Загинув 16 липня 2016 року на сході Україн. 20 липня вібдувся чин похорону.
30 років Незалежності України. Полове
Полове – тут бере початок Україна…
Люблю свій край, своє село,
Хоч кажуть, що воно маленьке,
Люблю церковцю, поля, хати,
Полове для мене немов ненька…
Свіже повітря, прохолодна джерельна водиця, п`янкий аромат цвіту, запашні мальви та ромашки, спів пташок – все це асоціюється лише з одним словом – село. Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного з нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, нема нічого кращого на світі за побачення із знайомими вулицями, батьківською хатою. Рідне село – наша гордість, і кожен несе цю гордість по життю. Село – маленька батьківщина. А якщо скласти маленькі батьківщини кожного із нас, вийде велика держава Україна, частиною якої і є село Полове з його цікавою багатою історією. Наше село Полове має свою неповторну історію, яка маленьким струмком, беручи початок з глибини віків, плавно і впевнено тече аж до сьогоднішнього часу. Вона вливається у славну історію нашої великої України окремим маленьким струмочком. Перша згадка про село Полове була в податковому реєстрі Белзських земель у 1455 році. Як і інші населені пункти тодішньої Галицької землі Полове приймало на себе удари войовничих орд: потерпало від нападів татарських бусурманів, стогнало під гнітом Польщі та Австрії, перенесло страшну епідемію чуми у ХVІІ ст., голод, жахіття Першої та Другої Світових воєн, розруху повоєнних років, а також відчуло усі «переваги» совєтської влади. У хронології подій села Полове віддзеркалюється історія всієї Батьківщини, всього українського народу. Активна мешканка села, місцевий краєзнавець, поетеса, голова Половецького осередку Союзу Українок Дарія Фоїна записала новітню історію села Полове. Свої рукописи Дарія Михайлівна передала у бібліотеку, де вони дбайливо зберігаються. Небайдужа до історії, культури, звичаїв, до усього рідного, українського пані Дарія Фоїна записувала усі важливі історичні дати, факти, дії, що відбувалися у селі. Кожну подію Дарія Михайлівна не лише нотувала на папері, а в особливий спосіб підкріплювала літературною творчістю, а саме віршами та прозовими творами. Важливо, що у селі є талановиті люди. Ольга Браташ – жителька села, член районного літературного товариства ім.О.Турянського подарувала бібліотеці кілька примірників альманаху «Літературна Радехівщина», в якому чільне місце займають її вірші. Беручи приклад зі своєї старшої колеги Дарії Фоїни, Оля велику любов до рідного села, до батьківської хати, до односельців, до української мови і культури вилила у поетичні рядки. Найперше, що потрібно для збереження і розвитку національного духу і мови – це горстка людей, яким небайдужа тема. Тому, першою подією, що мала таку важливу місію стало об’єднання прогресивних сільських жінок, які виховують дітей, люблять рідний край і мають величезне бажання його розвивати. Особливе місце в житті місцевої громади займає сільська бібліотека, яка від 1950 року і до сьогоднішніх днів гуртує активних жителів села Полове. Бібліотека несе значущу соціальну місію – вона є простором для самоосвіти, навчання, роботи, спілкування і відпочинку. Вагому роль відіграє сільська у збереженні і продовженні місцевих культурних, духовних звичаїв і традицій. Велику роботу проводить бібліотекар Ольга Кунинець задля підтримки, розвитку, збагачення новими автентичними експонатами краєзнавчого куточка, який знаходиться у стінах Половецької книгозбірні.
Літописання подій у селі Полове з 1986 роки, за авторством Дарії Фоїни.
Квітень 1986 року. Першим промінчиком, який вселив надію на вільне життя у незалежній Україні було відновлення діяльності Половецького осередку Союзу Українок. Учасницею осередку була завідувачка місцевої бібліотеки, справжній фахівець Софія Петрівна Левчук. Саме вона запропонувала обрати головою сільського осередку цієї громадської організації Дарію Михайлівну Фоїну. Активна громадська позиція, ініціативність, патріотизм – ось невеликий перелік якостей пані Дарії, за керівництва якої осередок виконує свої функції до сьогодні. Село Полове невеличке, налічує понад 100 господарств. Членкинями Союзу Українок на той час були 23 жінки. До сьогодні зберігається реліквія Половецького осередку Союзу Українок – емблема 1936 року вишита на старовинному домотканому полотні. В тому часі наші половецькі союзянки брали участь у районному концертному конкурсі і стали переможцями, зайнявши перше місце. На виступ виходили високо несучи емблему місцевого осередку з маршовою піснею, яку ми співаємо до сьогодні.
