Якщо не докласти зусиль – “то ся не зробить”

182

   Радехівчани та гості нашого міста, мабуть, не могли не помітити, що за останні два роки територія старого міського цвинтаря дуже змінилася: тут видалено старі та аварійні дерева, чагарники,  відремонтовано і поправлено деякі  зруйновані надгробки, перекрито рух автотранспорту  місцями поховань, полагоджено огорожу,  територія обкошена.  Які кроки із впорядкування території старого міського кладовища будуть  робитися і надалі сьогодні нам розповідають автор проекту «Історична  справедливість» Тетяна Романівна Садовська та кандидат історичних наук Ігор Ярославович Гілевич.

   – Тетяно Романівно,  моє перше запитання буде адресоване Вам, адже, мабуть, варто зробити короткий екскурс в минуле і кількома словами розповісти про те, як і в кого  виникла ідея привернути увагу громадськості до проблеми впорядкування старого міського кладовища?

   – Близько півтора року тому до мене звернулася Ірина Бігун-Бліхарська з пропозицією привернути увагу громадськості до старого міського цвинтаря. Вона запропонувала написати проект, щоб віднайти кошти та впорядкувати цю територію. Бо багато па’ятників на той час були розбитими, територія цвинтаря заросла непрохідними чагарниками, а прямо по могилах вздовж і впоперек були протоптані стежки радехівчанами, які зовсім не замислювалися над тим, що топчуть пам’ять про своїх предків та свою історію.

   Ідея про впорядкування території старого цвинтаря привела нас з Іриною до відомого на теренах Радехівщини історика-краєзнавця, кандидата історичних наук Ігоря Гілевича, який з усією відповідальністю і з великим зацікавленням почав нам допомагати. Підключивши до науково-пошукової роботи місцевих краєзнавців, йому вдалося зібрати багатющий історичний матеріал. І коли виникла необхідність видати брошуру про історію поховань на старому міському цвинтарі, частину зібраного матеріалу ледь вдалося втиснути на п’ятдесяти сторінках. Тому замість брошури в нас вийшла солідна історична розвідка. Чим більший об’єм роботи ми виконували, тим більше нас захоплювала історія старого цвинтаря і приховані ним таємниці.

   – Що вдалося зробити за цей час і в якому стані перебуває старий цвинтар у Радехові на сьогодні?

   – За кошти, які нам вдалося залучити в рамках проекту за підтримки Комісії у справах Української Греко-Католицької Церкви, нам вдалося встановити пам’ятний знак зі сторони районної поліклініки, на якому зображено зруйновані костел та усипальню графа Бадені і назвати територію кладовища історико-меморіальним комплексом. За підтримки Радехівської міської ради територія кладовища визнана пам’яткою історії місцевого значення. За підтримки директора телестудії «Радехів» Михайла Тимрука, співавтора проекту Мар’яни Зеленюк  та соціальної ініціативи «То ся не зробить» було відзнято фільм про історію старого цвинтаря під назвою «Цвинтар. Потоптана історія». Кілька разів ми організовували загальноміську толоку, щоб прибрати територію кладовища. На наш заклик  відгукнулося багато радехівчан, які не просто прийшли зі своїм інвентарем та допомогли впорядкувати могили, а також принесли багато цікавих фотографій, розповіли про людей, які тут поховані. Зокрема цього року під час проведення акції «Чиста субота», яка проходила першого квітня, нам вдалося підняти і зібрати докупи бетонні конструкції на родинному похованні подружжя Росів та ще на кількох могилах.  Також нам відкрилися  неймовірні та жахливі факти, зокрема, про те, що стежка, яка веде до центрального меморіалу на військовому кладовищі, вистелена плитами з надгробків єврейських поховань, які згодом були закриті асфальтом.

   У рамках проекту ми ініціювали проведення інвентаризації землі, адже не секрет, що з року в рік зі сторони вулиці Витківської ведеться свідомий наступ на поховання і за крок до могил будуються гаражі, хліви. А окремі господарі навіть виливають на могили гноївку та висипають побутове сміття. І якщо в руйнації костелу та графської усипальні ми звинувачуємо радянську владу та варварський тоталітарний режим, то продовжувати і надалі топтати могили наших предків і так само по-варварськи ставитися до своєї історії   ми не маємо права. Тому на сьогодні Радехівська міська рада визначає межі території старого цвинтаря, яка буде закріплена за комунальним підприємством. Тому, сподіваємося, що прибирання тут проводитиметься не один раз в рік, а значно частіше.

