ВЕЛИКА ІСТОРІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ В ЖИТТІ ОДНОГО МАЛЕНЬКОГО СЕЛА
НЕМИЛІВ
від минулого до сьогодення у праці, творчості й боротьбі за Незалежність
На початку 90-х років минулого століття жителі села Немилів брали активну участь у національному відродженні незалежної української держави. У 1989 році вперше на теренах України заявив про своє існування Народний рух України. Це було сміливим кроком, бо до цього десятки років допускалося існування лише однієї політичної сили – КПУ. У 1990 році осередок НРУ було створено і в Немилові. Першим головою організації обрали вчителя Андрія Петровича Шпура, а через рік її очолив вчитель Дмитро Петрович Скруха. З моменту створення й у найкоротший час організація зміцнювалася структурно й чисельно і налічувала понад 25 чоловік. Одними з перших її членами стали Йосиф Поплавський, Зіновій Ляшкевич, Андрій Брида та багато інших. Уже з початків своєї діяльності завдяки ініціативі НРУ було проведено ряд важливих загальноукраїнських акцій, в яких взяли участь і немилівці. Зокрема: брали активну участь в роботі місцевих, районних, обласних та загальноукраїнського осередків цієї організації; допомагали коштами для трансляції передач національно-патріотичного спрямування, зокрема тодішній голова сільської ради Антін Мацюк, Любомир Онищук, Андрій Брида, голова церковного комітету Володимир Панчук разом зі своєю шестирічною онучкою Іринкою; Дмитро Скруха, Андрій Шпур та Зіновій Левіновський їздили в м. Київ у день підняття жовто-синього прапора над будівлею Верховної Ради України; активісти НРУ взяли активну участь у всенародному живому ланцюгу єднання від Києва до Львова 21 січня 1990 року. Були на перепохованні закатованих у Замарстинівській тюрмі у Львові. Дмитро Скруха та Йосиф Поплавський проводили передвиборну агітацію за кандидата у президенти України В’ячеслава Чорновола й за утвердження на загальноукраїнському референдумі Декларації про державну незалежність України. Активісти села взяли участь й у зустрічі із Левком Лук’яненком на Козацьких могилах. У Немилові також було створене товариства «Союз Українок», яке очолила Параскевія Остапчук. Люба Ляшкевич, Текля Гоцук, Галина Скруха були серед перших членкинь немилівського осередку. Багато громадських зібрань проходило в селі за участі його членкинь та активістів Народного руху, зокрема і районних його представників Мирона Янцура, Петра Музички, Богдана Мандрики. На одному із таких зібрань виступила членкиня «Союзу Українок» Люба Ляшкевич, яка запропонувала відновити символічну могилу «Борцям за волю України» замість тієї, що була насипана ще в роки Другої світової війни і за деякий час зруйнована. Ініціативу Люби Ляшкевич підтримали всі присутні – і робота закипіла. Велику допомогу у спорудженні могили надали тодішні голова Немилівської сільської ради Андрій Шостак та голова колгоспу Василь Муж. Завдяки активній роботі Йосифа Теплого, який виготовив дерев’яного хреста, Володимира, Віктора та Антона Панчуків, Йосифа Поплавського та багатьох інших односельчан символічна могила в нашому селі була відновлена однією з перших не лише в районі, а й області.
15 липня 1990 року уквітчана вінками живих квітів та національною символікою земляна могила борцям за волю України була освячена настоятелем місцевого храму святого Дмитрія Солунського отцем Зіновієм Середницьким. Після освячення відбувся велелюдний мітинг та панахида за полеглих патріотів. Директор будинку культури Ряба Галина підготувала святковий концерт, на якому виступали й учасники національно-визвольних змагань 1940 років та їхні родичі – Текля Гоцук та Анна Панчук, які декламували власні вірші. Ще й донині у своєму поважному 92-річному віці активно вболіває за долю держави учасниця руху Опору колишня зв’язкова УПА Текля Василівна Гоцук. Схоплена органами НКВС, вона спершу відбувала ув’язнення у Львівській тюрмі на Лонцького, а потім була вивезена на 10-річне спецпоселення в Сибір. Після повернення з нього довго лікувалася від туберкульозу, але в кінці 80-х – на початку 90-х років вона знову однією з перших брала активну участь в національному відродженні краю. Й до сьогодні вона в день Незалежності за допомогою родичів приїздить до символічної могили, щоб віддати шану загиблим побратимам.