Гей вставайте, сестри, в ряд
І давайте всьому лад
Гей там лиш доля єсть
Де є лад і де є честь.
1989 рік… Паростки волі українського народу почали проростати уже в 1989 році на зібраннях Народного Руху України у місті Радехові. Дячок Нестор Семенович та Ракубовчук Зіновій брали активну участь у відродженні незалежності, у живому ланцюгу, який організовував Народний Рух під Рівнем. Коли наші рухівці повернулися із живого ланцюга із українськими прапорами і вже з дозволом повісити на своїх будинках, у односельців радості не було меж. Ми зрозуміли,що нарешті, віковічна мрія здійснилася. Подія сколихнула все село.
19 лютого 1989 року вважається найважливішою подією для нашого села, адже після 27 річного підпілля, нарешті відважно відкрилися двері храму Зіслання Святого Духа. Щирі слова вдячності тодішній голові Нововитківської сільської ради Катерині Муцяк, яка доклала немало зусиль, щоб зберегти храмову святиню. Половецька земля славиться талановитими вишивальницями, які вкладаючи у кожен хрестик любов до Господа, творили неперевершену вишивку на полотні для прослави Всевишнього. Саме тому, для збереження церкви її було переіменовано музеєм української вишивки. Багато приклався до відкриття церкви у селі Полове і настоятель храму Вознесіння Господнього у с. Новий Витків Володимир Вітт. Незвичайна радість вселилася у душі парафіян. Тішилися всі: адже церковний дзвін щонеділі знову кликатиме на відправу, щоб дякувати Богові за велику ласку відновлення богослужінь у храмі Зіслання Святого Духа. Приємні емоції мешканців села, які з вдячністю поглядали на небо дякуючи Всемилосердному Господу описати неможливо. Та все ж активна парафіянка Дарія Фоїна вилила свої щасливі почуття у вірші, які в авторському виконанні прозвучали з церковних хорів під час відкриття храму.
Десятки автобусів їдуть нашим селом,
Не підрахуєш тисячі загалом.
Хто проїжджає, то погляд стяга
Наша маленька церковця свята.
Чи є тут відправа? – запитують люди.
Поки що немає та вірим, що буде.
Близько трьохсот років шумлять тут дерева,
Як затишок добрий – краса кришталева.
Під тими деревами храм сумно чекає,
Як кілька старших людей двері відкривають.
А було тут людно, було весело,
Ішли сюди люди, закривали оселі.
Старі і малі сюди поспішали,
Бо на добрі діла тут усіх научали.
Минали роки, люди мріяли все,
Що і в нас, в Половому Боже сонце зійде.
І прийшла та хвилина, прийшла дорога,
Ожила і наша церковця свята.
І в нас заспівають «Христос Воскрес»
І лагідний вітер ті слова понесе.
Слова ті могутні, слова ті прекрасні,
Слова, що ніколи ніде не погаснуть
Тому і воскресла наша церква свята,
Від сьогодні не буде вона сирота.
Бо тут лиш можна просити добра,
Просити здоров’я – тут правда одна.
І молодь навчиться щиро любити
І матір, і батька, і працю цінити.
Тож гуртуймось від нині усі ми докупи,
Простіть ворогам у щасливий цей день.
Хай згине все лихо не буде розлуки
Лиш Бог ласки зсилає на нас кожен день.
О, Боже могутній, як добре з тобою,
Ти годуєш нас хлібом і поєш водою.
Все, що є навкруги ти створив із небес
Єдиний твій син за нас вмер і воскрес.
Ти створив нас усіх й розум кожному дав
Та не кожен в життя добре ним скористав.
Тож відчули ми всі у єдиній потребі
Щиро вірити в Бога, звести очі до неба.
