Наша сьогоднішня радіопрограма «Твоя війна» присвячена світлій пам’яті Павла Бродюка, який загинув геройською смертю, захищаючи Україну від московських окупантів. Кажуть, що ніщо так не об’єднує людей, як спільна біда. І сьогодні у нас на всіх одна велика біда – війна. Вже десять років наша країна втрачає кращих своїх синів і дочок, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Україна знову переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце кожного з нас крається від жалю за всіма загиблими у цій кривавій та безглуздій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які у розквіті сил віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити далі… Народився Павло Ігорович Бродюк 1997 року в місті Червоноград. Навчався в Червоноградській загальноосвітній школі №9 (нині гімназія імені родини Луговських). Після закінчення 9-го класу в 2012 році Павло продовжив навчання у Червоноградському гірничо-економічному фаховому коледжі. У 2019 році заочно здобув освіту і ступінь бакалавра в Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування, а в 2020 році – ступінь магістра, паралельно беручи участь в АТО (ООС). У 2018-2020 роках юнак проходив військову службу за контрактом у 14 окремій механізованій бригаді. У цивільному житті Павло працював на шахті «Відродження» державного підприємства «Львіввугілля», виконуючи обов’язки заступника механіка дільниці. До речі, на цій же шахті трудиться також і мама Павла – Марія Бродюк, та його батько – Ігор Бродюк. Мама пригадує, як Павло з дитинства захоплювався військовою справою. Всі його дитячі забавки були пов’язані із солдатиками та стрілячками. Йому напрочуд легко давалося вивчення іноземної мови – англійською він володів досконало, захоплювався математикою – в голові робив підрахунки з багатоцифровими числами швидше, як дехто на калькуляторі. Згодом любов до техніки і точних наук дуже допомагатиме юнакові у військовій справі, адже Павло був командиром відділення взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів. Завжди прагнув до вдосконалення знань та саморозвитку. Ну а про безпілотники, здається, знав геть усе на світі. Часто переглядав навчальні відео, вивчав можливості нових моделей в бойових умовах. Адже не даремно кажуть, що ця війна – це війна безпілотників, і їх можливості весь час вдосконалюються. Тому мають вдосконалювати свої знання і люди, служба яких пов’язана з ними. Марія Михайлівна також пригадує, як син мріяв звести власний дім, створити сім’ю, поїхати кудись на відпочинок, адже за 2 роки війни всього лише один раз Павло побував у відпустці. Яке це було щастя для неї, адже так співпало, що обоє синів одночасно приїхали додому з війни у коротку відпустку. Це був жовтень 2023 року. Тоді вона востаннє бачила сина. Це була дуже емоційна і незабутня зустріч… Жінка пригадала, як відразу ж в день повномасштабного вторгнення Павло пішов на війну. Не зважаючи на її вмовляння зачекати повістки, без роздумів і вагань зібрав речі й вирушив у бригаду, в якій раніше проходив військову службу. Повторював, що не може залишатися осторонь, коли на його державу напала московська орда. Павло Бродюк брав участь в бойових діях в Житомирській, Київській, Донецькій та Харківській областях, де й загинув геройською смертю при виконанні бойового завдання. Для Вікторії – коханої дівчини Павла, з якою він мріяв побратися, 7 січня 2024 року – день загибелі Павла став найчорнішим днем у її житті. Вона втратила найріднішу людину, чоловіка, якого кохала понад усе і який став сенсом її життя – красивим, барвистим всесвітом, сповненим прекрасними мріями, найщасливішими митями, вірою і сподіваннями у прекрасне майбутнє. Але всього лише за одну мить цілий всесвіт зруйнувала клята війна, розв’язана ненависними рашистами. І щоб хоч якось применшити цей пекучий біль від непоправної втрати Вікторія присвятила себе волонтерській діяльності. Старший брат загиблого Павла Бродюка – Андрій Бродюк також військовослужбовець, офіцер ЗСУ, служить помічником начальника ППО . Закінчив ту ж Червоноградську школу №9 . Після закінчення школи продовжив навчання в національному університеті «Львівська політехніка», де під час навчання пройшов курс військової кафедри та отримав першочергове офіцерське звання молодший лейтенант запасу. У 2019 році був призваний на військову службу, і 1,5 роки прослужив в місті Кривий Ріг. А з початком повномасштабного вторгнення знову став до зброї, щоб захищати суверенну Україну. Андрій старший від Павла на 5 років. І вони були дуже схожі зовнішньо. Мабуть тому Павло намагався наслідувати брата. Варто зазначити, що саме Андрій Бродюк ініціював петицію до президента України про присвоєння його загиблому брату Павлу Бродюку звання Героя України, яка вже набрала понад 25 тисяч голосів. Адже, як зазначає Андрій, кожен, хто загинув захищаючи Україну, заслуговує звання Героя України. Павло вірив в Україну і віддав за неї найцінніше – своє життя. І найменше, що ми можемо зробити, це присвоїти йому звання Героя та вписати його ім’я в історію сучасної України, як Героя, патріота і незламного та мужнього воїна. Нагадаю, що загинув Павло Бродюк 7 січня 2024 року від ворожого мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання в Харківській області. За час проходження служби Павло отримав багато нагород. 23 грудня 2023 року був нагороджений відзнакою міністра оборони «ЗА ЗРАЗКОВУ СЛУЖБУ», але на жаль не зміг отримати її особисто, оскільки на той час виконував бойове завдання на передовій, свято й непорушно виконуючи свій військовий обов’язок та дотримуючись присяги даної українському народові. Віримо в нашу перемогу, віримо в ЗСУ і з вдячністю низько схиляємо голови перед героями, які віддали своє життя, захищаючи рідну землю від ненависного ворога. Віримо, допоки зростають на нашій землі сини, готові віддати за неї життя, значить все буде Україна.