Духовне світло «Русалки Дністрової»

Хоч цензорів дзижчала зграя – ….

Та все ж «Русалка Дністровая» з’явилася на білий світ.

                                                          Дмитро Білоус

«Першими будителями нашого народного Духу» Іван Франко назвав діячів «Руської трійці» та їх послідовників. Їх було троє. Один з них – енергійний, наполегливий, сміливий, готовий на самопожертву, на подвиг… Це Маркіян Шашкевич. Другий – людина палкої вдачі, з широким польотом фантазій, прагнув рішучих змін. Це Іван Вагилевич. Третій – ініціативний, діловий, працелюбний. Водночас поміркований і обачний… Це Яків Головацький. Вони створили літературно-політичний гурток «Руська трійця», який очолив М. Шашкевич. Настав час, і вони вирушили «в народ», дбаючи про духовне відродження західноукраїнських земель, а на шляху своєї мандрівки запалили першу ватру національної культури в Галичині – безсмертний альманах «Русалка Дністровая». Це – перший паросток нової української літератури в Галичині, який підносив дух народу, будив його соціальну й національну свідомість, зміцнював віру, що рідне слово не загине.

«Русалка Дністровая», підготовлена студентами Львівської духовної семінарії М. Шашкевичем, І. Вагилевичем та Я. Головацьким («Руська Трійця»), вийшла, як відомо, в Буді (нині – складова частина Будапешту, столиці Угорщини). Вийшла 1837 р. в обхід львівській цензурі, бо попередню їхню книгу, «Зоря», цензура не пропустила. Основну суму коштів вніс директор головної школи в Коломиї, палкий поборник літературного відродження в Західній Україні Микола Верещинський, про якого із вдячністю згадує в передмові Шашкевич. Решту – 20 дукатів – дав Маркіян Шашкевич, позичивши їх у священника І. Авдиковського (на той час це була чимала сума). Надзвичайно продуманою і цілеспрямованою є композиція «Русалки Дністрової». І в часовому просторі, і за духом написана в стилі романтизму. Придивимось тепер до змісту книжки, яка вийшла обсягом всього лише 133 сторінки плюс 20 сторінок передмов. Складається вона із п’яти частин: «Передслів’є» та 4 розділи «Пісні народні», «Складання», «Переводи», «Старина». Відкриває її епіграф «Не з сумних очей, а з пильних рук надія квітне» Яна Коллара, одного з чільних представників чеського та слов’янського національного відродження. Передмова М. Шашкевича є своєрідним маніфестом відродження української літератури в Галичині – пояснює ціль видання, правопис та подаються імена людей, які так чи інакше допомогли у її виданні,  підкреслена краса української  народної мови та народної словесності  і поданий список найбільш важливих наддніпрянських літературних і  фольклорних видань того часу. М. Шашкевич українську культуру розглядає у єдиному просторовому полі України як цілісний етнокультурний феномен, що засвідчує розуміння ним історичної нероздільності українського народу, який перебував тоді під Австрійською та Російською імперіями. У передмові він відзначив, що учасники літературного процесу хочуть надати «теперішньому язикові істинне лице», дотримуючись фонетичного принципу письма: «Пиши – як чуєш, а читай – як видиш». Це був сміливий демократичний крок наближення літератури до життя народу, втілення романтичної ідеї народності. Перший розділ «Пісні народні» відкривається епіграфом з Яна Коллара «Пісні народні є найбільш певна основа освіти, живої ученості, підпора народності, щит і окраса мови» та передмовою до розділу «Передговор к народним руським пісням» Івана Вагилевича. Далі подані зразки дум, обрядових, історичних, ліро-епічних пісень, записаних у різних районах краю. Як редактор альманаху «Русалка Дністровая» Шашкевич дуже ретельно з багатющої колекції записів фольклору вибрав 50 пісень, які, на його погляд, найповніше розкривають мужню і поетичну душу народу. Серед дібраного репертуару переважають історично-побутові твори, центральною дійовою особою яких є козак. У розділі «Складання» було поміщено десять художніх творів засновників гуртка, підписані давньоруськими іменами Руслан Шашкевич, Далибор  Вагилевич, Ярослав Головацький. Сім належать М. Шашкевичу: «Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечірній», новела «Олена». Я. Головацький опублікував поезію «Два віночки», І. Вагилевич – балади «Мадей» та «Жулин і Калина». Саме ці твори заклали основи нової української літератури в Західній Україні, їм судилося започаткувати естетичну стратегію в розвитку письменства з орієнтацією на народ як на носія духовності. Це були самобутні твори, пройняті романтичними ідеалами, народністю та гуманізмом. Була новою і тематика цих творів. Ліричні захоплення, поривання душі до вищого ідеалу і дії, подвигу, життя серця, громадянський пафос, плідне воскресіння народних, міфологічних та історичних сюжетів і мотивів, протест проти «національного й соціального гніту народу», нові жанрові форми – все це принесли з собою оригінальні твори Шашкевича, Вагилевича і Головацького, закладаючи основи самобутньої, нової української літератури. Надзвичайно важливим у цьому аспекті був розділ «Переводи» – переклади М. Шашкевичем та Я. Головацьким сербських народних пісень. Шашкевич подав і уривки свого перекладу «Короледвірського рукопису» із чеської мови. Переклади виконували кілька завдань. По-перше, вони знайомили українського читача із сербським фольклором і знаменитим романтичним твором (як згодом з’ясувалося – підробкою, містифікацією під пам’ятку давнього чеського письменства) Вацлава Ганки, відомого поета і діяча слов’янського культурного відродження. По-друге, сам переклад творів із чужих мов народною мовою мав переконати широкі кола читачів про життєспроможність «руської» мови для вислову й вираження найрізноманітніших сфер духовного буття народу. Українська мова, отже, є рівноправною у колі інших слов’янських мов. Молоді митці започаткували не просто нову стилістику, а працю художньої думки, її непростий рух, розширюючи жанрово-стильові можливості літератури, що відповідало їхній картині світу.

