Хочеться, щоб в історії нашого краю було якомога менше незаповнених сторінок

159

   Нещодавно у сесійній залі Радехівської міської ради відбулася подія, на яку радехівчани з нетерпінням очікували впродовж кількох років: історик-краєзнавець Тарас Васильович Дзьобан презентував книгу «Радехів. Історія міста». Привітати автора книги з такою вагомою подією у його житті прийшли перший заступник голови Радехівської РДА Ігор Мельник, заступник голови районної ради Василь Кутенський, працівники та депутати  Радехівської міської ради, Радехівської районної центральної бібліотеки, громадські активісти, представники засобів масової інформації. Розпочала захід керуюча справами виконавчого комітету міської ради Ірина Лах.

   Автор книги «Радехів. Історія міста» історик-краєзнавець Тарас Васильович Дзьобан люб’язно погодився відповісти на декілька моїх запитань.

   – Тарасе Васильовичу, насамперед я попрошу Вас коротко розповісти про себе.

   – Я народився в селі Яструбичі на Радехівщині в 1946 році в сім’ї вчителів. Тому, мабуть, не випадково після закінчення школи  також обрав фах вчителя, здобувши педагогічну освіту. Вчителював у школах Радехівщини. Понад тридцять років викладаю історію у Вузлівській  школі-ліцеї. Маю звання «Вчитель-методист», є організатором і керівником «Центру краєзнавчих досліджень Радехівщини». Майже сорок років свого життя присвятив краєзнавчій роботі. Є автором монографій з історії сіл Вузлове, Увин, Павлів, Нестаничі та Тетевчиці. Мені приємно, що до цього ряду тепер також долучилася і монографія з історії міста Радехова, над якою я працював кілька років.

   – Тарасе Васильовичу, звідки у Вас таке захоплення краєзнавством, адже не завжди і не всі вчителі історії стають авторами книг?

   – Мене завжди захоплював метод вивчення історії в країнах Скандинавії. Там історію держави починають з вивчення історії свого населеного пункту. І це логічно, адже   дуже важливо знати історію своєї маленької батьківщини, яка завжди тісно переплетена з історією тієї землі, на якій твої предки цеглина за цеглиною будували державу. Мене захоплює робота з архівними документами, подобається по крупинці збирати та вибудовувати в одну лінію цікаві історичні факти, співставляти їх з тими історичними фактами, які подавалися в підручниках з  історії, написаних для нас чужинською владою і робити для себе певні висновки. По-особливому ця праця зацікавила мене після дев’яностих років, коли стали доступними багато засекречених архівних документів. Тоді я переконався у правдивості слів відомого українського мислителя двадцятого століття Лева Силенка, який писав так: «Щоб поневолити націю і навчити її покірно жити в неволі, треба відібрати в неї  правдиву, самобутню історію і написати її фальшиву, приголомшуючу, впокорюючу. Вона (поневолена нація), виховавши себе під наглядом окупанта-вторжника в школі фальшивої історії, не знатиме, хто вона є, ким вона закута і чому? Провідник поневоленої нації, вихований в школі фальшивої історії, буде фальшивим провідником народу, сам цього не знаючи. Народ, поневолений і примушений свою історію читати не по-своєму, буде сотні років боротися за волю і не могтиме її здобути». Ось чому нам так важливо знати свою правдиву історію.

   За написання історії Радехова свого часу бралися багато дослідників, але ці праці були невеликими, оскільки потрібно було зібрати та опрацювати багато архівних документів, доступ до яких на той час був обмеженим. Чимала заслуга у вивченні історії Радехівщини належить краєзнавцеві Івану Діку з Нестанич. В історико-краєзнавчому музеї Радехівщини зберігається понад 70 папок краєзнавчих матеріалів, зібраних ним. Радехівська міська рада перевела цей архів в електронний варіант, зробивши його доступним для більшої кількості дослідників.

   У книзі «Радехів. Історія міста» використано чимало фактів з досліджень краєзнавця Івана Діка.

   – Тарасе Васильовичу, дайте, будь ласка, коротку характеристику книги  «Радехів. Історія міста»: зі скількох розділів вона складається, на яке коло читачів розрахована?

   – Книга написана у формі історичного нарису і складається з двох розділів. У першому розділі охоплюється історичне минуле Радехова від найдавніших часів до 1939 року, тобто – початку Другої світової війни. Послуговуючись документами та матеріалами, значна частина з яких вперше використовується, мені вдалося  відтворити основні етапи становлення нашого міста від часу його заснування.

