Леся Гук

 Гук  Леся Володимирівна  народилася  4 вересня 1963 р  у с. Березівка, Радехівського р-ну  на Львівщині.  Після закінчення восьмирічки навчалася  у педагогічному училищі м.Броди ( 1978-1982рр).  У цьому ж навчальному закладі  була учасником літературної студії, де і почала робити перші  поетичні спроби.  Після закінчення  навчання була  скерована  на роботу у Поздимирську  восьмирічну школу  ( зараз- НВК), де працює  вчителем початкових класів. Пише  поезії  уже   багато років. Тематика  віршів дуже різноманітна: ностальгічна туга, роздуми над філософією життя  та  його цінностей, взаємовідносини  людей, пейзажна та громадянська лірика і т.д. У творчому доробку такі збірки  поезій: «Перлини душі» (2016), «Слова звучать як пісня у душі» (2016), «І сповідь і молитва, і розмова…» (2017), «Зорі в долонях» (2018), «Поміж нами ходить віршик» (2018), «Магія древнього Львова» (2019), «Різдвяночки або Диво-нічка-чарівничка» (2020). Співавтор численних   літературно-мистецьких альманахів.  Поезії, літературні дослідження Лесі Гук друкувалися в  газетах та журналах. Має  спільні напрацювання з композитором М.Ведмедерею та іншими  музикантами-бардами. Леся Володимирівна  є членкинею літературного товариства  ім. О.Турянського, літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт» міжрегіонального об’єднання митців культури  «Гірський Тікич». Учасниця просвітницького проєкту популяризації української поезії в російськомовному середовищі (2018р.), учасниця «Поетичного тепломоста», член журі Всеукраїнського конкурсу-фестивалю «Відлуння душі». Серед отриманих відзнак та нагород кубки, нагрудні знаки, дипломи, грамоти. Леся Гук є Лауреат: Гран-прі Всеукраїнського конкурсу- фестивалю слова і пісні «Відлуння душі» (2016р), Гран-прі Всеукраїнського  літературного конкурсу ім.В.Дроцика (2018р), Другої премії  Міжнародного фестивалю-конкурсу «Україна єднає світ» (2020р), Першої премії літературно-мистецького конкурсу «З Музою на вахті» (2020р), Лауреат І ступеня конкурсу авторської прози та поезії ЯwriteR(2021р), Першої премії Третього Міжнародного мистецького online-фестивалю» ХатаФест» (2021р), «Золотого пера» за перше місце у номінації «Рідний край»  Всеукраїнського літературного  фестивалю-конкурсу “Поетичний рушник” (2021р).    

МОЯ  УКРАЇНА

Неосяжні степи, колосисті поля,

Чорне море й Карпат полонини, 

Це – Вітчизна моя, найдорожча земля,                       

Неозора моя Україна.

На барвистих лугах миє квіти роса,   

Дозріває  червона калина.                

Чи є десь на землі така дивна краса,

Як квітуча  моя Україна?

Вишиваний рушник оберегом   святим

Укриває поля і долини.

Синє небо і стигле колосся під ним –

Це моя золота Батьківщина.

Тут козаччини дух гартувався в огні,

Та не стала ні раз на коліна,

Здобувала свободу свою у борні

Нездоланна моя Україна.

Руки в небо здійму, хай молитва моя

За край рідний до Бога полине.

Ти в мені проросла. Я- частинка твоя,

Неповторна   моя Україно!

ДОРОГА ДОДОМУ

Із  поміж тисяч всіх земних  шляхів

Є шлях один, для серця найдорожчий.

Той, що веде додому, до батьків,

Яким  ідемо всі, немов на прощу.

Бо тут для нас – відпущення гріхів,

І сповідь, і молитва, і розмова.

У дім  свята   дорога до батьків,

Де пісня мами ніжна, колискова.

Де мудрість тата, вічна, як земля,

Де свічечка під образАми тліє,

Де «Отченаш»  бабуся промовля

І  лик святих на пОкуті ясніє.

Тут радість і пораду ми знайдем,

Невдачі і турботи залишаєм,

Неначе храм святий, батьківський дім

У нашім серці  золотом сіяє.

Допоки  зорі сяють в вишині,

А сонце день новий благословляє,

Шлях, що веде додому, до батьків,

Забудь-травою хай не заростає.

Я РОДОМ ІЗ СЕЛА…

Я родом із села, де сонце світить,

Де  хмари, усміхаючись   згори,

У вікна задивляються, мов діти,

І веселково сяють кольори.

Де трави росянисті і світанки,

І де парує зорана рілля,

Де прокидаються в туманах ранки,

І чути пісню жайвора здаля.

З села, що потопає  в білім цвіті

Садів вишневих  буйно навесні,

Там  рясно достигає в полі жито,

І  солов’ї виспівують  пісні

У літній вечір на кущі калини…

В селі любисток, чорнобривців цвіт,

Там наймиліша батьківська хатина

І мальви, як сторожа, край воріт

Квітують ціле літо. Із села я,

В якому рідне слово люблять всі,

Де вечорами голосно лунають

Дівчат закоханих дзвінкі пісні.

З села, в якім весною чути клекіт

Лелек, що повернулися здаля,

З села в долині…Ліс тут недалеко,

А навкруги розкинулись поля.

Моє село – село мого дитинства

У пам’яті таке, як і було…

Проходять дні, роки, а я щорічно,

Із птахами вертаюся в село.

Related posts

Ми не втомилися допомагати. Радехів. Літопис.

Відлуння дзвонів Маркіяна.

Телестудія “Радехів”. Літопис

Увага: інформаційний сайт ТРК "Радехів" використовує файли cookies. Дізнатись більше