З 1990 року на всі урочистості і свята почали вивішувати жовто-синій прапор, одягати вишиванки та співати повстанські пісні. А після ухвали Акту про незалежність України щороку 24 серпня біля символічної могили та на могилах повстанців на сільському цвинтарі відбуваються поминальні служби та вшанування пам’яті. Так само активно жителі Немилова проголосували на всеукраїнському референдумі за незалежну Україну та взяли участь у виборах першого президента.
У січні 1984 року розпочалося будівництво двоповерхового сільського клубу з глядацькою залою на 200 місць. Через два роки будівництво цього культурно-спортивного комплексу було завершене. А 2 листопада 1986 року відбулося урочисте відкриття з концертом, спортивними змаганнями й пошануванням всіх причетних до його спорудження. В урочистостях взяли участь співачки Марія та Даниїла Байко, чоловіча хорова капела «Жайвір», чоловічий квартет Львівського відділення музичного товариства та місцеві самодіяльні актори й церковний хор. Цього ж дня на подвір’ї комплексу урочисто відкрили й камінь, на місці якого згодом було встановлено пам’ятний знак односельчанам, які воювали в роки Другої світової війни.
У приміщенні сучасного Народного дому знаходиться місцевий старостинський округ, пошта, фельдшерсько-акушерський пункт, а також бібліотека, в якій проводяться літературно мистецькі заходи та зустрічі із письменниками. Зокрема, ще у 80-х роках минулого століття, відразу після відкриття клубу та облаштування бібліотеки в новому приміщенні відбулася зустріч із юними читачами відомих українських письменників Анатолія Костецького та Кузьми Гриба.
Просвітницька робота проводилась і в стінах місцевої восьмирічки. Вчитель історії Віктор Харченко та вчитель фізкультури Дмитро Скруха організували учнівський велопробіг історичними місцями. Ночували в наметах біла села Острів – на легендарному полі Берестецької битки, відвідали місцевий музей та могили козаків, які загинули в цій історичній битві. Також відбулася поїздка старшокласників школи місцями життя та творчості видатного українського письменника та громадського діяча Івана Франка. Школярі побували в його рідному селі Нагуєвичі, в Дрогобицькій гімназії, де він вчився, та у Львівському університеті, який носить його ім’я. Також віддали шану Івану Франку на його могилі на Личаківському кладовищі у Львові. Відвідали могили багатьох інших громадсько-політичних та культурних діячів, зокрема учасника «Руської трійці» Маркіяна Шашкевича. А дорогою додому побували ще й у його родинному селі Підлисся та в Олеському замку. Потрохи з розповідей очевидців та учасників визвольної боротьби 1940-х років люди дізнавалися про місця загибелі своїх родичів та встановлювали там пам’ятні знаки. Завдяки скрупульозній краєзнавчій роботі уродженців Немилова Володимира Матиящука та Йосипа Лясковського було зібрано прізвища всіх, хто брав участь у партизанському русі, зокрема встановлено, що 33 односельці були членами УПА. Багато з них загинули в нерівній боротьбі, а їхні сім’ї були приречені на тюремне ув’язнення та примусове виселення у Сибір.
З ініціативи місцевого осередку НРУ діти також висадили калину біля школи, біля символічної могили загиблим за Україну, інших пам’ятних знаків школи. А їх у селі теж чимало. зокрема в урочищі «Ратьків», де загинув український партизан із Немилова Петро Панчук та ще двоє його побратимів. У братів Степана й Володимира Панчуків з’явилася можливість гідно вшанувати їхню пам’ять – спорудити пам’ятний знак своєму брату Петру Панчуку та хлопцям, котрі загинули разом із ним. 22 липня 2001 року його освятив настоятель храму св.. Дмитрія отець Зіновій Середницький. В поминальний заходах взяв участь народний депутат України Олег Тягнибок.
Ще один пам’ятний знак споруджено на березі за Лепехами. У цьому місці загинув односелець Петро Лясковський і двоє хлопців з інших сіл. Їхні голови були відділені від тіл і виставлені в Радехові біля відділенні міліції для залякування людей. На освячення цього пам’ятного знака були запрошені родичі загиблого партизана зі села Завидче, зокрема мама письменника Романа Брезіцького. Був також присутній представник народного депутата України Олега Тягнибока.
Завдяки ініціативі родини Лясковських та місцевих активістів Народного руху на сільському цвинтарі встановлено великий хрест із пам’ятною дошкою, де вигравіювані прізвища всіх односельців, котрі загинули в лавах УПА. Його виготовив вчитель Синьківської школи Володимир Дарміць.
