Художню освіту здобула у привітній студії С.Батовського і Р.Братковського у Львові (1901-1903. На жаль, як і багатьом художникам того часу, навчатися в Україні було складно і тому молода Олена вирішує їхати за кордон. Оскільки жінкам в Краківську Академію мистецтв шлях був закритий, то художниця їде до Відня, де проводить п’ять років свого життя. Саме тут вона опановує живопис, гравюру і офорт, кераміку, скульптуру малих форм, емаль, основи книжкової графіки. Випускною роботою була декоративна металева шкатулка із цікавими сюжетними вставками, зображення якої, на жаль, немає. За цю роботу 1907 р. мисткиня отримала свою першу нагороду на конкурсі Торгово-промислової палати і можливість кількамісячних мистецьких мандрів культурними осередками Європи. Протягом 1908р. Олена подорожує у Мюнхен, Париж, Нормандію, Лондон та Швейцарію.
Після подорожі юна художниця повертається до України і починає працювати вчителем рисунку в приватному ліцеї у Львові. Тоді ж відбувається перша персональна виставка, а 1909 року проходить спільний салон з багатьма іншими митцями Львова, де Олена Кульчицька здобуває чималі успіхи. Під час Першої світової війни, коли воєнні події прокотилися по українській землі, несучи пожари, знищення і смерть, О. Кульчицька стала літописцем народної трагедії. Ніхто з наших митців так не задокументував у своїх творах жахливі воєнні події в Україні, як вона. Після війни, коли в Галичині почало відроджуватися культурне життя, О. Кульчицька багато працювала в книжковій графіці, ілюструвала дитячі видання. Деякі казки з її ілюстраціями перевидавали по кілька разів.
Починаючи з 1920-х років, художниця починає писати серію робіт, що зображують церкви Західної України. Її метою було звернути увагу суспільства на архітектурні скарби Галичини і запобігти знищенню багатьох церков, як історичних пам’яток.
Релігійна тематика присутня в усій творчості художниці. У другій половині 1930-х років Кульчицька створює цикл гравюр на дереві «Святі української церкви», в якому зображує святих князів Володимира, Бориса і Гліба, Андрія і княгиню Ольгу. 13 квітня 1933 на урочистому вечорі, присвяченому 25-річчю творчої діяльності Кульчицької, художницю від імені митрополита Андрея Шептицького вітав ректор Духовної семінарії Йосип Сліпий. Працюючи для молоді, О. Кульчицька створила серію картин на історичні теми. Ці твори мають велике виховне та естетичне значення. З 1938 року мисткиня працює в Музеї ентографії у Львові, де вона виготовила сотні зразків національного одягу різних регіонів, часових відмін. У 1939 році померла мама Олени Кульчицької – Марія Стебельська, а через рік і сестра Ольга. Радянська влада, яка окупувала Львів у вересні 1939 року, вирішила, що чотирикімнатне помешкання для однієї мисткині завелике. Від підселення чужих людей, як це практикували радянські органи, врятував український діяч Філарет Колесса, який керував етнографічним музеєм у Львові, де у відділі народного мистецтва працювала Олена Кульчицька. Філарет Колеса писав листи з проханням не ділити квартиру, що це велика художниця і має значну збірку творів. У червні 1941 р. на зміну радянській владі прийшла німецька. У цей період творчість Олени Кульчицької практично не досліджена. Відомо, що вона навчала молодь, працювала в музеї НТШ, досліджувала народне мистецтво. У 1943 році відбулась її виставка, яку організував Український центральний комітет. Наприкінці липня 1944р. вдруге повернулись «совєти». Багато українських митців, діячів, науковців покинули Львів, знаючи обличчя радянської влади, втікали від репресій і переслідувань. Олена Кульчицька залишилась. …Вона не була співцем радянської дійсності. Не симпатизувала комуністичній ідеології, не була в КПРС. Її стилістика, бачення – інші, вона йшла своєю