Тарас Дзьобан
30 років Незалежності України
Краю мій зелений вічная дорога
Там безсмертник в полі , в небесах гроза
Припаду я серцем до твого порога
Як твоя кровинка, як твоя сльоза.
Місце де я народилася, де пройшло моє дитинство- це моє рідне село Пиратин. Село розташоване на рівнинному хребті вододілу. На північний захід від села знаходиться найвища точка могила висотою 276м . Саме село розташоване над природним ставком званим Небіжкою.
Історія виникнення назви села
Наше село Пиратин- це маленька частинка України, частинка Галичини, яка має свою власну історію, свої звичаї, архітектурні пам’ятки. Усім цим не можна нехтувати, тому ,що це не тільки наша історія; то є наша сутність, то є ми самі. Перша письмова згадка про село датується 1469 роком. У знайденому документі засвідчено, що село передається за заповітом місцевого поміщика Миколи Стайського його дочці Ганні. Однак можна твердити , що історія села Пиратин сягає ще ХІ-ХІІІст, оскільки на його околиці виявлено давньоруське городище. Наймовірніше первісна назва села Пиратин походить від слів пір’я і тин. Переказ оповідає, що село було багате луками, городами і пасовищами, а жителі розводили багато водоплавної птиці. Панський фільварок кругом був оточений водою і болотом, та був настільки неприступним, що під час набігів турки і татари не могли його захопити. У тому болоті водилося багато птахів, а садиби в селі, яке знаходилося на схід від фільварку, були огороджені високими тинами на , які зачіпалося пір’я. За народною легендою дізнаємося і про природній ставок Небіжка , який був розташований біля північно- східних околиць нашого села. Старожили кажуть, що колись на тій річці був невеликий міст. Взимку їхало через нього два весілля , яким потрібно було розминутися на цьому мості. Жодна сторона не хотіла поступитися і дві молодих наречених почали сваритися. Одна другій сказала «Щоб я провалилася на цьому мості, але з нього не поступлюся». І тут міст провалився та обидва весілля загинули під покровом води і льоду. Відтоді люди дуже боялися цієї річки і назвали її «Небіжкою». Із слів старших людей відомо, що це ніби якесь «морське око», яке не має дна, і вода в ньому темна. І ось послухайте прадавню легенду , яка була складена про наше село:
Прадавня Легенда
Колись у сиву давнину
Як їхав лицар на коні,
Стежиною, що змійкою звивалась,
Селом, що росами вмивалось.
Селом, що зорям усміхалось.
А в небі журавлі летіли
І пір’я шовкове губили.
Те пір’я лагідно спускалось,
На землю наче біла хмара,
Село Пиратином назвалось.
І паслась тут овець отара.
А недалеко за селом,
І ліс, і озеро було
Те озеро Небіжкою назвали
Мені про озеро історію сказали
Історія цікавою була, хоч і сумна
Послухайте, як було все насправді.
І не злукавлю я , розкажу все по- правді:
Раз на весілля та зимою,
Зібралися їхати до молодої.
Побачили, що озеро замерзле
По ньому двійко коней їх повезло.
Як серед нього опинились,
На лихо крига обломилась
Під воду зразу всі пішли.
З тих пір, як хто піде купатись
На серединку запливе,
То зразу може утопитись
До берега не допливе.
Легенду цю нам пращурі лишили
І правда, мабуть в ній живе
Ніщо у пам’яті людській не гасне,
І ми її нащадкам донесем.
