Різьбяр у музиці. Леонтович Микола Дмитрович . Автор Марія Лепех
Вітаю Вас шановні слухачі! Серед багатьох відомих українців, є одне ім’я, яке знає цілий світ. Це ім’я знаменитого композитора Миколи Дмитровича Леонтовича. В цей день, 23 січня, світова спільнота вшановує його пам’ять. Світову популярність йому принесла колядка “Щедрик”, більше відома закордоном під назвою “Carol of the Bells”. Микола Дмитрович Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Селевинці (нині село Немирівського району Вінницької області) в сім’ї священика. З дитинства батьки навчили сина любити музику, оскільки самі були музикантами. З того часу прослідковується інтерес до народних пісень. Після закінчення Немирівської гімназії та Шаргородського початкового духовного училища, в 1892 році Микола Леонтович вступає до Кам’янець–Подільської духовної семінарії. Саме в цей період починає обробляти українські народні пісні. Після закінчення семінарії працює вчителем співу та арифметики у селі Чуків (сьогодні село Немирівського району Вінницької області). Саме там Микола Леонтович познайомився із своєю майбутньою дружиною – Клавдією Жовткевич. В них було двоє донечок – Галина і Надія. 1901 року Микола Леонтович укладає збірник народних пісень для хорового виконання без музичного супроводу – “Перша збірка пісень з Поділля”. Згодом, в 1903 році друком виходить вже “Друга збірка пісень з Поділля Цю другу збірку Микола Леонтович присвятив Миколі Лисенку. Про захоплення цією пісенною збіркою є такі слова Лисенка: “Пригадуючи собі Вашу збірку пісень, я був дуже обрадуваний, знайшовши у їй самостійні ходи, рух голосів, а не підкладання інтервалів задля гармонійної площі Наступного року, прослухавши курс лекцій в Придворній співоцькій капелі в Санкт–Петербурзі отримує свідоцтво регента церковного хору. Після переїзду на Донбас в 1905 році, організовує хор робітників. Однак вже в 1908 році Леонтович повертається на Поділля, де впродовж 1908–1918 рр. працює викладачем співів в жіночому єпархіальному училищі в Тульчині. Окрім цього, Леонтович був керівником “Просвіти”. Зараз до вашої уваги прозвучать пісні Із-за гори сніжок летить, Пішов милий лужком-лужком у виконанні народного хору “Просвіта” Радехівської районної школи мистецтв імені митрополита Андрея Шептицького. Керівник хору – Сухар Людмила Іванівна. Солісти Василь Познанський, Василь Лиско.
В 1919 році разом з сім’єю переїжджає до Києва, проте восени повертається до рідного Тульчина. В цей період займається музичною діяльністю: утворює власну музичну школу, організовує хори та концерти. Микола Леонтович був учасником Всеукраїнської православної церковної ради. Він пише чимало творів на духовну тематику: “На Воскресіння Христа”, “Хваліте ім’я Господнє”, “Світе Тихий”, “Літургія”, яка вперше прозвучала в Миколаївському соборі на Печерську 22 травня 1919 року.
Ще однією піснею на релігійну тематику є «Херувимська», яку ви зараз почуєте.
Загинув 23 січня 1921 року в селі Марківка (сьогодні село Теплицького району Вінницької області) під час свого візиту до батька і сестри. Був похований в тому ж селі. Згідно з досліджень Валентини Кузик, яка вивчає життєвий і творчий шлях композитора, вбивцею Леонтовича був агент ЧК Афанасій Грищенко. Достовірність цієї інформації підтверджується також секретним рапортом начальника Гайсинського повітового відділу міліції[1]. 1 лютого 1921 року в Києві відбувся концерт пам’яті Леонтовича. Відразу після концерту було утворено Комітет пам’яті Миколи Дмитровича Леонтовича, керівником якого став Кирило Стеценко. В 1922 році цей комітет був переіменований на Всеукраїнське музичне товариство імені Миколи Дмитровича Леонтовича. Воно проіснувало до лютого 1928 року. Творчій спадщині Миколи Леонтовича належать чимало обробок для класичних хорових творів, понад 150 українських народних пісень (“Пряля”, “Козака несуть”, “Ой з–за гори кам’яної”), опери “На русалчин Великдень” та хорових пісень (“Легенда”, “Моя пісня”, “Літні тони”, “Льодокол”). Микола Леонтович є автором підручників: “Нотна грамота. Підручник для навчання співів у народних школах”, “Пам’ятна книжка”.