дорогою і орієнтувалася на здобутки західно-європейського мистецтва. Про життя художника свідчать його твори, вона не малювала вождів і не оспівувала радянську владу. Це була потужна індивідуальність, яка мала свій глибокий погляд на світ, відчувала свободу і жила у час, коли мистецтво було вільним, мало свободу самовираження, а не так, як у радянський час. У листах до своїх товаришок вона писала, що післявоєнний час для неї – це велика трагедія, бо нищать чільних представників української культури. Вона знала, що її можуть вислати у Сибір. Свої твори навіть передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького (помер 1 листопада 1944 року – ред.) сховати її роботи на патріотичну тематику, церкви, які замальовувала, передала у Національний музей твори з циклу «Страсті Христові». Думала, що зазнає переслідувань і старалась зберегти твори. Художницю радянська влада не арештувала і не заслала в Сибір, а радше не наважилась. Можливо, тому що вона була відома, старшого віку, не перебувала у жодній партії, займалась лише мистецтвом і не становила для радянської влади якоїсь загрози. Хоча сталінський режим не зважав ані на вік, ані на популярність людини, коли хотів знищити фізично. Мисткиня відстояла від нищення радянським режимом училище імені Труша, писала листи з проханням звільнити з ув’язнення діячку ОУН, мистецтвознавця Віру Свєнціцьку. Це були мінімальні її спроби бодай якось протистояти тоталітарному режиму. З 1948-о року Кульчицька – професор кафедри книжкової графіки Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова (Львів). Напружена праця відтіснила на задній план особисте – художниця так і не створила сім’ї.
Олена Кульчицька експериментувала з різними техніками у мистецтві. Її талант і майстерність вражають, чи живопис, чи рисунок, чи графіка, чи оформлення книг, дизайн кераміки, чи портрети жінок і чоловіків у народному вбранні, які намалювала просто феєрично, показавши багатство і різноманіття не лише регіонів, а навіть окремих сіл. У 1951 році Олену Кульчицьку – безпартійну представницю української інтелігенції – обрали, тобто комуністи дозволили, депутатом Верховної ради УРСР. Тоді їй було 74 роки. Вона дала згоду балотуватися на прохання львівської творчої інтелігенції. Водночас, у час, коли вона засідала у Верховній Раді, коли їй присвоїли звання Народної художниці, у 1952 році її позбавили професорської практики. На захист викладачки виступили студенти. Художницю звинуватили у націоналістичних проявах у мистецтві. Останні роки життя О. Кульчицької були важкими: вона не могла ходити. Якби друзі не піклувалися про неї, то вона закінчила б життя в злигоднях. У переддень смерті 90-річній художниці повідомили, що їй присуджено Шевченківську премію. Але вона не отримала нагороду – 8 березня 1967 року відійшла у вічний світ.
Понад 6 тисяч робіт залишалось зі спадщини української художниці Олени Кульчицької. Вона заповіла свої роботи українському народові. Твори Олени Кульчицької з незмінним успіхом експонували у Києві, Львові, Берліні, Варшаві, Відні, Москві, Празі, Римі, Торонто, Хельсінкі, Чикаго. У багатьох музеях її роботи займають почесне місце. З 1971 р. у Львові діє Художньо-меморіальний музей О. Кульчицької. Її твори не втрачають своєї актуальності, хвилюють сучасного глядача глибиною думки та мистецькою досконалістю.
Про життя та творчість першої професійної художниці Галичини ви можете дізнатися, завітавши до Публічної бібліотеки м.Радехів. До вашої уваги цікаві біографічні матеріали, газетно-журнальні статті, що висвітлюють багатогранну творчість мисткині, репродукції мистецтва – в альбомі-каталозі «Олена Кульчицька (1877-1967). Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво».
Підготувала Ірина Личак
Публічна бібліотека м.Радехів