Надто довго погане ярмо нас душило
Не одне покоління у храм не впустило
Та все це минуло певно всі зрозуміли
Що дальше без Бога ми йти не зуміли б.
Роками в святині в маленькім кивоті
Ісус наш чекає у виді крові і плоті
Тож спішім всі до нього часу не гаймо
Куток в своїм серці для нього тримаймо
Від старших навчаймось, бережім святиню
таку як залишили діди для нас нині
просімо Господа кожної днини
щоб дав мир, многа літа рідній Україні.
05.05.1991 рік. Закарбувався цей день у пам»яті полов»ян відкриттям Народному Дому – Дому Просвіти. Урочистості розпочалися у місцевому храмі відправою святої літургії отцем Василем. Після відправи процесія підійшла до новобудови, посвяту будівлі провів отець Василь Івашків. Святкову стрічку мали за честь перерізати хористи поважного віку. На святкування прибуло багато гостей з області і району. Далі відбувся великий концерт у Народному Домі. Програма святкового виступу була насиченою і різноманітною, тож всі жителі та гості свята залишилися задоволеними. Засіяла зоря свободи над Україною і мешканці Полового разом з усім українським народом вдихнули повітря вільної незалежної землі. Важливий день 24 серпня 1991 року, коли над Половецьким небом замайоріло блакитно-жовте полотнище. Розпочалася важлива віха у житті жителів села Полове, у житті всієї неньки-України. 01.09.1991 рік. Довгоочікувана Незалежність України ознаменувалася щасливою подією для наймолодших полов»ян – відкриттям нової початкової школи у селі. Святкове дійство розпочалося з освячення шкільної будівлі та внутрішніх кімнат. Благословення від отця отримали перші учні нової школи. Святкова процесія, посвята, радість та щасливі усмішки на обличчях батьків та дітей. Щира вдячність переповнювала серця батьків, адже їхні малюки ходитимуть до своєї маленької школи і холодні очікування на автобуси закінчилося. Не стояла осторонь цієї важливої події багата на віршовані рядки Дарія Фоїна.
Учителю, рік починається з тебе,
І з першого вересня знов.
Тож вмій урожай великий зростити
Візьми своїх учнів під мудрий покров.
Навчи їх, щоб вміли батьків поважати,
Щоб працю цінили, любили її,
Щоб Бога пізнали в його благодаті,
І дружно жили на рідній землі.
На завершення свята було прочитано куплет вірша старожила Ольги Марків, яка вивчила його у школі 1930 року.
Учися дитино, Бог буде з тобою,
Пошанують люди, полюбить тя світ,
Учися, щоб сіять добро поміж люди,
А вічно жить будеш, не згине твій слід.
27.06.1992 рік. Духовно відроджувався український народ, зміцнювалася національна ідея та патріотизм і у мешканців Полового. Біля храму у центрі села молоді активні жителі висипали високу символічну Могилу полеглим за волю України. Священик урочисто провів обряд освячення Могили борцям за волю України, на якій встановлений великий хрест та гранітна дошка з іменами загиблих героїв. Під гранітною дошкою в мідній трубці зберігається опис історії цієї могили. Працівники культури підготували святковий концерт, в якому чільне місце зайняли виступи дітей з патріотичними віршами та піснями. Концертне дійство прикрасив мелодійний спів церковного хору. На свято прибув уродженець села, тодішній депутат Львівської обласної ради Василь Ковалик, який у своєму виступі поділився щирими враженнями, які викликали у нього прогулянки стежками рідного села. Не відступаючи від традиції віршування Дарія Фоїна декламувала авторський вірш «Закрякав ворон».
Закрякав ворон , чорний ворон,
А згодом поросла трава
Затих з роками біля могил їх гомін
Бо з покоління того вже й дівчини нема.
Посохла вже давно калина
Ніхто квіток вже довго не садив
І металевий кінь взяв землю на рамена
Розрівняв й пшеницю посадив.
Ішли роки , та в памяті у старожилів
Не стерлась борозна про ті тривожні дні
І роповіли нам про прадідів всіх наших
І про стрільців , що скрилися в землі.
І раптом тут,то там, почали повставати
У памяті людській імення тих стрільців
І в кожному селі могили насипати,
Ще вищі ,як колись, у ті тривожні дні.
