У звичайному повсякденному житті ми не завжди помічаємо і досить часто не цінуємо тих людей, що є поруч з нами. Ми звикаємо до того, що вони виконують свою роботу, навчають і виховують дітей, допомагають і підтримують нас, надають поради. Ми чекаємо цього від них. Але чи зуміли ми оцінити їх на стільки на скільки вони того заслуговують. Минув час, і їх уже немає поруч з нами. Вони до певної міри присутні у наших спогадах, у фотографіях і у тих справах, що залишили по собі. Ми шкодуємо, що не сказали їм на скільки ми їх поважали, цінували і любили. Всі ці слова я адресую Ковалю Богдану Степановичу, жителю с.Бишева, вчителю музики і трудового навчання з 1970 року Бишівської середньої школи.