Також із слів старожилів дізнаємося, що на території нашого села на початку ХІХ ст. Була розташована цегельня, де виробляли цеглу-сирець. З неї громада побудувала школу. На північному сході села був вітряк, де жителі села могли молотити зерно. Недалеко від нього була розташована олійня, на якій били олію. Біля панського маєтку стояла гуральня, де досить довгий час виробляли спирт. На превеликий жаль жодна із тих пам’яток села не достояла до наших часів, не залишилось найменшого знаку з тих місць. У 1931 році в селі Пиратин проживало 1115жителів. В цей час активно діяла юнацька організація «Сокіл», яка займалася заборонною політичною діяльністю, за яку їх часто карали польські жандарми. Відомо, що навколо села було розташовано кілька присілків. Найбільший з них був розташований на південь від села на так званому Довгому полі і звався Антоніна. Його заснували польські і німецькі колоністи на початку ХІХ ст. В 1940році тут поселилися українські переселенці. На цьому присілку проживали сім’ї Макулевичів, Хохоників, Маженських , Грибів. Млин, який був на присілку належав Баранцям, а мельником був Павло Куцяба. За переказами на південь від села перед присілком Антоніна стояв присілок Корчунок. На цьому присілку було 10 хат. Там проживали сім’ї Биха Федора, Білозіра Андрія, Колодейчика Йосипа, Сусли Анни, Карплюка Володимира, Баторія Михайла. Сім’я Білозора Андрія (Андрейчука, як їх прозивали ) вважалася в той час куркульською. В їх господарстві були : машина з кіратом, сівалка, жниварка, молотарка, 4 коні, 3 корови, 100курей, 50 гусей, 50 качок, а хата їх була покритою бляхою. На подвір’ї була стодола, хлів, колодязь, 2 льохи. Поле, яким користувалася сім’я становило 25 моргів. (0,6га). В 1944р люди з присілка перебрались жити до Пиратина , тому що їх присілок спалили москалі. На цьому місці , де був присілок довгий час були докази, що там жили люди, там довго росли деякі плодові дерева і стояла на половину розвалена пічка з глини. Також на північ від села за горою знаходився хутір Загора, де стояло 5 хат біля самої дороги. Там проживали сім’ї Сеньчука Василя, Кшановської Марії, Стрілецької Ганни, Сусли Степана, Лобчука Василя. На присілку, крім хатів стояв млин і табір в якому тримали телят. В 1949 році , коли був створений колгосп то телята перейшли у власність колгоспу. Там росло багато дерев: три ряди вільх, морви, липи, які посадили Микита і Максим Хома. Але згодом людям заборонили жити на цьому хуторі і вони до 1952року перебралися жити до села. На даний час згадкою про цей присілок є морва і липа, які там росли. У 1966році у нашому селі почалося будівництво нового приміщення школи. Оскільки до цього школа була розташована у приміщенні громади, в цегляному будинку збудованому 1910р. Цьому будівництву посприяли завідувач відділом освіти Василь Пилипович ( виходець із с.Пиратин) директор школи Сухнацький Григорій Олексійович, Завуч школи Дацишин Ярослав. Константинович., Голова колгоспу «Авангард» на території якого знаходилась школа Антонюк Роман.І. 5 грудня 1972року нова школа відчинила свої двері. Педагогічний колектив активно взявся за оформлення класів- кабінетів, наповнення їх необхідною методичною літературою, щоб створити всі умови для навчання дітей. З 1991року і по сьогоднішній день директором школи є Білик В.Б., який до цього працював вчителем географії. Під його керівництвом була газифікована котельня школи. У лютому 2012 року за сприяння педколективу і громадськості села школу було реорганізовано у навчально – виховний комплекс з дошкільною групою на 25 дітей. З допомогою батьків для дошкільнят було обладнано ігровий майданчик і закуплено іграшки. Кожне село цікаве своїми пам’ятками, які ваблять у чарівний світ минулого. Однією із найвеличніших пам’яток нашого села є церква святого великомученика Юрія. Побудована наша церква у 1869році. І у 2019 році ми усією громадою святкували 150-річний ювілей нашої церкви. Ця подія не залишила байдужими нікого, бо цю радість прийшли розділити разом із парафіянами і міський голова Степан Коханчук і інші почесні гості. Так історично склалося, що церква була закрита 29років.Мешканці Пиратина ходили на Службу Божу до Тетевчиць. Також там вінчались молоді пари і проводилось Таїнство Хрещення. І тільки у 1989 році церкву було відкрито. По відкритті храм було відреставровано і були проведені внутрішні ремонтні роботи.