І ми збираємось довкола
Щоб вшанувати пам’ять їх
Щоби росла трава і квіточки довкола
Корінчиками аж до їх грудей.
Рости травичко , стелися барвінку
Розвивайся калино і грони впускай,
Несіть квіти щоденно і хлопче й дівчино,
І у серцях людських – ти пам’ять не згасай !
26 серпня 1992 рік. До своєї незалежності Україна йшла довгим шляхом. З нагоди першої річниці проголошення Незалежності України на площі біля Народного Дому встановлено і посвячено Символічного Хреста. Пропозиція вшанувати пам’ятним знаком Незалежність України надійшла від активного члена Народного Руху, мешканця села Нестора Дячка. Майоріли синьо-жовті знамена. Вітальну промову підготувала голова осередку Союзу Українок Дарія Фоїна. «Славна наша мати Україна! Щаслива вільна і нероздільна. Ти в нас одна і ми дякуємо Богу і тобі, що ти виростила нас на рідній українській землі, цілуємо твої материнські натруджені руки і втираємо твої материнські, гіркі вдовині і сирітські сльози, чуємо тепло твоє, черпаємо від нього силу, гордимося тобою і вдячні тобі, що саме нашому поколінню випало щастя встановити і посвятити Хрест в знак проголошення довгоочікуваної твоєї волі. Сьогоднішній день ввійде в літопис нашого села золотими літерами, нарешті віковічна мрія нашого народу увінчалася успіхом. Вітаю всіх зі святом.» (скорочено). Освячення Хреста здійснив місцевий парох. Незмінно лунали патріотичні і церковні пісні у виконанні учасників церковного хору. Завершилося дійство величальним виконанням державного Гімну України.
03.11.1994 рік. На поклик голови Союзу Українок зібралася ініціативна група і розпочалася клопітка робота по роз’єднанню колгоспу. Керівник групи роз’яснила односельчанам про переваги власних земельних часток, за спільною згодою усіх мешканців було подано запит до Верховної ради України. У верхній частині цього подання було написано: «Боже благослови нашу просьбу». За дорученням односельчан активісти Роман Литвинко, Іван Соболта та Дарія Фоїна повезли прохання громади села в Київ. Володимир Прихідько власним автомобілем довіз половецьких делегатів до столиці. Більше як півроку було ходіння по муках, та все таки наполегливі полов’яни дійшли до своєї цілі. Колгоспні землі розділили по колишніх межах і утворився окремий колгосп «Білий стік», взявши назву річки, що протікає через Полове. Земля, яку наші предки заробляли на чужині повернулася нащадкам. Велику допомогу у досягненні справедливості щодо розподілу земель надав Роман Гладій – тогочасний голова Нововитківської сільської ради.
15 грудня 1994 року – був організований схід села, на якому прийнято важливе рішення про утворення Половецької сільської ради. Половецькі жителі хотіли бути господарями своєї землі. Копію рішення і накреслену власноруч карту Дарія Фоїна доставила у відповідні інстанції в район, область, а також і у Верховну раду України. У цих документах було роз’яснено як забезпечити використання земельних ділянок, які знаходитимуться у власності селян. Владними структурами було задоволено запит. У січні 2000 року створено Половецьку сільську.
Липень 1995 рік. Було відновлено фігуру при в’їзді в село з боку Радехова, яка була знищена більшовиками при грабуванні людей до колгоспу. Жителька нашого села Надія Павелко, яка жила на Підгаю біля цвинтаря, показала Дарії Фоїні, де лежать частини зруйнованої фігури. Працівниками тракторної бригади за кілька днів було насипано фундамент на місці знищеного пам’ятного знака. При відновленні встановлено чугунного хреста, оскільки попередній було повністю зруйновано. Відновлену фігуру – оберіг села посвятили, участь у богослужінні взяли процесії з с.Вілька та Полове. Поважним гостем мав бути священик з Канади отець Роман Набережний, син отця Івана Набережного, який після заслання жив у Половому. Та раптова хвороба змусила його терміново повернутися в Канаду. Священик відслужив поминальний молебень біля пам’ятника. Парафіяни вшанували освячену пам’ятку схиливши хоругви по обидві сторони моста, що з’єднує дві парафії – парафію Архистратига Михаїла з Вільки та парафію Зіслання Святого Духа з полового. Процесії розійшлися, лишень спів церковних пісень мелодійно розносився довкола, нагадуючи про ще одну зроблену добру справу у нашому селі.
