Із циклу «наші славні земляки»
( до 135-річчя від дня народження Луки Мишуги)
30 жовтня виповнюється 135 років від дня народження нашого славного земляка, дипломата, журналіста, юриста, історика, дослідника історії України першої половини 20 ст. та української діаспори в США, дійсного члена НТШ, багатолітнього редактора найстаршої української газети в США «Свобода» (1933 -1955) з архівом часопису – Луки Мишуги. Лука Мишуга народився 30-го жовтня 1887 року в містечку Виткові Новім Радехівського повіту в сім’ї шевця. Його батьки Теодор і Пелагія із Сафіянів Мишуги. Мати померла на 23-му році свого життя, залишивши сиротами малого Луця та його сестру. Батько одружився вдруге та дожив до поважного віку, померши на 79-му році життя в 1923 році. Початкову школу Лука закінчив у рідному селі. Завдяки фінансовій допомозі свого славного дядька Олександра Мишуги хлопчина закінчив академічну гімназію у Львові (1906р.). Цікавий факт із життя Луки Мишуги : разом із стриєм Олександром Мишугою відбули на кораблі паломництво до святої землі, де й познайомився із Митрополитом Андреєм Шептицьким. «Незабутнє враження з тієї подорожі залишилося мені на все життя: це вхід нашого паломництва до церкви Божого Гробу. Коли ми припали всі на коліна, а стрий відспівав «Плотію уснув» у супроводі хору питомців» (Лука Мишуга). Після Єрусалиму Лука відбув до Відня на університетські студії (1911р.), де й здобув диплом доктора правничих наук. Тут також Луку навідував Олександр Мишуга, вони разом із Варварою Літинською ходили до театрів і музеїв, їздили оглядати околиці Відня. Судову практику Мишуга відбував у Львові, адвокатську аспірантуру – в Жовкві у відомого українського правника й громадянина д-ра Короля. Ще зі студентських літ займався громадською роботою. З вибухом Першої світової війни д-ра Л. Мишугу не взяли до австрійської армії з уваги на його слабке фізичне здоров’я. Незважаючи на те, він вже навесні 1915 року вступив в ряди Українських Січових Стрільців, де займався організацією культурно-освітньої роботи, вишколом новобранців, виховував їх в українському патріотичному дусі. Пізніше був направлений до Володимира-Волинського, окупованого тоді австрійською армією. Волинь у той час була зросійщена, без національних шкіл. Крім військових завдань Лука Мишуга широко організовував українське життя, зокрема шкільництво, відкривав школи, бібліотеки, що сприяло піднесення української національної свідомості серед місцевого населення та поклало основи під організацію майбутньої української влади По розвалі Австрії д-р Мишуга створив у Володимирі- Волинському Українську Раду, проголосив прилучення Волині до Української Соборної Держави з урядом в Києві та зорганізував місцеву владу на Волині. Його спогади з того часу про Волинь були надруковані спочатку фейлетонами у часописі «Республика» у Станіславові, а опісля видані окремою брошурою. З Волині Мишуга повернувся до Галичини і був призначений до державного комісаріату у нашому Радехові. Об’їжджав села та агітував вступати добровольцями до українського війська. Перебувши тиф при відступі УГА, він в 1919 році був призначений від уряду ЗУНР, як чотар, до очолюваного генералом Юнаковим генерального штабу Головного Отамана, що перебував тоді в Кам’янці Подільському та керував воєнними операціями на Україні, включно з відомим походом на Київ в серпні 1919 року. В грудні 1919 р. д-р Мишуга, разом з урядом Є.Петрушевича, переїхав до Відня, де виконував різні державні доручення. Уряд, зокрема, висилав його в різних важливих місіях: був секретарем очолюваної д-ром Костем Левицьким місії ЗУНР до Риги в 1921 p., виїжджав, разом з д-ром Осипом Назаруком, в окремій місії, на розмови з тодішнім совєтським амбасадором в Копенгазї, Літвіновим. В половині 1921р. року уряд ЗУНР вислав д-ра Л. Мишугу з місією до Вашингтону, де вже існувала українська місія на чолі з д-ром Лонгином Цегельським. Приїхавши до Вашинґтону та перебравши провід місії з кінцем того року, д-р Мишуга повів широку акцію Позички Національної Оборони- було зібрано 138,500 дол. на потреби тоді вже екзильного уряду ЗУНР. Всі ці фонди зібрав д-р Мишуга численними поїздками й виступами по всіх українських громадах . Впродовж тих двох років не було ані одної суботи, неділі й свята, під час яких д-р Мишуга по два, три й більше разів не виступав перед народом на вічах і зборах . Під час тих виступів д-р Мишуга набрався був деяких недуг, які не покинули його й до самої смерті. Крім виступів на народних зібраннях, д-р Мишуга в тому часі, провадив українську дипломатичну місію у Вашинґтоні, виконуючи всі її складні завдання. В тому самому часі