До вашої уваги пропонується пісня» Прощай слава»,» Ой ти знав нащо брав».
Найбільший успіх і визнання творчості Леонтовичу принесла колядка “Щедрик”, яку вперше заспівали студенти Київського університету в 1916 році. В бурхливі роки Української революції 1917–1921 років, “Щедрик” став дуже популярним за кордоном. Після закінчення Першої світової війни і з початком діяльності Паризької мирної конференції, на якій вирішувалися питання повоєнного облаштування світу, Українська народна республіка спробувала відстояти українські інтереси. Окрім офіційної делегації, до французької столиці прибула неофіційна музична делегація, яку очолив Олександр Кошиць. Рішення відправити музичну делегацію належало отаману Симону Петлюрі, який вперше почув твір Леонтовича під час святкування 25річчя творчості поета Миколи Вороного в київському “Молодому театрі”. З слів Олекси Приходька: “Композиція справила таке враження, що уряд УНР тоді ж вирішив заснувати капелу і вислати її до Західної Європи для репрезентації нашої музичної культури”[2]. Всього учасників хору було 80 осіб. Офіційно цей хор називався “висока Державна культурна інституція” і “перша музично–дипломатична місія України на міжнародній арені”. За період з травня до жовтня 1919 року було відіграно 40 концертів в багатьох містах Європи. Найчастіше співали “Щедрик” Леонтовича. Відомо, що композитор створював цю мелодію 20 років: в 1901 році була перша редакція, остання – в 1919. “Щедрик” прозвучав у Парижі 6 листопада 1919 року. Ця мелодія справила дуже захопливе враження. Професор Сорбонни написав листа Олексі Кошицю: “Шановний пане! Ваші хористи перевершили всі мої очікування… Щось подібне я відчував дуже давно, коли слухав у Мюнхені твори Вагнера. Жодна пропаганда не може бути ефективнішою для визнання української нації”. Проте ця ідея не принесла результату і капела врешті–решт емігрувала до США. Протягом 1922–1924 років “Щедрик” лунав у багатьох містах країн Латинської Америки. Сумною виявилася доля Олекси Кошиця, який хотів повернутися на батьківщину, однак не отримав дозволу і був змушений далі жити закордоном. Збереглося чимало спогадів про цього видатного композитора. Композитору Кирилу Стеценку належать такі слова про Миколу Леонтовича: “він – ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе мережива із шовку. Його техніка … настільки “ажурна”, ніби тонка різьба із золота, прикрашена самоцвітним камінням. Леонтович бере невеличку річ і так вичеканить, що просто диву даєшся: маленьку простеньку мелодію він розгорне на широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб”[3]. До святкування 100 річної річниці з дня народження Миколи Леонтовича членом ювілейної комісії вшанування пам’яті був обраний керівник і диригент капели “Думка” Михайло Кречко. Фрагмент його промови: “Сторіччя з дня народження М. Д. Леонтовича – це велике свято української музичної культури, бо творча спадщина композитора стала її багатством і гордістю. Комітет ЮНЕСКО від імені ООН прийняв рішення про міжнародне відзначення 100–річчя з дня народження М. Леонтовича. До цієї дати кожний хоровий колектив готував спеціально ювілейну програму, а капела “Думка” презентувала концертну програму із 25 творів композитора. Музична громадськість з хвилюванням чекає прем’єру опери “На русалчин Великдень”, оркестровку якої здійснив Мирослав Скорик. Творча спадщина Леонтовича стала невід’ємною частиною великої духовної культури українського народу. Леонтович і пісня – нероздільні і безсмертні”[4].
Завершує сьогоднішню розповідь пісня «Гей ви стрільці січовії».
З вами була Марія Лепех. До наступних зустрічей.