30 років Незалежності України
Свято кожного із нас
24 серпня 1991р. народ України і ми, радехівчани, здобули омріяну віками незалежність. Здійснилася наша споконвічна мрія – бути господарем на своїй прекрасній землі. Події кінця 80-х рр. в Україні мали виняткове значення не тільки для Радехівщини, а й для нашого міста. Ідея незалежності України, за яку боролися попередні покоління, жила серед радехівчан. Улітку–восени 1988р. політична активність наших жителів виплеснулася на вулиці міста. Радехів належав до одних з перших в області, де на мітингах і вічах ставили питання демократизації і національного відродження, порушувалося питання реабілітації вояків УПА як борців за визволення України проти тоталітаризму. У 1988р. громада міста урочисто відзначила 1000-ліття хрещення України-Русі. Переломним став 1989 рік у житті мешканців Радехова. Цьому передували події, які проходили у Львові, Києві, а також дебати на сторінках нашої районної газети «Зоря комунізму». Перші за час існування більшовицького режиму альтернативні вибори народних депутатів СРСР у 1989 р. спричинили сплеск політичної активності радехівчан. Незважаючи на протистояння з боку партійної влади, наша громада добилася припинення будівництва біохімічного заводу. 9 липня 1989 р. в Радехові створюється перша організація –Народний Рух України за перебудову, який об’єднав людей найрізноманітніших поглядів – від комуністів до членів Української гельсінської групи, що ставили собі за мету створення Української незалежної держави. Варто згадати серед них активістів: Петро Музичка, Мирон Янцур, Тарас Пляка, Сергій Сторощук, Богдан Мандрика, Ганна Закревська, Андрій Шпур, Анатолій Ємець, Олександр Грищук та інші. Міський осередок Руху очолив Степан Паламар. А радехівчанин–рухівець Всеволод Іськів був головою Організаційного комітету по створенню Руху на Львівщині. Міський осередок Руху на той час став ініціатором усіх масових заходів, лідером націоналістичних і демократичних перетворень. З їх ініціативи у 1989 році було публічно виставлено в місті синьо-жовте полотнище в Будинку дитячої народної творчості . А 22 серпня 1990р. вперше було піднято над містом синьо-жовтий прапор на площі біля районного Будинку культури. З цього часу на підприємствах, установах, закладах освіти та культури Радехова масово почали створюватись осередки Руху. Користуючись підтримкою містян, рухівці Петро Музичка, Мирон Янцур, Степан Бедрило та Олександр Грищук стали депутатами Львівської обласної ради у 1990 році. Багато радехівчан були свідками демонтажу пам’ятника Леніну в центрі міста 31 серпня 1990 року. О 19.30 год. майже чотирьохметрову глибу пам’ятника публічно демонтовано Саме цього дня, у приміщенні Будинку дитячої народної творчості відбулася сесія Радехівської міської ради, на якій порушувалося питання про демонтаж пам’ятника Леніну в Радехові. Незважаючи на шалений спротив місцевої партійної комуністичної влади, більшістю депутатів міської ради та патріотично налаштованих активістів і було прийняте рішення про цей демонтаж. Так депутати виявили волю своїх виборців. В умовах політичних реформ виникли національно-громадські організації та об’єднання на теренах Радехівщини, і в Радехові зокрема. З ініціативи Народного Руху було відновлено у 1989 році осередок товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка, яке на той час мало назву «Товариство рідної мови ім.Т.Шевченка». Його очолив Сергій Сторощук. За роки незалежності проведено багато цікавих заходів: святкування 100-річчя перекладу Біблії на українську мову, щорічно святкують Шевченківські дні, проводяться благодійні концерти та інші просвітницькі заходи. А з березня 1991 року будинок культури у Радехові перейменовано на Будинок Просвіти. Хочеться згадати й про Радехівський районний осередок новоутвореної у 1989 році організації – історико-просвітницького товариства «Меморіал». Члени товариства ставили за мету матеріально і морально допомагати покривдженим людям, виступати проти політичного насильства, беззаконня і сваволі, національної та релігійної нетерпимості. Особливо наголошувалося на збереження пам’яток нашої історії. Головою осередку було обрано Мирослава Чабаренка. Діяльність товариства була справді результативною: складали списки краян, які були вивезені в Сибір у 1939-191рр., списки осіб, які загинули від рук НКВД, а також вояків ОУН-УПА, які полягли за волю України. Членами «Меморіалу» проводились у 1990 році розкопки місць, де за свідченнями очевидців були поховані мирні жителі та воїни УПА. Це колишні німецькі траншеї, які у 1947-50рр. працівники НКВС закопували замордовані ними жертви. Вони проводились на полі від вул.