На могилах загиблих упівців було замінено старі березові хрести на нові гранітні. Усі матеріальні витрати взяла на себе родина Лясковських. 24 серпня 2010 року освячення надмогильних пам’ятників та хреста провів отець Зіновій Середницький.
У 1998 році було відкрито пам’ятну дошку видатному академіку, науковцю, літератору, педагогу, уродженцю села Степану Смаль-Стоцькому на стіні Немилівської загальноосвітньої школи. У 2003 році з ініціативи краєзнавця і дослідника Володимира Матиящука, який також є уродженцем села, в школі відкрито краєзнавчу кімнату-музей.
Також було створено краєзнавчий куточок у сільські бібліотеці. 2 жовтня 2005 року село урочисто відзначило своє 500-річчя. З цієї нагоди з ініціативи священика Зіновія Середницього при в’їзді в село була споруджена капличка, де зараз відбуваються молебні до Пресвятої Богородиці. Проектом займався виходець зі села Бойцун. Величного хреста, який вінчає святиню, виготовив Володимир Дарміць. Над куполом із бляхи трудилися А. Лащук та В. Сторожинський. Усім гостям свята були вручені виготовлені отцем Зіновієм пам’ятні буклети.
Цього ж дня у школі відбулася тепла й атмосферна зустріч випускників усіх поколінь. А завершилося свято урочистим концертом, який підготували працівники школи та Народного дому. У 2011 році завдяки зусиллям директора школи Дмитра Скрухи та сільського голови Івана Калиновича відкрито дошкільний навчальний комплекс «Сонечко», облаштовано ігровий майданчик. Активно допомагали в цьому батьки дошкільнят та місцеві підприємці. Сільський голова вручив грамоти благодійникам Василю Лисаку, Віктору Прокулевичу, Степану Джигановському, Віктору Коцю, Андрію Шостаку, Любові Мигаль, Ігорю Кельбасу.
Із 20012 до 2014 року активно тривали роботи з ремонту та оновлення храму села Немилів, який був збудований у 1883 році. У 2012 році його було перефарбовано зі середини, а впродовж 2013-2014 років перекрито куполи та пофарбовано зовні. До речі, з часу його побудови й освячення, богослужіння в храмі ніколи не припинялися. Співав тут і всесвітньовідомий оперний співак Олександр Мишуга, котрий приїжджав у село на запрошення академіка Степана Смаль-Стоцького. У жовтні 2015 року громада відзначала 510 років із часу першої письмової згадки про село і 10 років із дня побудови та освячення каплички. Вперше в історії села урочисте богослужіння проводив митрополит Львівський і Сокальський Димитрій. Своїми піснеспівами жителів села і його гостей радував хор «ОРФЕЙ».
У 2018 році відповідно до децентралізації село приєднане до Радехівської територіальної громади. У 2019 році на території школи встановлені сучасні спортивні тренажери, які дають змогу школярам та молоді села активно займатися спортом та стимулюють до здорового способу життя.
У 2020 році, незважаючи на пандемію коронавірусу, активне громадське життя в селі не припинилося. Родина Левіновських власним коштом встановила та облаштувала капличку при в’їзді в село зі західної його сторони. Починаючи з 2017 року, працівники школи й Народного дому брали активну участь у написанні мікропроектів, за допомогою яких можна було би покращити матеріальне становище місцевих закладів освіти та культури. І хоч грантів не отримали, проте завдяки допомозі народного депутата України Михайла Бондара вікна в приміщеннях частково було змінено. Не обійшлося й без участі громади – вчителів, батьків, місцевих підприємців та сільського голови Івана Калиновича.
Також з ініціативи молоді села та за підтримки сільського голови Івана Калиновича за власний кошт відремонтовано дорогу до села. В Немилові також було відновлено вуличне освітлення, встановлено лавочки для відпочинку біля Народного дому. Не припинялося в селі й активне суспільно-політичне життя. Жителі Немилова брали активну участь й у двох революціях – Помаранчевій 2004 року та Революції гідності 2014 року. Так, у 2004 році люди зносили у приміщення сільської ради, де головою на той час був Олег Вавричук, теплий одяг та продукти харчування. У Київ на акцію протесту вирушили Олег Скруха, Василь Секунда, Ярослав Луців, Зіновій Левіновський, Петро Скруха, Василь Шостак, Ірина Гриник, Василь Сайкевич. Вони стояли в оточенні біля Кабміну, брали участь в захопленні будинку профспілок, також чергували біля Кабміну. Ночували в наметах. Тим часом у немилівській школі проводилися патріотичні лінійки, проходили колоною селом із синьо-жовтим прапором, співаючи пісню, що була дуже популярна в той час: «Разом нас багато, нас не подолати!». Так само активною була участь немилівців у Революції Гідності. Жителі села допомагали теплим одягом, продуктами, матеріалами. 20 лютого, після перших розстрілів, котрі відбулися на Майдані двома днями раніше, група активістів вирушила в Київ. Зокрема, в Києві на акціях побували сільський голова Іван Калинович, Роман Кусий, Михайло Романчукевич, Ігор та Мирон Мамчури, Галина Шостак.
