Із циклу радіопередач Петра ЄНДЖІЄВСЬКОГО
Поет і краєзнавець Зіновій Іванович Твердохліб є учасником літературного товариства ім. О.Турянського з 2013 року. У творчому доробку Зіновія Івановича кілька сотень статей (більше 250), понад 40 перекладів творів зарубіжних авторів на українську мову, поетична збірка «Скажіть бджілки як живете». Також він є лауреатом міжнародного конгресу «Апімондія», автором перекладу книги-фотоальбому «Не біймося бджіл», та більше ста літературно-художніх творів. Власні поетичні твори, краєзнавчі та історичні статті публікує на сторінках місцевих газет «Народна справа», «Наш Радехів», щомісячного журналу «Український пасічник» та альманаху «Літературна Радехівщина». Свої дописи як пасічник, публікує під псевдонімами Зенон Бортник, Іван Брус, Злат Орійчук. Більше дізнатися про З.Твердохліба як про людину та літератора, я спробував у працівників Радехівської публічної бібліотеки, при якій створено й діє літературне товариство ім. О.Турянського. Цитую дослівно розповіді бібліотекарів: «Зіновій Іванович володіє особливим даром – даром розповідати мовою історичних фактів, мовою світлин, мовою пензля та олівця, і особливо – мовою поезії. У його великій добрій душі й серці завжди є місце для творчої ностальгії та пошуку… Він намагається принести якнайбільшу користь рідному місту, громаді та природі. Зіновій Твердохліб є почесним читачем нашої бібліотеки, щирим другом, спонсором багатьох заходів, які проводяться у Радехівській книгозбірні… Зіновій Іванович передає свої знання наступним поколінням через ненаписану книгу народної мудрості. Девіз всього його життя можна передати кількома рядками з його творчості: А я все мрію, щоби прикладом в житті, став грішному людському роду, бджолиний рій, що у земнім бутті в віках не нищив, а освячував природу.
Отож, Зіновій Іванович Твердохліб про товариство ім. Осипа Турянського та про свою творчість розповідає слухачам радіо «Радехів».
Христос Воскрес!
Свято! Грають дзвони у місті і селі.
До церкви поспішають дорослі і малі.
Щиро вони вірять, що Христос Воскрес,
Всім відповідають: «Воістину Воскрес»!
Сонця промінь пестить Землю надовкола,
Бджілки мчать святково по нектар у поле.
При дзвіницях молодь, співи-гагілки,
Все навкруг ожило, зацвіли квітки.
Гамір, – крашанками бавляться хлоп’ята,
Великодній кошик – в кожного у хаті.
Горобці веселі приймають купіль,
Про величне свято чути звідусіль.
Лине щебетання з неба – дощик, грім,
Великодня радість прийшла в кожен дім!
Пробудився всесвіт у своїй красі,
Ожила природа. В вишиванках всі!
У душах – тривога: не така весна,
Косить українців прадавня війна.
Наче й не стихала війна з ворогами,
Що за Русь велася, та ще прадідами.
Скільки полягло тут і в різних чужинах?
Генофонд тепер наш увесь у руїнах…
Пам’ятаймо, браття, в ХХІ віці,
Як ворог віками нищив українців!
Знаймо, що їх жертва була недаремно!
За них встануть нові – вклоняться доземно,
Віддадуть їм шану і за приклад візьмуть,
Ворога Вкраїни ще на попіл зітруть!
Хоч землиця наша вкрита кров’ю рясно, –
Пам’ять про героїв ніколи не згасне.
То ж у вірі відродімо велику родину,
В борні збережімо внукам Україну!…..
Війна…. Чути дзвони у містах і селах,
Лиця українців не зовсім веселі.
Просять в Бога миру старі і малі,
Щоб було спокійно на нашій Землі.
Буде! Стихнуть війни. Стане й в нас прогрес,
Без сліз привітаємось, що Христос Воскрес !
Віримо в надії в найбільше з чудес –
Бог всемилостивий Воістину Воскрес!
Іван Брус лютий 2015 Радехів.
Від Небесної сотні.
Так підступно ми кулями скошені,
А могли іще жити і діяти!
На майдани ішли без запрошення,
Щоб країну змінити і мріяти,
Що Європу у себе збудуємо,
Незалежність, Свободу, Мир,
Дітям, внукам своїм подаруємо, –
Цього прагли Аскольд ще і Дір.
Нам неволя від предків залишена,
На Майдани ми йшли крізь віки,
Не чекали такого розрішення,
Хто тут винен, діди чи батьки?
Поки тепла ще кров, то прислухайтесь,
Відійшли… Помоліться за нас!
До Європи продовжуйте рухатись,
Зміни прийдуть , пришвидшіть той час.
Не судилося нам, хоч могли щось добитися,
Доживіть, доборіться за нас.
Ох, як важко спокійно на світ цей дивитися,
Коли в очі плюють раз у раз.
Ви за нас доростіть, щоб змінитися,
Не мовчіть, коли підлість і зло наступа,
Ми за правду піднялися битися,
Нас, як жертву, забрала та влада тупа.
Ви тепер докажіть, доспівайте пісні,
Голос наш снайпери обірвали,
Дощ і сніг, дим, вогонь, – все було як у сні, –
Ми з майдану не відступали.
Зброя – слово, бруківка, дерев’яні щити,
Ми на «беркут» ішли, – про майбутнє не знали,
Чи ціною життя досягнемо мети?
Нашу долю в той час москалі вже обрали…
Ми ж пішли, щоб вернутися знов, на Майдани,-
На сторожі стояти за всю Україну,
Пам’ятайте про біль, що принесли тирани,
Справедливу творіть Європейську країну!
Радехів, червень 2014 рік.
День поминання.
Цвинтар… День поминання в листопаді.
Сідає сонце з-попід хмар…
Пожовклі квіти, мерехтять лампади –
Від сущих, як останній дар.
Тут чудо-тиша, лише шепіт,
А, може, плач старих смерек,
Їм в унісон – листків зів’ялих трепет
І, хризантеми білі, повен глек!
Квітками сумно вітерець гойдає,
Гілля дерев – в молитві до небес.
Калина у зажурі ягоди схиляє,
Та, тут усім не до земних чудес.
Поміж могил вслухаюся у тишу,
В сирій землі – знайомі і рідня,
Я їх живими в пам’яті залишив,
Вже скоро… Будемо разом щодня.
Тут, чудо-спокій, сон довічний,
Без радощів, турбот життя,
До всіх приходить час критичний
Ідемо з миром в небуття…
Витає між хрестами вітерець,
Про що він з ними розмовляє?
Про те, що всьому є початок і кінець?
Господь один про все на світі знає!…
Цвинтар… Молитви стихли, вечоріє…
Біля могил – лиш вітер і,… Нікого!
Поміж хрестів мереживо лампад жевріє ,
А нам, – шалено мчить буття дорога…..
Радехів, листопад 2019.