Ми – українці, і в нашій історії маємо події, які мають надзвичайне значення. Такі події не втратили своєї актуальності і по сьогоднішній день, які перед усім світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого життя. Референдум 1 грудня 1991 року увійшов в історію України як одна з найсвітліших подій, день національної гідності її народу. На запитання в бюлетені для голосування на всеукраїнському референдумі «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» 96,% виборців із нашого села відповіли: «Так, підтверджую». Це означало тільки те, що люди хотіли змін. Звістку про незалежність у нашому селі люди сприйняли по різному. Деякі у піднесеному настрої, активно обговорювали цю визначну подію, раділи, а інші з острахом, адже не знали ,як ці зміни будуть відбуватися, і як вони вплинуть на людей і село. Адже ще тоді не всі розуміли, що незалежність це насамперед можливість говорити про те, що ти думаєш і мати свою думку, займатися улюбленою справою, Можливість приймати самостійні рішення.
Пам’ятною подією стала зведена в центрі села нова Символічна Могила –перший в час Незалежності пам’ятний знак борцям за волю України. Для спорудження могили вибрали відповідне місце. Це північна сторона сільського кладовища. На дерев’яній плиті вивішені імена вояків ОУН-УПА та воїнів радянської армії наших односельчан, які загинули в роки другої світової війни. Ця Могила була урочисто посвячена 7 червня 1992 року. Із цього часу кожного року 24 серпня біля могили відправляється молебень за полеглих борців і за щасливу долю України. Проте за переказами першу стрілецьку могилу в селі було насипано ще в 1941р , але згодом у 1945р енкаведисти рознесли її мінами і розрівняли це місце бульдозером.
Надія Хімко
Стоїть край дороги стрілецька могила
Завмерли у сумі мережки беріз
То мужність народу і доблесть і сила.
Людино спинись не соромлячись сліз.
Воскресла із попелу, з тернів, з неволі
Стрілецької слави знівечена честь
Що чесних людей закликає до волі
І зорі цілують зажурений хрест.
За роки незалежності у нашому селі було багато зроблено . Насамперед, у селі 1994р було проведено газ , жителі села забезпечені централізованим водопостачанням у нас є вуличне освітлення. У 1999р відбулося розпаювання землі . І частина жителів села наділена земельною часткою (паєм), який здають в оренду і за це отримують кошти. З лютого 1995року і до сьогодні парохом у Пиратині є отець Ярослав Кривич з Радехова. За його опіки сільський храм є духовним осередком « собором наших душ». . Для кожного віруючого християнина храм Божий є місцем, де можна помолитися, покаятися в гріхах, відшукати душевний спокій. Ось уже 26 років отець Ярослав в проповідях закликає парафіян йти за Христом, незважаючи на усі труднощі, керуватися у своєму житті прагненням Духа , а не тіла; стерегтися аби за здобуттям кар’єри та фінансового благополуччя не втратити Бога; бути вдячним батькам за духовне виховання, за те що показали дорогу до святині і навчили молитов, а батьків закликає завжди піклуватися про своїх дітей і виховувати їх в любові до Бога. За час служіння отця Ярослава при парафії святого Великомученика Юрія спільними зусиллями парафіян було багато зроблено. Територію церкви очистили від старих столітніх дерев, до роботи долучились майже всі мешканці села. Пізніше перед церквою були висаджені голубі ялини, зроблені красиві квітники. Починаючи з вересня 2012. року було розпочато зовнішні роботи по реставрації церкви і дзвіниці, відбулася заміна вікон. Зовнішні стіни церкви і дзвіниці були обкладенні дерев’яним блокхаусом, який згодом помалювали. Було зроблено підмурівку церкви, біля церкви була викладена бруківка. У 2019-2020 роках проводилися роботи по перекриттю покрівлі церкви і дзвіниці. Усі роботи проводилися за добровільні пожертви жителів села і його вихідців. За спонсорські кошти.
