2021 рік – Рік Маркіяна Шашкевича на Львівщині
“Геній – це той, хто йде попереду, а йому у спину кидають камінь.” Цей, багато разів перефразований, крилатий вислів якнайкраще пасує до постаті Маркіяна Шашкевича. Його могила 50 років була загубленою у глухому селі, аж поки його останки не знайшли і урочисто не перевезли до Львова.
Задумуємося над особистістю священика Маркіяна Шашкевича, про якого світлої пам’яті отець доктор Іван Гриньох, наш земляк-уродженець с.Павлів писав: “Він, як письменник, малий серед багатьох великих. Як національно-культурний діяч він тихий посеред багатьох голосних. Як ієрей-священнослужитель Маркіян скромний трудівник, що бажав тільки одного: сповняти своє завдання гідно”. Отець Маркіян не написав багато, бо й віку його було всього 32 роки, однак писав мужньо та відважно, головне: рідною мовою, мовою свого народу, яку поволі забували провідні церковні діячі та інтелігенція . Працюючи творчо в напруженні, стан здоров’я обтяженого буденними справами клопотами Шашкевича погіршувався, і він тяжко захворів на туберкульоз. Далі жорстока доля заслонила перед ним світ – він осліп. Будучи прикутим до ліжка, Маркіян помер 7 червня 1843 р. Похований на цвинтарі у Новосілках у гробівці місцевого польського дрібного шляхтича Гарбовського (економа чи урядника) без дотримання приписів церкви стосовно поховання священиків. Дольницький Андрій – унівський декан УГКЦ — 26 червня 1843 поховав, запечатав гріб. Теплого літа 1880 року група українських студентів зі Львова з чималими труднощами розшукала могилу на новосілківському цвинтарі, де покоївся разом з родиною шляхтича поет Галицької Руси Маркіян Шашкевич. Єдине, що змогли тоді виконати студенти, це, поклонившись чужій могилі, покласти вінок із написом «Маркіяну Шашкевичу – русини-академіки». Інтерес до особистості Маркіяна Шашкевича почав швидко зростати після смерті 1885 року його сина Володимира, що був похований на Личаківському цвинтарі. У другій половині вісімдесятих років популярними стали Шашкевичівські вечори. Спочатку, за ініціативою філії Товариства «Просвіта» в Кам’янці Струмиловій, обговорювалося питання про перенесення тлінних останків Шашкевича до окремої могили на кладовищі у Новосілках Ліських. А навесні 1893 року організовано комітет для перевезення мощів М. Шашкевича, керівником став Омелян Огоновський. Тлінні останки з ініціативи «Просвіти» та за масової участі населення Галичини перенесено до Львова на Личаківський цвинтар . Тим самим започатковано крайовий пантеон поховань найвизначніших західноукраїнських (галицьких) діячів. У червні 1906 року на могилі відкрито пам’ятник роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тіле. Навколо могили почали активно скуповувати землю впливові поляки, зокрема, монополісти Бачевські, існувала можливість її плюндрування. «Діло» № 10 за 1902 рік: «Чи не лучше було би…перенести домовину і уложити…в підземних криптах нової Преображенської церкви у Львові?». Політичних мотивів цього перепоховання ніхто не приховував, але й ніхто не намагався з’ясувати, чому могила Шашкевича упродовж півстоліття була повністю забутою. Так з ініціативи студентської молоді відбулася тріумфальна патріотична маніфестація — перенесення тлінних останків Шашкевича до Львова.
Про неї докладно розповідає Василь Горинь. Він також підготував до видання підсумкову книжку «Перепоховання Маркіяна Шашкевича». У розвідці відтворено хроніку перепоховання, похоронний похід із Новосілок до Львова, наведено промови, що були виголошені громадсько-культурними діячами краю.