27 серпня 1995 р. Ювілейний рік – 50-річчя перемоги у Другій світовій війні активісти Союзу Українок вирішили відсвяткувати по-особливому. А саме, зібрати вихідців із Полового – очевидців та учасників тої страшної війни, усіх, хто дожив до щасливого ювілейного святкування перемоги над фашизмом. Членкинями було розіслано запрошення на пошанувальне свято. Відгукнулися на запрошення та прибули до села близько 40 людей. Урочисто прибраний актовий зал чекав на гостей. Святкову програму підготувала голова осередку ГО «Союз Українок» Дарія Фоїна. Вона зачитала поіменно кожного гостя, сказавши слова подяки. Пані Дарія вручила пишні букети квітів учасникам святкового дійства, щоб віддати шану кожному, хто воював, пережив війну, у кого й досі болять рани. Висловила найтепліші слова вдячності за мужність, героїзм та подвиг, побажала міцного здоров’я та довголіття учасникам війни. За мирне небо, за радісне дитинство дітей, за подвиг, за важкий тягар боротьби, за перенесені тортури війни та нелегкі повоєнні роки подякували і вдячні односельці. Несподівана зустріч з вдячним молодим поколінням схвилювала ветеранів. Вони ділилися спогадами, розповідали про пройдені воєнні стежки, про Німеччину, концтабори Сибіру. Кожен з них боровся по різному, але ціль у всіх одна – вільна Україна. Завершилися урочистості з сльозами на очах винуватців свята. Вони дякували за увагу, за приємність бути вшанованими, для них важливо, що їх пам’ятають. Бо не раз від болючих споминів щеміло серце, а розказати не завжди знайдеться кому. На завершення ведуча Дарія Фоїна наголосила, що не помре ніколи слава тих днів, ніколи не забудеться великий народний подвиг. Хвилиною мовчання вшанували у цей день пам’ять тих, хто не повернувся з полів війни, чиє життя обірвалося у запеклім бою.
17 вересня 1995 р. Не зітреться в пам’яті краян посвята Хреста встановленого на честь воїнів УПА на хуторі Лужки. До пам’ятного Хреста зійшлися три процесії з сіл Сушно, Полового та Виткова. Процесія нагадувала кольористий віночок прикрашений барвистими квітами, вишитими хоругвами, Члени осередків Союзу Українок трьох сіл мали за честь нести синьо-жовті прапори вільної України та червоно-чорні знамена УПА. Щоб уквітчати підніжжя Хреста учасники процесії принесли безліч квітів. Об’єднаний церковний хор сусідніх сіл разом виконали духовний Гімн України «Боже великий єдиний». Відбулася урочиста посвята вікопомного знака, участь у якій взяли священики трьох парафій. Ініціатором встановлення Хреста був житель нашого Полового, уродженець Лужок і очевидець тодішніх подій Зіновій Ракубовчук. Творчу програму, як зазвичай, підготувала та провела жителька села Полове Дарія Фоїна. Фрагмент з її виступу: «…Уявіть собі на хвильку жахливу картину. Саме на тому місці, де ми з вами стоїмо була криївка, у якій ховалися двоє повстанців, молоді юнаки, наші з вами односельчани Іван Соловій та Степан Ковалів. Вони не знали, що хтось їх зрадив і виказав місце їхнього сховку. З вигуками – «Сдавайтесь!» криївку оточили озвірілі від ненависті до українців, більшовики. Декому з мешканців села і до тепер вчуваються ці крики. Дарма більшовицька навала готувалася до чергового знущання над хоробрими воїнами. Раптом пролунало гасло: «Слава Україні», а за тим два постріли. Не віддалися відважні хлопці, мужні вояки живими в руки червоним катам. Їхній подвиг став великим прикладом для майбутніх нащадків. Цей поступок свідчить про нескорений народ, нескорену Україну». Очевидці розповідали, що мати Івана Соловія забрала тіла двох молодих юнаків, пізніше їх похоронили на Половецькому цвинтарі, де навічно вписані імена безстрашних борців: Іван Соловій та Степан Ковалів. Свого часу на цвинтарі позрізали всі старі дерева, лише над їхніми могилами тягнуться до неба дві величезні смереки здалеку нагадуючи про відважних хлопців – борців за свободу рідної землі. Пам’ять героїчних борців, вояків УПА Івана та Степана, усіх, хто віддав життя за світле майбутнє вшанували хвилиною мовчання…
Встановили підніжжя і хрест встановили,
Відправили, посвятили, як треба зробили.