   – Які кроки, на Вашу думку, потрібно  робити і надалі та над чим потрібно працювати, щоб територія старого міського кладовища мала належний вигляд?

   – Тетяна Садовська: Кожного разу, коли ми працюємо над впорядкуванням території старого міського кладовища та досліджуємо історію старих поховань, перед нами відкриваються все нові й нові завдання. Коли ми дізналися, що стежка до центрального меморіалу на, так званому,  військовому цвинтарі викладена плитами з надгробків єврейських поховань, ми поставили собі  мету підняти ці плити та скласти їх в окремому місці, адже це також одна із сторінок нашої історії, про яку не слід забувати. Визначивши місце розташування графської усипальні та дослідивши, що вона опинилася під асфальтним покриттям, адже тут прокладено дорогу, ми ініціюємо  встановлення на цьому місці пам’ятного знаку та відведення дороги в обхід.

   Партійні активісти, зруйнувавши каплицю і будуючи військовий меморіал, забрали металеву огорожу та відгородили нею військовий цвинтар від решти поховань. І зараз виглядає так, що могили радянських військових відгороджені від могил простих радехівчан, які поховані на тій же території,  красивою огорожею. Особисто для мене, це є неприпустимим. Щоб виправити цю історичну несправедливість, ми ініціюємо, щоб ця огорожа була відреставрована і нею  обгородити старий цвинтар зі сторони центральної поліклініки та від вулиці імені Рильського.

   – Ігор Гілевич: Насамперед для відновлення надгробків, які від часу та під впливом атмосферних явищ розтріскалися і були поруйновані, потрібно залучати фахових реставраторів, які б за допомогою відповідних матеріалів та розчинів змогли їх відреставрувати. Тоді вони зможуть простояти ще не одне десятиліття, адже в такому стані, в якому вони перебувають на сьогодні, через кілька років повністю будуть поруйновані та покриті землею і не підлягатимуть реставрації.

   –  Чи знаходите розуміння громади і підтримку міської влади стосовно впорядкування території старого цвинтаря?

   – Тетяна Садовська: Хочу наголосити на тому, що на сьогодні ми досить тісно співпрацюємо з Радехівською міською радою і маємо потужну підтримку міського голови Степана Коханчука. Адже кожного разу, коли ми звертаємося за допомогою до міської ради, чи це стосовно стежки, вкритої надгробними плитами з єврейських поховань, чи стосовно огорожі на так званому військовому цвинтарі, чи стосовно організації прибирання території цвинтаря – ми завжди знаходимо розуміння,  підтримку та активну участь  міської ради.

   Що стосується громади міста, то словесна підтримка від громади є величезною. Але хочеться також сподіватися не тільки на словесну підтримку, а й активну участь громади у всіх наших починаннях. Наприклад, готуючись до проведення акції «Чиста субота», ми роздрукували та розповсюдили понад тисячу запрошень із закликами прийти і допомогти впорядкувати старий цвинтар, сподіваючись, що на нього відгукнуться хоча б сто жителів нашого міста та допоможуть прибрати цвинтар. Але наші сподівання не виправдалися – прийшли приблизно п’ятдесят осіб, яким ми дуже вдячні за їх небайдужість і розуміння проблеми. Адже чим більше людей приходить на спільне прибирання, тим більший об’єм робіт ми можемо виконати.

   – Знаю, що історики-краєзнавці зацікавилися старими похованнями на території старого цвинтаря і про деякі з них розповідається в книзі Тараса Дзьобана про історію Радехова, яка нещодавно побачила світ. А чи є якісь нові  наукові дослідження стосовно поховань на старому цвинтарі і чи продовжується ця науково-пошукова робота?

   – Ігор Гілевич: Цьогоріч  ініціативна група, яка реалізовувала цей проект минулого року, вирішила продовжити його і надалі та укласти і видати другу частину книги про історію старого цвинтаря – більш розширену й доповнену. Зараз ми активно ведемо пошукову роботу, збираємо свідчення старожилів,  світлини, історичні факти, фотографуємо залишки пам’ятників. Хочу зазначити, що окремі з них минулого року під покровом зелені та молодої порослі навіть не були помітними. Одним з останніх наших відкриттів, яке ми зробили, поспілкувавшись з кількома старожилами Радехова під час цьогорічного прибирання території цвинтаря, це поховання отця-Василіяна Ходаня, який був парохом Радехова в роки німецько-фашистської окупації. На його могилі встановлено лише  металевий хрест, на якому немає ні прізвища, ні дати народження та смерті. А зацікавила вона нас тому, що розташована поруч з похованнями радехівських священичих  родин Січинських та Давидовичів.

