнуків.

 

Роповідь підготовлено за матеріалами історико-краєзначого дослідження: «Дмитрук Іван Семенович(с.Увин). Життя протягом століття. (1918-2018р.р.)», бібліотекаря бібліотеки с.Увин Рудого Олега Павловича.