Будуть завжди квіти цвісти й червона калина,
Дрібний дощик траву зросить,
А квіти посадить дівчина.
Біля хреста кожен голову схилить
А слава про них не вмре, не загине.
Червень 2007 рік. Сповитого серпанком, омитого росою світлого недільного ранку, люди стікаються, як струмочки, до церкви Зіслання Святого Духа. Святково одягнені, з піднесеним настроєм вони йдуть на Богослужіння. У синій височині пливуть звуки церковних дзвонів. Цей день сповнений великої любові і вдячності Господу, адже нашій церковці виповнюється 280 років з дня побудови. Храм у селі Полове є пам’яткою архітектури державного значення, побудований без жодного цвяха. Іконостас унікальний, із розповідей старожилів, таких є лише три по всій Україні. Святкування 280-ої річниці заснування храму Заслання Святого Духа розпочалося з урочистої літургія, промови настоятеля. Після духовних дійств відбулася презентація книжки «Скрижалі часу», автор якої уродженець нашого села Василь Волошин. Книга містить унікальні світлини, фрагменти листів із заслання, з фронту та інші архівні матеріали, що стосуються жителів села Полове.
Жовтень 2010 р. Бібліотека… Древня і вічно юна оселя людського розуму, це цілий світ, відкритий кожному, хто любить книгу. Бібліотека – це величезний книжковий храм, джерело ідей, скарбниця думки, що освітлює стежку нам у майбутнє. Особливий день у селі – Половецькій бібліотеці 60 років! На святкування запрошені працівники районної бібліотеки та працівники бібліотек з ближніх сіл. Теперішня господиня бібліотеки Ольга Кунинець висловила слова подяки за багаторічну сумлінну працю та переданий досвід бібліотекарю, яка знаходиться на заслуженому відпочинку Софії Петрівні Левчук. Святкова програма зачарувала мелодійними піснями, чутливим виконанням поезії та смішними байками. Приємними були слова колег-бібліотекарів, які оцінили святково прибрану бібліотечну оселю та вдячні виступи читачів бібліотеки. На завершення дійства було підведено підсумок конкурсу «Кращий читач року» та нагороджено переможців.
Бібліотека – це незмірені знання
Це шлях в незвідані світи
Відкриєш тайну тут щодня
Наука як правильно по життю йти.
Травень 2012 р. відзначився особливою подією, бо відбулася зустріч з уродженцями села, яких доля розкидала у різні куточки України та за її межі. Таку ідею голові місцевого Союзу Українок підказала уродженка нашого села Володимира Прихідько, яка проживає у місті Судова Вишня. Вона виявила бажання зустрітися з своїми однолітками та друзями, яких не бачила вже багато років. Після проведеної організаційної роботи, під час якої зібрали понад сотню телефонних номерів та погодження дати святкової зустрічі членкині-союзянки розіслали запрошення. На проханням Дарії Фоїни у підготовці свята взяли участь не лише члени Союзу Українок, а й та сестриці нашої церкви. Село Полове та урочисто прибраний Народний дім очікували на гостей. Такої зворушливої зустрічі земляків різних поколінь село ще не бачило. Зустрілися рідні, однолітки, друзі, і ті, у кого в Половому вже не залишилося родичів, але на них чекало все село, усі половецькі люди. Гомін свята не вщухав до вечора. На згадку залишилося безліч фотографій. Підготовлена насичена святкова програма: вірші, пісні, танці і спогади, спогади, спогади… Особливинкою святкового концерту стало виконання пісні на мелодію «Час рікою пливе» слова до якої написала незмінна половецька активістка Дарія Фоїна.