   – Тетяна Садовська:  Власне, завдяки акції «Чиста субота», яку ми проводили першого квітня цього року, нам вдалося зустрітися та поспілкуватися із жителькою міста Радехова, яка розповіла нам багато цікавих історичних фактів про невідомі поховання на старому цвинтарі. Зокрема, нам вдалося зібрати факти, які підтверджують припущення краєзнавця Зіновія Твердохліба про те, що в могилах, на яких встановлені мальтійські хрести без зазначення прізвищ та інших вихідних даних, дійсно поховані загиблі українські вояки.   Таким чином, кожного разу ми робимо для себе все нові й нові історичні відкриття і ще раз переконуємося в тому, що взявшись за впорядкування території старого міського цвинтаря, ми відновлюємо не тільки історичну справедливість, а й пам’ять про наших земляків, які творили історію нашого краю в минулому.

   – А які найдавніші поховання збереглися на старому цвинтарі?

   – Ігор Гілевич: Виникнення цього цвинтаря історики пов’язують з перенесенням графом Міром римо-католицької парафії зі Станина до Радехова у  вісімдесятих роках вісімнадцятого століття та будівництвом у місті костелу, біля якого і був закладений цвинтар. До того поховання проводилися на території біля старої дерев’яної церкви. Одне з  найдавніших поховань, яке нам чітко вдалося зафіксувати, датоване 1850-м  роком.

   – Для того,  щоб розпочати нову справу,  завжди потрібна команда однодумців, які не лише підтримають ідею, а також і допоможуть її реалізувати: кому на сьогодні завдячуєте за підтримку і розуміння?

   – Тетяна Садовська: Нагадаю, що ідею реалізувати проект «Історична справедливість» нам подала Ірина Бігун-Бліхарська. Спільно з Ігорем Гілевичем та Мар’яною Зеленюк ми написали та успішно захистили проект і почали його реалізовувати. Цього року до нашої команди долучилося багато небайдужих людей, яким, користуючись нагодою, хочу по-особливому подякувати. У першу чергу щиру подяку хочу висловити колективу Радехівської міської ради на чолі з міським головою Степаном Коханчуком, а також радехівчанам:  Уляні Яворській, Юрію Баклаганичу, Ігорю Білозору, Роману Щепанкевичу, Михайлу Сухару, Андрію Казанівському, братам Віталію та Василю Іваничам, Христині Бакало. Боюся когось не згадати чи залишити поза увагою, тому велика-велика подяка всім, хто нас підтримує і допомагає. Відрадно, що з року в рік нас стає щораз більше.

   – Які кошти залучаються для робіт із впорядкування території старого міського кладовища і чи долучається Радехівська міська рада до їх фінансування та які роботи виконані за кошти міського бюджету?

    Тетяна Садовська: Наскільки мені відомо, на сьогодні для реалізації проекту «Історична справедливість» з міського бюджету кошти не виділялися. І я вважаю, що це дуже правильно, адже, коли ми об’єднуємося і спільно робимо якусь справу, то це не тільки приносить користь громаді, але й дозволяє економити та витрачати на інші потреби бюджетні кошти. Нещодавно у розмові з фаховим реставратором, викладачем Національного університету «Львівська політехніка» ми домовилися про те, що студенти цього навчального закладу, майбутні реставратори, свою виробничу практику можуть проходити на базі історико-меморіального комплексу «Старий цвинтар міста Радехова» і  проводити реставраційні роботи з відновлення зруйнованих надмогильних пам’ятників. Для цього будуть потрібні певні матеріали та інвентар. Можливо, тоді й знадобляться бюджетні кошти. Це саме стосується і відновлення старої металевої огорожі на військовому цвинтарі та встановлення її зі сторони районної поліклініки і вулиці імені Рильського. А поки що всі роботи ми проводимо своїми силами та не розраховуємо на бюджетні кошти.

   –  Дехто з радехівчан стверджує, що районна поліклініка і лікарня побудовані   на  місці колишніх поховань: чи це правда?

   – Ігор Гілевич: На щастя, ця інформація не відповідає дійсності, тому що на території сучасного приміщення районної поліклініки був побудований костел, а поховання починалися приблизно з того місця, де зараз встановлено огорожу та збереглося приміщення колишньої трупарні. Далі поховання не заходили. Тому ця інформація не є достовірною.

   – Звичайно, що роботи із впорядкування території старого міського кладовища триватимуть і надалі і, мабуть,  вже маєте якісь нові плани і задуми щодо їх проведення?