Саме перепоховання, яке відбулося 31 жовтня і 1 листопада 1893 року, було взороване на перевезення з Петербурґу до Канева 1861 року тлінних останків Тараса Шевченка. У Львові дорогою від церкви Святої Параскеви П’ятниці до Личаківського кладовища похоронна процесія зібрала тисячі людей, прибули представники влади, політичної та інтелектуальної еліти міста. Домовину аж до цвинтарної брами везли на возі, запряженому трьома парами волів. Це, очевидно, було не тільки взоруванням на народні традиції, а й мало символізувати право українців пройтися Львовом «як господарі». «В дні 1 падолиста 1893 р. святкував наш нарід пам’ятний день перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича з Новосілок на Личаківське кладовище у Львові. Такої поважної і глибоко одушевляючої маніфестації народної – я не бачив у моїм життю. Нагадую собі той ранок під Високим замком біля Підзамча – двірця у Львові – як др. Омелян Огоновський сердечно витав від “Просвіти” і народу прибуття дорогих останків Маркіяна до Львова; як почесна сторожа академічного товариства «Ватра« винесла на своїх раменах домовину чорну з дорогими мощами на площу перед двірцем і тут уставлено її на селянський віз, прибраний народними килимами і вінцями, до котрого запряжено три пари круторогих волів… Отсе був тріумфальний в’їзд Маркіяна до столиці Галицької землі, як побідника темряви і витязя пробудження рідного народу, якого супроводжували вже тисячі проповідників ідеї живого народу…» . Так згадував у своїх споминах процесію перепоховання Шашкевича один з основних її організаторів Кость Левицький, майбутній прем’єр ЗУНР. Це була чи не перша грандіозна акція українців у Львові, яка перетворилася на справжнє національне віче. Понад 10 тисяч людей рушили від станції Підзамче до церкви Параскеви П’ятниці, де відбулася відправа, а звідти через сучасні вулиці Хмельницького, Театральну, площі Міцкевича, Галицьку, Соборну, вулицю Пекарську – до головного некрополя Львова. На чолі цієї процесії був особисто митрополит Сильвестр Сембратович. У похоронній процесії у складі Буковини брав участь уродженець с.Немилів – професор Степан Смаль-Стоцький. Із найближчої родини за домовиною одиноко йшла старенька дружина Юлія, адже син Володимир, що був письменником, на той час вже помер. Так Галичина із великим запізненням оцінила значення Шашкевича для її культурного обличчя та формування її української ідентичності. Церемонія перепоховання стала справжньою демо нстрацією українства у тодішній Австро-Угорській імперії, до складу якої входила Галичина. Це був рішучий прорив пробуджених галицьких русинів до своєї українськости. У 1911 році, коли через п’ятдесят років тлінні останки о. Шашкевича були перенесені з Новосілок до Львова, всенародний культ його імені досяг свого апогею в Галичині. У цей час по галицьких хатах окрім образів святих ікон, висіли портрети Т. Шевченка, І. Франка та М. Шашкевича, це найбільша гордість і шана для Маркіяна Шашкевича. На честь перенесення тлінних останків М.Шашкевича листопада у великій залі Народного Дому м.Львова відбувся святковий концерт Львівського «Бояна» під керівництвом А.Вахнянина. Сольним номером виступав славнозвісний артист, наш земляк Олександр Мишуга, виконуючи пісню «Цвітка дрібная». Цього ж, 1911 року, відбулась ще одна пам’ятна подія, пов’язана з іменем о. Шашкевича, – спорудження йому на Білій горі поблизу Підлисся величного пам’ятника у вигляді Хреста, ушанувавши у такий спосіб того, хто першим звернувся до народу з амвони рідною мовою. Ініціатором побудови цього пам’ятника був отець Володимир Кальба (парох села Соколівки). Місце під пам’ятник українці викупили за 20 тисяч злотих. Проект був зроблений інженером Лушпинським. Пам’ятник було встановлено на дванадцятиметровому насипі. 29 жовтня 1911р. на станцію Ожидів прибув спеціальний поїзд з гостями з усієї Галичини – понад тисячу осіб. Похід очолювала кінна чота із членів товариства «Січ» та «Сокіл». У півторакілометровому поході кожні сто метрів йшли духові оркестри. Біля пам’ятника зібралось біля 30000 людей. В урочистості взяли участь три мітрати під керівництвом отця Туркевича та численне духовенство краю. Селяни Підлисся прийняли цей пам’ятник під свою опіку. З нагоди столітнього ювілею М. Шашкевича відбулися урочистості й у Львові: з цієї нагоди у філармонії відбувся концерт з участю С. Крушельницької. А відтак відбулися урочистості у Перемишлі, Бережанах, Золочеві та в інших місцевостях. Відтоді, щорічно у першу неділю серпня біля пам’ятника Маркіяну Шашкевичу на Білій горі відбуваються народні свята. У радянські часи такі свята були заборонені, оскільки М. Шашкевич був греко-католицьким священиком. Щойно в 1986 році на місці колишньої садиби отця Романа Авдиковського, діда Маркіяна Шашкевича, відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (відділ Львівської галереї мистецтв). Саме на Золочівщині у серпні 1989 року на повний голос заявила про себе Українська греко-католицька церква, яка почала виходити з підпілля. У 1993 році на центральній площі Золочева відкрито пам’ятник Маркіяну Шашкевичу, автором якого є скульптор Дмитро Крвавич. Дуже влучно про о. Маркіяна Шашкевича з нагоди 100-річчя від дня його смерті висловився Митрополит Андрей Шептицький, зазначивши, що він є «нашою славою», «великим апостолом», «чоловіком від Бога посланим, велетнем, що сам ішов вперед і провадив вперед весь нарід і збирати його буде біля неї (могили) велика ідея, що перед роками була могучим товчком цілого нашого відродження, а десь є для нас і навіки стане криницею цілющої води, що зрошує лани нашого церковного й народного життя і все відсвіжує зелень надії на будуче…»
Автор Ірина Личак