Львівської до маслозаводу – в урочищах «Копанях», «Корчунку», «На Вапнярці». Багато років цю організацію очолював відомий краєзнавець, історик, журналіст і поет Василь Прус, на жаль, уже покійний. Із середовища «Меморіалу» вийшли і утворилися організації : товариство політв’язнів і репресованих (1990) та Всеукраїнське братство вояків ОУН-УПА(1992). Сплески свободи в Україні наприкінці 1989 р. привели до відновлення «Союзу Українок». Це був непростий період другого народження організації. Велика заслуга у відродженні «Союзу українок» на Радехівщині належить справжнім жінкам-радехівчанкам, а саме Юлії Шуль, Стефанії Біганській, Галині Свічановській. Саме вони дали друге життя українській жіночій організації. Міський осередок очолила Юлія Петрівна Шуль, вона доклала чимало зусиль по відродженню в районі сільських осередків. Найпершими, найактивнішими союзянками у Радехові були Марія Король, Іванна Ліцовська, Юлія Дащаківська, Галина Дяків, Катерина Марків, Анастасія Шумська, Параскевія Кухта, Ольга Вусата, Серафима Самійло та інші. Союзянки ставили за мету відродити духовні та національні традиції українців. У 1997 р. головою Радехівської філії «Союзу українок» було обрано Мирославу Дибайло, пізніше її очолила Надія Гось. Високу громадянську і політичну зрілість жителі нашого Радехова продемонстрували 1 грудня 1991 року під час всеукраїнського референдуму і виборів Президента. Початок 90 –х років – це час відновлення символічних могил борцям за волю України, які були розриті, стерті з місця землі більшовицькими зайдами. 1 листопада 1990 р. з нагоди 72-ої річниці проголошення ЗУНР відбувається велелюдне віче на площі Василя Стуса і освячується символічна могила в Радехові. Проголошенням незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії, поклало початок перехідного періоду, суть якого – перехід на якісно вищий рівень соціального розвитку: у політичній сфері – від тоталітаризму до демократії, в економічній – від командної до ринкової економіки, у соціальній – від людини-критика до активного творця власної долі, в гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей, у міжнародній – від об’єкта до суб’єкта. В нашому містечку один за одним з’являються підприємці, зароджується малий бізнес, відкриваються приватні магазини, торгові комплекси, компанії. На базі «Світлиці» районної організації Союзу Українок у червні 1998р. на першому поверсі Українського Народного Дому була відкрита музейна кімната «Рідна школа», а на фасаді Будинку відкрито пам’ятну дошку засновникам «Рідної школи» у Радехові Неонілі та Ярославу Селезінкам. 4 грудня 2009 р. на фасаді будинку Українського Народного Дому було святочно освячено таблицю районному провіднику ОУН Роману Мандриці-Чорноморцю, який загинув за волю України. 16 листопада 2014 року отцем-митратом Ярославом Михалюком освячено пам’ятну дошку Тарасу Шевченку, яка засвідчує шану 200-річнму ювілею невмирущого генія. 1 листопада 2018 року в рамках відзначення 100-річчя проголошення ЗУНР на фасаді Українського Дому та загальноосвітньої школи №1 м.Радехів освячено інформаційні таблиці . 29 грудня на будівлі Українського Народного Дому освячена меморіальна дошка Марії Грудці-Лиховид, яка боролася за волю України. Після здобуття незалежності України мешканці Радехова змогли повернутися до своєї давньої мрії – збудували у місті величний мурований храм. 29 серпня 2004 року новозбудований за пожертви місцевих парафіян і спонсорські кошти організацій, установ, підприємців храм св.Миколая було освячено єпископом Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ Михаїлом Колтуном. Цей храм був удостоєний високої нагороди – почесної нагороди та пам’ятного знаку «Кришталева цеглина» на регіональному конкурсі, який відбувався у м.Любліні (Польща). Сьогодні архітектура храму св.