У нашому селі у 1996р греко- католицькою громадою була побудована нова капличка на честь Покрови Матері Божої за сприяння родини Кацапир-Мушкета . І відреставровано було стару капличку. Це камінна фігура «Святий Іоан плаче». Цей пам’ятник поставив житель с.Пиратин поляк Ференц Пашковський( прадід Михайла Іваницького) в 1860р За переказами там де стоїть капличка поляки мали намір побудувати костел. У 2014- 2015роках під час відновлення фігури, котру реставрували за сприяння пожертви Михайла Курпіля із Павлова, реставратори припустилися думки, що це не фігура святого Іоана, як вважалося, а Ісуса Христа в терновому вінку, котрий сидить нахиливши голову. Але ці факти досі не обгрунтовані.
По завершенні робіт у 2015р відбулося урочисте освячення каплиці. Також за ініціативи, і за власні кошти жителя нашого села Шеремети Володимира, при в’їзді в село з боку Синькова побудована капличка Покрови Матінки Божої.
Пиратинці чималу увагу приділяють розвитку спорту. Гордістю села є Футбольна команда « Ольвія», яка у 2019 році здобула перемогу і стала володарем всіх кубків району. У приміщенні Народному домі відбулося гарне свято для наших футболістів «Ольвія- чемпіон». У селі є гарне футбольне поле. За часів незалежності у народному домі проведений капітальний ремонт в приміщенні повністю замінено вікна на металопластикові. Замінено вікна і у Пиратинському навчальна- виховному закладі, на шкільному подвір’ї покладено бруківку, шкільні кабінети обладненні комп’ютерною технікою. Коло символічної могили зроблена кована огорожа. У 2020р і у бібліотеці відбулася заміна вікон на металопластикові. У цьому ж році завдяки участі у мікропроєкті Придбання комп’ютерної, копіювально-розмножувальної техніки та мультимедійного обладнання для сільських бібліотек комунального закладу «Об’єднання публічних бібліотек Радехівської міської ради » у нашій бібліотеці є комп’ютер і принтері і мультимедійне обладнання. На сьогоднішній час час у бібліотеці проведений інтернет. Тішить , що бібліотеки стають інформаційними центрами. Ще хочу сказати, що цього року наша бібліотека знову бере участь у мікропроєкті «Створення креативного простору для дітей – закупівля меблів для облаштування дитячих куточків у бібліотеках комунального закладу «Об’єднання публічних бібліотек Радехівської міської ради». І цей проєкт уже реалізовується буквально на днях була завезена частина дитячих меблів у бібліотеку. Дуже гарні сучасні меблі. Хочу подякувати всім хто допомагав втілювати цей проєкт в життя. У Народному Домі спільно і в бібліотеці проводиться багато заходів, святкових концертів. Не стояли наші односельчани осторонь, підтримували майдан і усі акції , які проводили в той період. Найбільш ініціативна група їздила на мітинги під Радехівську адміністрацію. Односельчани всіляко підтримували всі акції протесту. Допомагали харчами і коштами. Наші жителі приймали участь у революції Гідності. Активісти села Хома Андрій, Хома Роман, Білозір Роман, Шеремета Володимир, Шеремета Соломія, Скопик Тарас, Сеньчук Андрій, Козак Степан, Гула Роман їздили на Майдан Незалежності у Київ і там підтримували акцію протесту . Є у нас і новітні герої їх у нашому селі -11. Це: Лобчук Зеновій , Куцяба Михайло, Ворожбит Петро, Сеньчук Андрій, Симпович Андрій, Симпович Володимир, Бучкевич Михайло, Білозір Мар’ян, Чудак Володимир, Куцяба Петро, Корсак Євген. У публічній бібліотеці села є патріотичний куточок «Герої твої Україно» де кожен відвідувач бібліотеки може більше дізнатися про справжніх патріотів- односельчан .