теж в Канаді велась акція Позички Національної Оборони, якою керував д-р Осип Назарук і якого представив канадійським українцям у Вінніпегу 33 роки тому власне д-р Мишуга. Ця позичка в Канаді принесла тоді 28 000 дол. Після закінчення місії у Вашингтоні в кінці 1923-го року, д-р Мишуга став головним ініціатором Об’єднання Українських Організацій в Америці й опісля впродовж 17 років його генеральним секретарем. Об’єднання несло весь тягар української політичної й громадської акції і зібрало коло пів мільйона дол. на різні цілі, головно на Визвольну Боротьбу. Це не без причини в українському революційному жарґоні на Рідних Землях та закордоном в Европі називано долари «мишугами». Після двох років постійного співробітництва в «Свободі», д-р Мишуга з 1926-го року став співредактором «Свободи», отже 29 років тому. Двадцять два роки він, аж до своєї смерті, був головним редактором цього найстаршого й найбільшого українського щоденника у вільному світі. Коли після Об’єднання був створений в 1940 р. Український Конгресовий Комітет, д-р Мишуга був його головним співтворцем і до кінця свого життя його активним членом. Таку саму роль він відіграв у створеному в 1944 році Злученому Українському Американському Допомоговому Комітеті, членом якого був постійно аж до часу, коли всілякі зовнішні й внутрішні труднощі в тому Комітеті заставили його літом 1953 р. очолити ЗУАДК. Д-р Мишуга був членом Виділу Наукового Товариства ім. Шевченка в ЗДА. Мало кому відомо, що всі дев’ять книг про Україну й український народ та його історію, літературу, культуру й змагання, які появилися досі старанням і коштом Українського Народного Союзу, різних, переважно американських авторів, перейшли найбільш дбайливу обробку власне д-ра Л. Мишуги. В останніх роках, вже занепадаючи на здоров’ю, д-р Мишуга очолював Редакцію вже майже завершеної під його проводом англомовної «Енциклопедії Українознавства», матеріали до якої приготовило НТШ у Сарселі і яка вже в найближчому часі буде здана до друку старанням і коштом Українського Народного Союзу. Крім цілої низки окремих праць, і про свого славного дядька Олександра Мишугу, про «Жінку в творах Шевченка», видану теж англійською мовою, крім безлічі оригінальних промов та доповідей на найрізноманітніші теми, крім максимального вкладу у «Свободу», д-р Л. Мишуга є теж автором основної праці про українців на Західній Півкулі, відомої «Пропам’ятної Книги» Українського Народного Союзу, виданої в 1934 році, як теж автором або співавтором численних інших видань, в останньому книги «Українці у вільному світі». В американській політиці Л. Мишуга був національно-демократичних переконань і завжди з гордістю називав себе українським націоналістом. Його знали як доброго оратора на урочистих та інших зібраннях. Він матеріально сприяв громадсько-культурним заходам в Україні, підтримував зв’язки з рідним краєм- був щедрим жертводавцем. Матеріально допомагав видавати НТШ У мЛьвові твори Івана Франка. Лука Мишуга фінансово підтримував «Рідну школу» (1920-1930рр) та Промислову школу в Радехові. За його підтримки було куплено модерну токарню для обробки металу – першу в Радехові! Значну фінансову допомогу надав своїм краянам : у 1932-1933 рр. спонсорував будівництво читальні «Просвіта» у Новому Виткові. Ні, всетаки його життя було повнокровним і плідним, є що згадати, є про що розповісти, бо жив для рідного народу, дбав про його світлу долю. Помер д-р Лука Мишуга 8 лютого 1955 року в місті Нью-Йорк (хворів на рак). Там і похований. На його могилі споруджений пам’ятник із бронзовим погруддям (автор – скульптор світової слави О.Архипенко). 20 вересня 2009 року нащадки виконали останню волю свого земляка – у Новому Виткові було відкрито символічну плиту Луці Мишузі. Більш ніж через пів століття доктор Лука Мишуга повернувся на батьківську землю, а найголовніше – у пам’ять і серця своїх земляків. Його життя, плідна праця, творчість і величезна ідейна спадщина будуть одним із джерел для дослідників нашої бурхливої і багатої на події доби, що стояла і стоятиме під знаком Луки Мишуги. Ми гордимося такими земляками як Лука Мишуга, знаного як державного та громадського діяча, журналіста, редактора, юриста, багатолітнього шанувальника історії України, відомого поціновувача українського мистецтва, який від 1920-х років мешкав і працював у Америці, був співзасновником і політичним ідеологом Об’єднання українських організацій в Америці. У фонді Публічної бібліотеки м.Радехів є багатий інформаційно-краєзнавчий матеріал про Мишугу Луку Теодоровича.
Підготувала Ірина Личак. Провідний бібліограф Публічної бібліотеки Радехівської міської ради