Розділ «Старина» також відповідав романтичним поглядам          М. Шашкевича та його побратимів, які минуле, історію України трактували як вік героїзму й волелюбності, як неоціненне джерело для наслідування сучасниками. У передмові до цього розділу Шашкевич подає свою романтичну концепцію історії українців та її джерел. На його погляд, «старина» – живе джерело для пізнання душі народу, його історичного поступу в майбутнє. В розділі опубліковані історичні та фольклорні твори, діловий документ та бібліографічна відомість про слов’янські й українські рукописи, що зберігаються в Онуфріївському василіанському монастирі Львова. Тут же – критична рецензія М. Шашкевича на етнографічну розвідку Й.Лозинського «Рускоє весілє». Закінчує книжку її зміст під заголовком «Обсяг сей книжечки». Це був фольклорно-літературний альманах, перша книжка на теренах підавстрійської України, написана не церковнослов’янською сумішшю, а живою народною українською мовою, якій судилося відкрити нову епоху в національно-культурному житті Західної України. Можливо саме тому вона зазнала переслідувань церковної та світської влади, викликала в краю враження вибухової бомби, а Шашкевич отримав ім’я «Будитель галицької національної свідомості», «Будитель народного духу». Або просто Будитель, ставши таким чином в один ряд з Шевченком і Франком, Кобзарем і Каменярем відповідно. З накладу 1000 примірників першодруку залишилися лічені, що стали раритетами. Виявлені дослідниками понад 100 примірників «Русалки Дністрової» і описані за даними бібліотек, музеїв, приватних осіб або на основі друкованих чи архівних джерел, дають підстави говорити про надзвичайно широкий ареал поширення книги, зокрема в таких країнах (за сучасним політико-адміністративним поділом): Україна, Сербія, Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Росія, Польща, Литва, Великобританія, США, Канада, що вже само по собі свідчить про резонанс книги у світі. Один з цих раритетів живе особливим життям музейного експонату у Свято-Духівській семінарській вежі в Музеї однієї книги «Русалки Дністрової» у Львові. 

Книга неодноразово перевидавалася.

Отже, альманах «Русалка Дністровая» став, за словами академіка Олександра Білецького, «документом великого суспільного й історико-літературного значення», був першою сміливою заявкою західних українців «про своє існування, про свою національну гідність. Ця скромна книжка – подвиг, про який не забуває український народ». Роль альманаху «Русалка Дністровая», виданого живою народною мовою, аналогічна тій, яку у Східній Україні відіграла поема І. Котляревського «Енеїда», але його значення не обмежується локальними західноукраїнськими рамками, бо альманах став явищем загальноукраїнським. Закликаючи до літературного відродження, діячі «Руської трійці» водночас проголосили єдність українського народу, розчленованого й колонізованого сусідніми державами, неподільність його духовності та культури, яку творить цей народ. Вони були творцями вічних духовних цінностей – гуманізму, свободи і дружби. Слід  зауважити, що «Русалка Дністровая» мала велике значення в контексті збереження української мови від повного знищення в умовах імперської політики того часу. Знаємо, що відмінною рисою альманаху був новий правопис та використання народної української мови.  «Русалка Дністровая» стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності «Руської трійці». Світло «Русалки Дністрової» і сьогодні опромінює нас своєю глибокою духовністю. Детальніше дізнатись про діяльність членів літературного гуртка «Руська трійця», прочитати твори, що увійшли до альманаху та переглянути більшість перевидань «Русалки Дністрової» різних років, ви зможете, завітавши до Публічної бібліотеки Радехівської міської ради.

Підготувала Світлана Сіцілюк, завідувач методично-бібліографічного відділу Публічної бібліотеки м. Радехів