Стежками життя та творчості Василя Нагірного
(до 175-річчя від дня народження)
…Мурована церква у с.Бишів (1905), с.Стоянів (1895), с.Новий Витків та Опліцько (1910), дерев’яна церква у с.Кустин (1910) ‒ храми духовної величі сакрального мистецтва Галичини, збудовані за проектом інженера – архітектора Василя Нагірного. Історія легендарного галицького архітектора Василя Нагірного – це історія людини, про яку казали: зробила себе сама.. Він зробив дуже багато для культури України, церкви збудовані за його проектами – надзвичайно гарні і такі українські! Архітектурна спадщина Василя Нагірного налічує кілька сотень об’єктів, серед яких не тільки церкви, каплиці, а й громадські та приватні будівлі. Василя Нагірного можна порівняти з людиною доби Відродження – так гармонійно вмів поєднати і використати свої багатогранні здібності, знання та досвід. Був людиною, у якій поєднувались доброта серця та висока мораль зі світлою головою, волею й прагненням до поступу, до праці для свого народу, з вірою у майбутнє цього народу. Постать Нагірного — феноменальна. Бодай тому, що радянські спецслужби заборонили будь-які матеріали про Нагірного, а самого затаврували буржуазним націоналістом. 11 січня виповнюється 175 років від дня народження Василя Степановича Нагірного ‒ видатного архітектора, громадського діяча європейського рівня кінця 19‒початку 20 століття, котрий мріяв Україну перетворити на маленьку Швейцарію. Народився 11 січня 1848 року у селі Гірне на Стрийщині в порівняно заможній родині. У 15 років став круглим сиротою. Попри відсутність грошей та опікунів вирішив поїхати зі Стрия продовжувати навчання до Львова, про що згодом згадуватиме як про найскрутніші роки свого життя. «Мені майже зовсім забракло усього, що потрібне не тільки для науки, але і до життя. Я не мав ані одної книжки, ані що з’їсти. Нераз жилося кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів… Під час тріскучої зими я ходив в легкій, майже літній одежині. Теплішу одежину, що я мав, позичив я пізньої осені одному товаришеві, який спав на Високім Замку, та він не віддав її мені». Під час навчання заробляв з приватних лекцій. Навчався спочатку в Львівській технічній академії (тепер Політехніка), пізніше – у Цюріху. Звернувся по стипендію до «Народного дому», на що отримав відповідь: «Як не має удержання, то хай сидить дома». Витративши останні гроші, довідався, що стипендію йому таки призначили до того ж на весь курс навчання. По закінченні освіти працював міським архітектором Вінтертуру та Цюріху. «Чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія?», – писав Нагірний, захоплений працьовитістю, ощадністю та ввічливістю швейцарців. І потім все життя намагався сам зробити Швейцарію у Галичині. Заснував перший український кооператив «Народна торгівля» (де селяни могли збувати свої продукти і товар та вчитися торгівлі). Будучи директором цього товариства, намагався усіляко підтримати і утвердити економічний статус українців. У 1886 р. вийшов з друку його «Порадник для крамниць», де Нагірний докладно описує, як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів. Василь Нагірний дбав про економічне становище українця. «Батько галицької кооперації» заснував страхове товариство «Дністер»(спершу відшкодовувало вкладникам збитки від пожеж). Уявіть, що це була перша страхова компанія в Україні! Заснував «Народну гостинницю» (інституція, котра б мала, як писав Нагірний «ширити замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного»). А ще Василь Нагірний вважається засновником багатьох товариств :«Сокіл-Батько», «Зоря», «Товариство захисту військових», «Реміснича бурса», «Руський кружок», організатором притулку для воєнних сиріт, протипожежних товариств, членом управи Головного виділу «Просвіти». У 1898 році, разом з І.