Лікар Роман Григорович Демчук народився 2 січня 1943 року в селі Оглядові Радехівського району. В 6 років лишився без батька. Батько Григорій Демчук не повернувся з війни. Виховували його мама і сестра Ганна. Після служби в армії здобув фах лікаря. Із своєю дружиною Ганною Демчук приживав у місті Радехові, де і провів своє життя. Як добрий тато завжди чекав своїх дітей і радів їхньому приїзду. Для своїх синів, Григорія бажав щоб був добрим лікарем, завжди готовим прийти на допомогу. Меншому сину Василеві, який став священиком, бажав бути розумним, уважним і завжди вміти слухати і бачити людей. Дуже любив своїх онуків Назарія, Ганнусю і Софійку. У праці був строгим у відповідальності до свого обов’язку, чесною, життєрадісною людиною, який міг потішити, вислухати, підказати і допомогти. Завжди лишається джерелом історії, яку зробив протягом свого життя, лишаючи приклад для теперішніх і майбутніх лікарів. Помер Роман Григорович Демчук 26 квітня 2020 року на Провідну неділю. Похований в рідному селі Оглядові.
Вічна і світла тобі пам’ять!!! «Людина живе на землі. Людина ніби не літає. А крила має.»
Сини Григорій, Василь, дружина Ганна, невістки Люба і Надія, онуки Назарій, Ганнуся і Софійка. Сини просять про молитву за тата, запаливши свічку, як символ про пам’ять, молитви віри і дій нашого тата.
Медична спільнота Радехівщини глибоко сумує з приводу передчасної смерті лікаря акушер-гінеколога Демчука Романа Григоровича та висловлює щире співчуття рідним та близьким покійного.
Демчук Роман Григорович народився 02.01.1943 року в с.Оглядів, Радехівського району. В 1972 році закінчив Львівський ДМІ. Розпочав свою трудову діяльність з 01.08.1972 р. на посаді лікаря акушер-гінеколога Радехівської центральної районної лікарні. В 1994 році був переведений на посаду заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення району, яку обіймав до кінця трудової діяльності.
Пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця, лікар за покликанням відданий своїй професії.
Він жив, радів світу, людям, що оточували його. У скорботі низько схиляємо голови, молимося за упокій його душі.
Не вистачає слів, щоб передати смуток, який чорним крилом торкнувся не лише сім’ї, а й інших людей, залишивши сльози та біль.
Нехай Всемилостивий Господь прийме його світлу та щиру душу в Царство Небесне.
Вічна і світла пам’ять йому.
Пташина у гіллі,наче дітвора,
Безтурботно хапа сонце в очі.
Ангел вічного сну шепотів: «Пора».
Душа слізно просилась: «Не хочу».
Незакінчених справ вище гори,
А бажань назбиралась дюна.
Ангел вічного сну шепотів: «Пішли»
Душа слізно просилась: «Я юна».
То лиш тіло зносилося у гріхах,
То лиш серце вже ледве тріпоче.
Ангел вічного сну шепотів: «Ти прах».
Душа слізно просилась: «Не хочу…»
( “Для тих хто пішов” Г.Захарко )