Ой як тягне нас всіх в своє рідне село,
Де дитинство своє зустрічали,
Де ми пасли корів і співали пісень,
Босоніж із трав росу збивали.
Ой які то були золотії часи,
Та роки мов птахи пролітали,
Вже і юність пройшла і не зчулись коли,
Доля нас із села проводжала.
Вже і інші місця стали рідними нам,
Вже і діти росли там і внуки,
Але спогади всі про рідненьке село,
І ранять серце і плаче розлука.
Вже стареньких нема, молодих не впізнать,
Лиш стежки та доріжки знайомі,
І ведуть вони нас до родинних хатин,
Мов гортаєш сторінки в альбомі.
І сьогодні ви знов в своїм ріднім селі,
І цю пісню для вас ми співаєм,
Ми бажаєм вам всім все найкраще в житті,
Знайте, що ми вас завжди чекаєм.
Жовтень 2017 рік. Жителі нашого села активно підтримували Євромайданівський рух. Полов’яни їздили у Київ, брали участь у тогочасних подіях, по-волонтерськи надавали допомогу учасникам Революції Гідності, АТО. У Половому встановлено Пам’ятні дошки на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості Героїв, які віддали своє життя під час Євромайдану. В той час Україна втратила найкращих синів, але отримала справжню незалежність, змінила хід історії та врятувала європейську цивілізацію. Захищали ідеали незалежності та свободи і наші краяни. В бібліотеці знаходиться пошанувальний стенд, на якому золотими літерами вписані імена сучасних захисників – наших односельців, а саме: Василь Кучерук, Ігор Крілик, Микола Петришин, Володимир та Оксана Петришини, Роман Панасевич, Юрій Дячок. Відстоюючи територіальну цілісність нашої країни віддали найдорожче –життя, мешканці нашої громади, справжні Герої: Василь Рій, Роман Кратко, Ігор Гнівушевський, Сергій Вознюк, Микола Шайнога, Василь Рибаков, Володимир Куцик. Події, дати, свята, які відбувалися і відбуваються в селі спонукали наших людей творити добрі справи, змінювалися покоління, тому за останні десять років наше хоч дуже маленьке село збагатилося на п’ять святих місць.
Із великою святістю та сердечною любов’ю побожні християни звеличують Пресвяту Богородицю. Свої молитви зносила до Заступниці Небесної важко хвора мешканка Ольга Сивак. На вшанування Матері Божої на своєму обійсті, близько дороги пані Оля збудувала капличку, яка оберігає усіх перехожих. Під жовто-синім альковом, що розташований при в’їзді в село Преблагословенна Богородиця, покриваючи село Полове Чесним омофором, благає Свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, щоб Він вислухав молитви благовірних полов’ян. Мешканці села дякують за збудовану каплицю, за щоденний Покров Матері Божої односельчанину Леоніду Киселюку та його сім’ї. Матір Божа, перебуваючи на небесах, праворуч Сина Свого не позбавляє опіки своїх земних дітей. У центрі села красується велична постать Діви Марії вбрана квітами та зеленню. Капличку Небесній Покровительці, яка захищає парафіян і допомагає у важкі хвилини життя звів настоятелю храму отець Володимир Гураль. Поважного віку парафіянка Ганна Карпинка теж ввійшла у число будівничих святих місць у нашому селі. На церковному подвір’ї благословить вірян прекрасна постать Пречистої Богородиці. До Неї зносять подячні молитви половецькі мешканці. З ініціативи директора школи Руслани Піско в приміщенні школи встановлено капличку Матері Божої, яка щоденно зустрічає дітей і благословить до навчання. В єдності сила народу, тому важливо, що спільними зусиллями полов’ян було завершено велику каплицю на сільському цвинтарі, де зараз відбуваються поминальні служби. Відповідальну і важливу місію виконує сільський бібліотекар Ольга Кунинець – збирає та зберігає рукописи, краєзнавчі експонати, історичні факти нашого села, з якими усі бажаючі можуть ознайомитися у краєзнавчому куточку сільської книгозбірні. Бібліотека завжди гостинно чекає на відвідувачів.
З Господнім благословенням життя триває, події продовжуються…
Авторка: Ольга Кунинець