Трушем, М. Грушевським та Ю. Панькевичем засновує «Товариство для розвою руської штуки», на перших зборах якого Василя Нагірного одноголосно вибрано головою. Це товариство мало великий вплив на подальшу долю галицької архітектури та мистецтва в цілому. Спосіб участі Василя Нагірного у створенні котрогось товариства найчастіше був таким: він подавав ідею створення, працював над статутом, купував або винаймав кам’яниці, якийсь час був директором чи головою, а тоді, переконавшись в його життєздатності, випускав у самостійне життя – і брався за наступний проект. Загалом таких проектів було не менше двох десятків. Причетний Василь нагірний і до народження «Руської бурси ремісничої і промислової», яка була створена до 25-річниці діяльн ості Івана Франка, і мала на меті опікуватися начанням сільської молоді ремесла. Велику допомогу дав бурсі наш земляк із Нового Виткова, всесвітньовідомий співак Олександр Мишуга. Дуже цілеспрямований і водночас скромний, прекрасний архітектор, менеджер і патріот, Василь Нагірний виріс в особистість, з якою хотіли спілкуватися Іван Франко та Михайло Драгоманов, Микола Лисенко і Володимир Антонович, Олександр Мишуга та Леся Українка. Коли заглиблюєшся в цю постать, нею дедалі більше. Окрім цього Нагірний був дуже вмілим архітектором. Кожна четверта церква Галичини була побудована за його проектом – загалом понад 200 храмів. За основу своєї першої церкви у с. Малий Яричів на Львівщині взяв головний візантійський храм – Софійський собор у Стамбулі. Стиль Нагірного називають новітньою галицькою школою сакрального будівництва. Мають від однієї до п’яти бань. Найцікавішими є сільські церкви, створені на основі візантійського стилю. Із дружиною Марією Дуткевич із Рудна мали чотирьох дітей. Найстарший Євген теж став відомим архітектором, спроектував близько 400 храмів Західної України! Наймолодша донька Софія стала бабусею української співачки – Квітки Цісик. Помер 25 лютого у 1921 році. Похований на Личаківському кладовищі. Залишив нащадкам чимало величних будівель, зокрема храмів. З 1902 по 1921рр. розробив 204 проекти церков, з яких тільки 20 не були реалізовані (на Львівщині збудовано-122, на Івано-Франківщині-30, Тернопільщині -20, у Польщі-27, в Румунії -1). Відомий архітектор належав до тих, про кого Митрополит Андрей Шептицький говорив, що вони не потоком галасливих фраз декларують свою любов до України і народу, а тихою муравлиною, щоденною працею доводять її… За свою роботу був відзначений спеціальною Буллою Папи Римського, отримав срібну медаль з рук митрополита Сильвестра Сембратовича. Так сталося, що з бігом часу ім’я Василя Нагірного, яке колись впродовж чотирьох десятків років не сходило зі сторінок галицьких газет, на сьогоднішній день майже невідоме. В часи радянської окупації його діяльність свідомо замовчувалася, адже серед галицьких архітекторів кінця ХІХ – початку ХХ ст., Василь Нагірний не тільки займав чільне місце патріота-націоналіста і громадського діяча, але й розробляв проекти для українських святинь — церков, що масово руйнувались комуністичною владою. Проте сьогодні, коли Україна стала незалежною державою, необхідно віддати належне людині, яка докладала всіх зусиль, щоб підняти національну культуру та мистецтво. Тож, завітавши до Публічної бібліотеки радехівської міської ради, маєте чудову можливість пізнати більш детальніше про життєвий шлях, громадсько-просвітницьку діяльність та архітектурну творчість Василя Нагірного. До вашої уваги – інформаційні матеріали із газетно-журнальних статей, довідкової літератури та історико-популярних видань. Василь Нагірний був прадідом Квітки Цісик, тому інформація про нього буде цікавою для всіх, хто вивчає і цікавиться життям родини Квітки Цісик. До вашої уваги надзвичайно цінна книга львівського письменника Романа Горака «Журавлі відлетіли. Есеї про Квітку Цісик та її рід».
Ірина Личак Публічна бібліотека Радехівської міської ради