   У другому розділі я намагався показати як розвивалася історія Радехова від Другої світової війни до наших днів. У цьому розділі описується і перебіг воєнних подій та рух опору, і    процес становлення радянської влади у повоєнні роки, і розповідь про життя остарбайтерів – вихідців із Радехова, вивезених на примусові роботи до Німеччини, і репресованих радянською владою жителів нашого міста. Читач також може знайти для себе і розповідь про зародження та діяльність державних, культурних, медичних та освітянських установ, відомих жителів нашого міста, приватних підприємців, опис подій під час Революції Гідності та учасників  АТО.

   Книга розрахована на широке коло читачів, але в першу чергу призначена для жителів та вихідців з Радехова, вчителів історії, учнів, студентів та всіх, хто цікавиться історією міста, в якому живе.

   – Тарасе Васильовичу, до створення та видання книги, мабуть, доклалося багато небайдужих людей, чи не так?

   – Звичайно, адже потрібно було зібрати та впорядкувати величезну кількість матеріалу, віднайти необхідні кошти, а це – не мало і не багато – понад 70 тисяч гривень. Тому, користуючись нагодою, хочу висловити щиру подяку за сприяння у зборі матеріалу радехівчанам Ніні Загиней, Павлу Макару, Марії Ференс, Степану Шарку, Аллі Остапчук, Лесі Мацюк, Юрію Сухару, Надії Гось, Галині Ковальчук, Ганні Стадник, Ірині Личак, Світлані Сіцілюк, Надії Чайківській, Богдану Лучку, Юрію Макару, Зеновію Твердохлібу, В’ячеславу Парійчуку, Ганні Пехник, Ірині Лах, львівському історику Василю Лабі,  кандидату історичних наук Івану Рудянину, Юстині Коваль, Марії Коврижник. А також фундаторам видання: Віталію Сікорському, Степану Данькевичу, Василю Коцупирі, Андрію Кіндифору, Ігорю Крету, Василю Яворському, Олені Юрченко, Галині Світлик, Зіновію Жуку, Марії Павлюк, Лілії Коханчук, Ярославу Фольварочному, Йосифу Цибулі, Михайлу Комарницькому, Івану Михайліву, Ірині Костов’ят, Роману Ковалику, Ганні Пехник, Богдану Ігнатовичу, Юрію Дяківу, Ніні Загиней, В’ячеславу Парійчуку, Ярославу Ходоріву, працівникам музичної школи імені Ігоря Білозора, депутатам, членам виконкому  та колективу Радехівської міської ради, а також всім небайдужим людям, хто долучився коштами, підтримкою та добрим словом до видання книги.

   – Звичайно, що з виходом у світ Вашої шостої і, мабуть, найбільш вагомої книги, Ваша краєзнавча та дослідницька праця продовжиться. Що у Ваших подальших планах?

   – Спілкуючись із вчителями історії міських шкіл та місцевими краєзнавцями, ми багато говорили про те, що було б добре запровадити в школах урок з вивчення історії міста. Зараз я працюю над розробкою навчальної програми та підручника для школярів і сподіваюся на те, що цей задум нам вдасться втілити в життя.

   Звичайно, що моя дослідницька і краєзнавчо-пошукова робота продовжується і я робитиму все,що від мене залежить, щоб в історії нашого краю було якомога менше незаповнених сторінок.

   – Тарасе Васильовичу, після виходу книги з’явилося багато скептиків, які критикують авторський виклад тих чи інших подій. Що можете сказати з цього приводу?

   – Історія – це наука суб’єктивна і кожний з нас має свою точку зору на ті чи інші події. Я намагався послуговуватися достовірними історичними джерелами та фактами, а якщо в когось є заперечення стосовно їх викладу: досліджуйте, робіть спростування і цілком ймовірно, що незабаром на світ може з’явитися доповнене видання книги «Радехів. Історія міста».

   Післямова. Під час презентації всі бажаючі мали чудову нагоду придбати книгу «Радехів. Історія міста» з автографом автора. А на завершення присутні стоячи аплодували Тарасу Дзьобану за таку потрібну і актуальну для нашого міста  книгу. До речі, книга «Радехів. Історія міста» вийшла за сприяння Радехівської міської ради.

Надія ЯРМОЛА