   Тетяна Садовська: Під час прямого телеефіру, який ми проводили минулого року спільно з телестудією «Радехів» в рамках проекту «Історична справедливість», до нас у студію  зателефонувала жителька міста Радехова і повідомила про те, що в той час, коли в місті був зруйнований костел, одна родина вчителів підняла з його руїн вцілілу статую Матінки Божої. Жінка також повідомила нам місце перебування цієї знахідки. Нами було перевірено цю інформацію і зараз міська рада веде перемовини з нащадками цієї родини, які досі зберігають статую  як сімейну реліквію. Вони готові повернути її місту з умовою, що на місці зруйнованого костелу буде побудовано каплицю і статуя Матері Божої буде встановлена там.

   – Ігор Гілевич: Мова йде про вчительську родину Ракубовчуків, представник якої Тома Ракубовчук деякий час був у Радехові директором школи і знайшов вічний спочинок на старому цвинтарі в Радехові. А статую знайшла одна з його невісток з давнього радехівського роду Луцівих.

   – Тетяна Садовська: Реалізовуючи проект, ми ставимо перед собою все нові й нові цілі. Початковою нашою метою було прибрати та впорядкувати територію старого цвинтаря. Потім ми зрозуміли, що інформація про  старі поховання є досить цікавою та цінною для історії міста і вирішили видати книгу.   Потім перед нами постали нові завдання – впорядкувати стежку до військового меморіалу та забрати надмогильні плити з єврейських поховань, якими вона вистелена, встановити пам’ятний знак на місці зруйнованої родинної усипальні графа Бадені і, нарешті, перед нами знову відкривається новий фронт робіт та нові завдання – визначити земельну ділянку та обгородити територію цвинтаря, а на місці зруйнованого костелу побудувати каплицю та встановити збережену скульптуру Матері Божої, відреставрувати зруйновані надмогильні пам’ятники.  І надалі  досліджуючи історію поховань, також плануємо видати другу частину книги про старий цвинтар. Але, на мою думку, втілення в життя цих цілей відкриє перед нами нові завдання.

   – Про що мають пам’ятати радехівчани, гортаючи старі сімейні фотоальбоми та переглядаючи старі світлини своїх померлих родичів, які поховані на старому міському кладовищі?

   – Тетяна Садовська: У першу чергу про те, що старі світлини – це частинка історії нашого міста. І якщо хтось має цікаву інформацію про родини, які поховані на старому цвинтарі  чи зберігає старі світлини – не будьте байдужими і допоможіть зберегти їх для прийдешній поколінь, адже узагальнена фаховим істориком Ігорем Гілевичем інформація буде вміщена в другій частині книги пам’яті про історію радехівських родин, які проживали в нашому місті та творили його історію.

   – Ігоре Ярославовичу, а чи насправді старий міський цвинтар має для нашого міста історичне значення?

   Ігор Гілевич: Оскільки Радехів в роки воєнних лихоліть втратив переважну більшість своїх історичних пам’яток, то саме старий цвинтар, який на жаль, на сьогодні є дуже поруйнованим, є тією останньою ниткою, яка дуже тісно пов’язує нас з нашим історичним минулим. І ми переконалися в тому, як реалізація проекту «Історична справедливість» зуміла об’єднати різні покоління радехівчан та спонукати їх працювати на збереження історії нашого міста.

   – Тетяно Романівно, вже двічі в Радехові побували польські волонтери, які впорядковували  могили на території старого міського цвинтаря: чи контактуєте з ними щодо проведення спільних акцій?

   Тетяна Садовська: Свого часу польський уряд започаткував реалізацію програм з відновлення старих поховань своїх співвітчизників на території України. На сьогодні в Польщі вже існує багато волонтерських рухів, які допомагають реалізувати цю програму. Саме група таких волонтерів вже третій рік поспіль приїжджає до нашого міста, щоб допомогти впорядкувати старі поховання. Відрадно, що тепер ми працюємо з ними на партнерських засадах. А нещодавно ми дізналися, що волонтерська група польських студентів, яка знову буде впорядковувати зруйновані могили на старому цвинтарі у липні цього року, вирішила перебрати від нас  назву нашої соціальної ініціативи «То ся не зробить» і назвати так само свою волонтерську групу. Звичайно, що це не може нас не тішити і ми раді, що маємо однодумців не тільки серед радехівчан, а також і за кордоном. Бо дійсно, якщо не докласти зусиль – «то ся не зробить».

Надія ЯРМОЛА