Хочу відзначити героя- добровольця Лобчука Зеновія Івановича, жителя нашого села який із 2014р по сьогоднішній день знаходиться на сході України. Зеновій брав участь у боях в складі 80-ї бригади. Був старшим розвідником. Тримав оборону Донецького аеропорту останніх 22 дні бою. 15січня 2015-го року зазнав поранення від вибуху гранати, побратими витягли його з-під завалів. У липні 2015року за особисту мужність і високий професіоналізм та вірність військовій присязі, нагороджений орденом « За мужність ІІІ ступеня» та орденом «Народний герой України». Його гасло «Своїх не покину». 14 березня вся Україна відзначала день добровольця . Цього року і у нашій бібліотеці відбулося таке свято. На свято були запрошені викладачі і учні Пиратинського навчально-виховного комплексу . У бібліотеці відбулася презентація книги Сергія Лойка «Аеропорт» військовим консультантом й експертом при написанні якої є наш герой-доброволець, односельчанин Зеновій Лобчук. Це головна книга про війну , якої не мало бути, і про героїв, які хотіли жити , але вмирали. Учасники заходу також мали змогу у бібліотеці подивитися на великому екрані кліп Групи «Мері» «Про них» в , якому також знімається наш герой Зеновій Іванович Лобчук.
Усі учасники АТО є гордістю нашого села і ми пишаємося, що їх у нас так багато. Цього року у селі Пиратин, за ініціативи старости Сеньчук Оксани , відбувся збір продуктів для воїнів, які захищають нашу країну від агресора, а також жителі села долучилися до благодійної акції «Великодній кошик воїнам АТО» . Як і в кожному селі так і в нас були і є творчі люди. Насамперед я хочу згадати нашого односельчанина Гілевича Романа Миколайовича. Це була надзвичайно талановита людина. Його поетичні твори неодноразово звучали біля символічної могили, як згадують старожили і у 1992році на посвячені могили у нашому селі там також лунали його твори. Роман Гілевич писав здебільшого про козаків, повстанців, січових стрільців. Самобутньою письменницею того часу була і Троць Розалія. Вона писала більш ліричні твори. Проживає у нашому селі Дзьобан Тарас, який є автором книг про історію сіл Радехівщини. Так склалося, що із 2014року у нашому селі проживає сім’я Губаревих, яка змушена була після початку воєного протистояння на Сході України покинути рідний Донецьк і переїхати у наше село до родичів. Богдана Губарева народилася і виросла у Пиратині ,філолог за освітою довгий час працювала на Донецькому телебаченні ведучою зараз є активною учасницею тематичних конкурсів читців присвячених Лесі Українці і Т.Г. Шевченку. І ось цього року отримала гран-прі приймаючи участь у обласному дистанційному огляді-конкурсі читців присвячений пам’яті Т.Г. Шевченку «Свою Україну любіть». Віктор Губарев – український письменник-мариніст, перекладач, кандидат історичних наук, автор двох десятків енциклопедій, науково-популярних і художніх книжок з історії морського піратства. А ще у нашому селі дуже люблять співати українські пісні. Завідувач Народного дому Гула Любов Йосипівна сама гарно співає ї залучає до співу молодь села . У народному домі проводиться багато святкових заходів.