Сьогодні наша держава також переживає важкі часи, восьмий рік триває російсько-українська війна. На сході держави воюють і віддають своє життя молоді хлопці і дівчата, захищаючи цілісність України й стримуючи російську агресію. Громада вдячна учасникам АТО/ООС, зокрема:
Василю Левицькому
Андрію Журавському
Віталію Шостаку
Андрію Нечикалу
Віктору Смаль-Стоцькому
Василю Вавричуку
Назару Горбачуку
Ігорю Романчукевичу
Роману Симповичу.
СТЕПАН СМАЛЬ_СТОЦЬКИЙ
Село багате на таланти. Та є серед його уродженців люди з іменами, що відомі на цілий світ. Перший серед них – академік, педагог, мовознавець, автор праць із граматики – монографій: «Руська правопись» (1891—1893); «Руська граматика» 1893; «Буковинська Русь. Культурно-історичний образок» 1897; «Шкільна граматика»; «Характеристика наукової діяльності І. Я. Франка» 1913; «Ідеї Шевченкової творчості» 1914; «Діди, батьки і внуки у Шевченка» 1918.
Відомий український письменник Іван Франко у листі до Михайла Драгоманова 1890 року: «Оце приходилося побувати два рази в Чернівцях. Я там записався на лекції Стоцького і Калужняцького, лекції обох цих професорів мені подобалися без порівняння ліпше, аніж лекції Огоновського, — все це видно більш європейський метод науковий». Завдяки його старанням, працям (він уклав першу шкільну граматику української мови — 4 видання: 1893, 1907, 1922 і 1928) введено (1893 р.) фонетичний правописфонетичний правопис у середніх школах Буковини, розбудовано українське (зокрема середнє) шкільництво. Степан Смаль-Стоцький бере активну участь у національно-громадському житті. Вже за життя його величали батьком, пробудником, творцем українського національного відродження на Буковині.миСпогади українського мовознавця, педагога, літературознавця, громадсько-політичного й культурного діяча Степана Смаль-Стоцького про рідне село Немолів (нині – Немилів Львівській області) вважають однією з пам’яток української мемуаристики. У творі відтворено атмосферу, у якій виростав і формувався майбутній вчений у гармонії з рідними, природою та українськими традиціями. Спогади, датовані 1932 роком, вперше були надруковані в журналі «Вістник» 1933 року.
Його син Роман, що народився 8 січня 1893 року в Чернівцях, також став визнаним мовознавцем і громадським діячем. Був довголітнім головою НТШ у США, професором УВУ, Варшавського університету, офіційним послом УНР в Лондоні. У 1926-29 роках у співпраці з Іваном Огієнком видавав у Варшаві «Студії до української граматики» (вийшло шість випусків), був професором історії і директором Слов’янського інституту Вісконсінського університету у США. Не залишився осторонь літератури й внук Юрій Луцький.
АНТІН ДУМАНЧУК
За прикладом Степана Смаль-Стоцького спогади про своє село й життя в ньому залишили й інші відомі земляки, зокрема Антін Думанчук. Його книга під назвою «Стежками минулого» була видана в 2007 році у Львові.
Антін був змушений покинути рідне село в 17 років, а після довгої розлуки відвідати рідне село вдалося лише 24 серпня 1991 року. Завдяки щасливому збігу обставин, Антін Думанчук був на рідній землі в історичний час проголошення Акта про державну незалежність України. Про те, що його Батьківщина буде колись вільною, він мріяв усе своє життя. У своїй книзі автор ділиться спогадами про життя в Немилові та події, які змусили його покинути рідну землю. Дослідити родовід Думанчуків авторові допоміг місцевий краєзнавець Володимир Матиящук.