Миколая є візитною карткою Радехова. Прикрасою нашого міста є новозбудовані каплички: образу Божої Матері, що біля траси Радехів-Лопатин (1995р.), каплички Матері Божої при в’їзді до Радехова зі Львова (освячено її у 2011 році), при Кривецькій дорозі капличка Матінки Божої (1996р.) та в с.Кути. У всій неповторній красі височіє споруджений у Радехові у 2008 році архітектурно-скульптурний комплекс «Ісус Христос», головними архітекторами були львів’яни Ярослав Лоза та Ігор Мединський. Із здобуттям Україною незалежності сталися докорінні позитивні зміни в культурному житті міста. З пробудженням національної свідомості відроджується національна самобутня українська культура. Працівники відділу культури, Народного Дому та Радехівської Публічної бібліотеки з повною віддачею працюють для людей, в ім’я і на благо України, піднімають дух української нації, пропагують українську пісню, рідну мову, наші звичаї і традиції. Бібліотечні працівники беруть активну участь у всіх соціокультурних заходах міста. 24 серпня 2004 року був відкритий Радехівський історико-краєзнавчий музей. У 2012 році з ініціативи доктора історичних наук, краєзнавця Ігоря Гілевича було створено краєзнавче товариство імені Якова Миколаєвича. Активні краєзнавчі пошуки членів сприяли виданню низки публікацій про населені пункти, видатних особистостей нашого краю, і міста зокрема. Завдяки їх активній участі та небайдужій молоді було реалізовано проект «Історична справедливість», основною метою якого було впорядкування старого кладовища м.Радехова та збір відомостей про цю історичну пам’ятку. На початку 90-х років вийшла друком у світ книжечка – історичний нарис Івана Діка та Мирослава Чабаренка про наше славне містечко. Це була перша публікація з історії Радехова. У 2016 році в результаті більш наполегливій пошуковій та дослідницькій роботі краєзнавця Тараса Дзьобана та центру краєзнавчих досліджень Радехівщини вийшла друком наукова монографія – історичний нарис «Радехів. Історія міста». 2004 рік. Помаранчева революція. Радехівчани не стоять осторонь процесів, які відбуваються в Україні. Неодноразово організовуються поїздки радехівчан на підтримку революції. Найбільшим сплеском боротьби за мовне питання став Мовний майдан. Акції відбувалися у липні 2012 року, коли українці вийшли протестувати після ухвалення закону, який розширив функції російської мови. Тоді депутати Радехівщини провели виїзну сесію проти вступу цього закону під стінами Львівської обласної ради. Жовтень 2013 року… Мирний протест проти рішення уряду призупинити підписання Угоди про асоціацію переріс в одну з найкривавіших сторінок української історії. 4 місяці боротьби на морозі – сотня вбитих, об’єднання нації та визнання всього світу принесли нашій Україні перемогу. Депутати, мешканці Радехова та Радехівщини всіляко допомагали людям на Майдані: фінансово, матеріально, продуктами харчування, своєю активністю та молитвою: Віктор Прокулевич, Юрій Щудло, Наталя Веренька, Міля Слюсарчук, Орест Куций, Степан Коханчук та інші. Активними учасниками Майдану були Іван Михайлів, Андрій Лапковський, Зіновій Твердохліб, Роман Березюк, Марія Думаньчук, Михайло Антонюк, Степан Ханас, Володимир Іванов та багато інших. Та, на жаль, події Євромайдану, переросли у війну з Росією на Сході, офіційно названу антитерористичною операцією. На захист наших національних інтересів стали більше сотні радехівчан, які брали і беруть участь у воєнних цілях проти російських окупантів. Серед перших були Кудринський Павло, Майстренко Максим, Літовинський Ігор, Винар Андрій, Твердо хліб Роман, Василь Грушецький, Ференс Володимир, Савіцький Олег, капелан Прус Василь та багато інших. В такий непростий період нашої історії відбувається переосмислення цінностей. Як би там не було, але війна зблизила та об’єднала людей. З’являється волонтерський рух «Радехівські господині», які підтримують воїнів на сході. У нас є мужні захисники, новітні герої, яким ми щиро вдячні за наш спокій і мирне небо. Завдяки їм ми вже вкотре змогли відстояти свою незалежність і право називатися українською нацією. Отже, на десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи, можна не раз і не двічі переписувати історію, та з пам’яттю народу нічого не вдієш, адже вона вічна.
Наталія Коляда, директор КЗ «Об’єднання публічних бібліотек Радехівської міської ради»