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Моє село – це найкраще місце для всіх, хто тут народився і виріс, хто приїхав колись, щоб залишитися назавжди у мальовничому куточку з особливою атмосферою, традиціями і славною історією. Усі досягнення, якими багате село Пиратин, складаються із щоденної праці, знань і талантів його мешканців. Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до отчого дому. . Окрасою села є церква святого великомученика Юрія , гарна школа, адмінприміщення , фельшерсько-акушерський пункт, Народний дім і бібліотека , у селі є два магазини.. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його гарним і впорядкованим. Нещодавно ми відсвяткували свято села . І тут його зустріли по особливому. Зранку у храмі відбулася свята літургія, а після обіду люди зібравшись біля Народного дому чекали урочистої частини. Із теплими словами звернулась до своїх односельців староста сіл Немилів, Пиратин, Синьків Оксана Сеньчук. Подякувала тим людям, які не байдужі до проблем громади та беруть активну участь у житті села. У цей день на свято завітали перший заступник міського голови Радехівської міської ради Володимир Шевчук і депутат Радехівської міської ради Петра Ткачук. Володимир Петрович щиро привітав усіх із святом і підкреслив, що щоденна праця жителів села і відданість і любов до рідної землі заслуговують на глибоку повагу. А потім розпочався святковий концерт, де музичні вітання жителям села чергувалися із врученням подарунків. Ведучі свята першими згадали тих хто відстоював і відстоює незалежність нашої країни на Сході України . Подякою була відзначена Стефанія Лобчук , син з якої із 2014р знаходиться на передовій. Вітання линули золотим ювілярам, це подружжя які 50 і більше років живуть разом: Фазан Марія Прокопівна і Іван Савович, Матерацький Зіновій Пилипович і Ольга Василівна, Сеньчук Роман Васильович і Марія Йосипівна, Дейнека Василь Несторович і Надія Миколаївна, Смаль-Стоцький Мар’ян Іванович і Іванна Григорівна. Здоров’я і довголіття побажали найстаршим жителям села це Білозір Любов- Марія Романівна і Кшановський Антін Семенович. Вітали і наймолодшого жителя нашого села ним є Іщук Юрій Олександрович. Привітали наші енергійні ведучі і багатодітні родини, які є претендентами на звання Мати- героїня, це ті які виховують 5 дітей: Гоєву Тетяну, Блащишин Світлану, Литвин Марію і Хому Надію. Приємний настрій всім глядачам протягом кількох годин дарували аматорські колективи Народних Домів Немилова і Синькова, а також наш улюблений Пиратинський колектив радував гарними піснями і запальними танцями.
Вперше на нашому святі нагороджували «Найкращого молочника села», ним є Куцяба Ганна Михайлівна, яка утримує у своєму господарстві 4 корови. Жваво і надзвичайно весело пройшли конкурс « Найгарніша вишиванка» – переможцем стала парна вишиванка Павліковської Наталії і її донечки Богдани, а у номінації «Найдовша коса» перемогу отримала юна жителька села Синьків Хращевська Юстина. Не обійшлося на святі без смачних пригощань і залишитися голодними було, як мінімум важко: звідусіль манили до себе пахощі смаженого, вареного і печеного… смачнющого кулішу, картоплі і шашлику від Радехівських господинь з волонтерської організації « Радехів майбутнього». Не залишились осторонь і Пиратинські господині, які теж приготували різні смаколики. Тож, День села у Пиратині відзначили гарно, породинному, з добром і любов’ю.
Моє рідне село! Моя добра мала Батьківщино!
Процвітання тобі побажаю я знову і знов !
Хай щаслива зоря, земляки мої, вас не покине!
Нехай з вами завжди будуть Віра, Надія й Любов!
З нагоди 30-річчя незалежності України бажаю усім односельчанам і радіослухачам насамперед миру , міцного здоров’я, родинного щастя, благополуччя і здійснення найзаповітніших мрій. Хай кожен наступний день буде зігрітий добром і теплом, повагою та порозумінням рідних і близьких. А найбільше хочеться побажати , щоб закінчилася війна в країні і усі живі і здорові повернулися до своїх домівок до своїх родин.
Авторка: Оксана Худьо