ЙОСИФ ЛЯСКОВСЬКИЙ
Ще одну книгу про історію Немилова під назвою «Моє рідне село» видав у 2012 році Йосиф Лясковський. Дитячі спогади про часи, коли наші землі були під Польщею, вступ на територію району «перших совєтів», роки німецької окупації, повернення окупації совєцької, а також розповіді про партизанський рух та прізвища упівців, що загинули та родини, котрі були вивезені на заслання лежать в основі книги. Автор також щиро дякує своїм земляками – Галині та Дмитру Скрухам, Степану Бойцуну, а також Василю Сторожинському за допомогу у відновленні спогадів і за те, що бережуть пам’ять про події, які відбувалися на теренах села.
ВАСИЛЬ СТОРОЖИНСЬКИЙ
Поет, пісняр, художник, бджоляр і гуморист Василь Сторожинський відомий далеко за межами рідного села, хоч все життя не фактично прожив у ньому. Постійний учасник художньої самодіяльності, співак і декламатор власних гуморесок та віршів, він6 є автором «Пісні про Немилів» – своєрідного гімну села. Василь Антонович також є учасником літературного товариства імені Осипа Турянського, а його вірші неодноразово друкувалися у пресі, в збірках «Літературна Радехівщина», а байки у Всеукраїнській збірці гумористів.
у 2007 році побачила перша поетична збірка автора – «Калинове гроно». У неї увійшло понад 70 поетичних текстів, серед яких патріотична, соціальна лірика, пісні, вірші про кохання та красу рідного краю. Жодна мистецька, соціальна, патріотична акція не проходить без його активної участі.
ВОЛОДИМИР МАТИЯЩУК
Пишається село й титанічною працею місцевого краєзнавця та дослідника історії Володимира Матиящука. Він детально дослідив родовід Антона Думанчука, який був опублікований у книзі під назвою «Стежками минулого». Зібрав та упорядкував фольклорну збірку «Гаївки Радехівщини», яка була видана у 2005 році. У 2007 році спільно з Григорієм Лисаком упорядкували першу частину книги-альбома «Радехівщина в борні за волю України», кошти на видання якої надав Антін Думанчук.
Зараз автори працюють над другим томом цього видання. Наша Немилівська земля щедра на талановитих людей. Народилася Мирослава Кирильчук-Іщук 19 червня 1976 року. З візнакою закінчила Немилівську та Радехівську середню школу. Навчалася в Рівненському державному гуманітарному університеті. Працює літературним редактором в газеті “Вісті Рівненьщини” в 1019 році Ще у школі почала проявляти талант до написання віршів.
В 2019 році завдяки програмі розвитку культури Рівненської області видала книгу “ЧИ_ТА_ТИ?!” ЇЇ поезія пронизана простотою і щирістю , яку хочеться читати і перичитувати. В соціальній мережі “ Фейсбук” публікує свої прозові твори. Цікавиться історією рідного села , старими фотокартками , досконало знає історію свого роду. І нині жителі села не стоять осторонь суспільно-політичних процесів, що відбуваються у державі. Жителі села неодноразово надавали допомогу воїнам, котрі воюють на сході України. Й зараз у селі активно працює волонтерська група, котра регулярно виготовляє продуктові передачі для підтримки наших воїнів. Так, щороку на Великдень випікаються паски, готуються інші страви й передаються захисникам. Гостинці передаються й на інші релігійні та державні свята.Активісти села разом із учнівською молоддю плели маскувальні сітки.
В школі та бібліотеці створено патріотичні куточки присвячені героям АТО “Памятаємо. Пишаємось. Вшановуєм” В селі, окрім школи та сільської ради, працюють Народний дім, ФАП, бібліотека, відділення зв’язку, дитячий садочок. В кінці 2020 – на початку 2021 на посаду старости призначена О.П. Сеньчук, котра також дбає про благоустрій та розвиток села. До 30-річчя Незалежності України планується встановлення нової огорожі довкола символічної могили. До Дня села, яке відбудеться 2 жовтня, планується відкриття пам’ятника славному землякові академіку Степану Смаль-Стоцькому. з ідеєю спорудження пам’ятника виступив Василь Сторожинський. Ведеться збір коштів на його спорудження. Життя йде невпинно і розмірено. Громада будує плани на майбутнє, щиро вірить у перемогу в російсько-українській війні, бо ще живі свідки лихоліть Другої світової. Шанує та береже традиції, відроджуючи давні обряди й поповнюючи музейні колекції. Тридцятиріччя незалежності є важливим життєвим етапом не тільки в історії держави, а й у житті кожного її громадянина. Жителі села Немилів, перш за все, громадяни своєї держави, тож завжди берегтимуть і захищатимуть її.
Авторка: Орися Загурська