«Наші славні земляки»
7 червня 2021 року виповнюється 168 років від дня народження нашого славного земляка, українського тенора, талановитого педагога і мецената Олександра Мишуги. На честь батька, уже ставши всесвітньовідомим оперним співаком, він виступатиме під сценічним ім’ям Філіппі-Мишуга. Син шевця, що зазнав всієї гіркоти сирітської долі, злиднів і нужди, завдяки своєму таланту зумів піднятися до вершин світового музичного мистецтва. Це була людина дивовижної чарівності, величезного аристократичного хисту. Людина, що мала щастя і право вважати своїми друзями, однодумцями і соратниками І.Франка, Миколу Лисенка, Лесю Українку. Він був співаком з Божої ласки, у нього було те, про що говорив великий Еверарді: «Не звук співає, співає душа» . В кінці ХІХ століття українця Олександра Мишугу вважали “королем тенорів” та володарем найкращого ліричного голосу. На світовій сцені його ставили в один ряд з Карузо та Шаляпіним, на українській – із Соломією Крушельницькою та Модестом Менцинським. Афіші з його іменем висіли на театрах Риму й Мілану, Парижу та Лондону, Берліну і Відня, Петербургу і Варшави, Кракова та Києва й, очевидно, рідного Львова. Він був відомим і дорогим оперним співаком. Черги за квитками на виступи Мишуги люди займали за 2 доби до відкриття кас, а після вистав його на руках несли прямо до екіпажу, кидаючи під ноги квіти. У Києві його фото продавали на вулиці, й одна з кондитерських навіть випускала іменний торт на честь співака. Світові музичні критики визнавали Олександра Мишугу одним із найприємніших ліричних тенорів епохи. Він був чи не єдиним серед українських співаків того часу, хто мав свою педагогічну школу. Зажив слави не лише як великий співак, а й як знаменитий професор співу. Свою педагогічну діяльність він розпочав, ще будучи студентом консерваторії, і не залишав її до самої смерті. Увійшов в історію українського музичного мистецтва як один з найвиразніших інтерпретаторів народних пісень, романсів та солоспівів. У камерному репертуарі Олександра Мишуги — твори українських композиторів, зокрема М. Лисенка, А. Вахнянина, В. Матюка, а також М. Глінки, П. Чайковського та інших. Записувався на грамплатівки у Варшаві (“Граммофон”, 1913).
Протягом усього життя О. Мишуга служив українському народові, своїй батьківщині. Не мистецтво для мистецтва, і не мистецтво для слави було його девізом, а мистецтво для народу, для України. Про них він не забував у хвилини радості і тріумфів, ні в тяжкі часи невдач і розчарувань. І саме це дало Мишузі променисту славу і вдячну пошану в людських серцях. Зі злиднів – до короля тенорів кращих оперних сцен світу: таким був шлях Олександра Мишуги, який ніколи не забував свого коріння та був щедрим меценатом свого рідного села. Третину коштів на відновлення храму Вознесіння Господнього (після пожежі) пожертвував саме Олександр Мишуга, про що сповіщає пам’ятний напис на правій боковій стіні інтер’єру. В архіві його кореспонденції є листи від багатьох земляків, які отримували великі суми на різні проекти. Мишуга продав навіть власний будинок у Варшаві і передав виручені кошти через племінника Луку на різні благодійні цілі в Україні. Відомий композитор Станіслав Людкевич вважав, що Олександр Ми шуга належить до виняткового типу артиста – «скромного в житті, простого проповідника ощадності, що… не вагався ніколи увесь свій матеріальний доробок ще за життя роздавати щедрим, справді княжим жестом «безіменного жертводавця»…».
Грошей на меценатство співак ніколи не шкодував і завжди пам’ятав, що розпочати кар’єру йому свого часу допомогли зібрані людьми кошти. Його підтримкою і допомогою користувалися сотні, тисячі людей. Саме за його сприяння побачили світ «декадентська» збірка Івана Франка «Зів’яле листя» та перший том фундаментального дослідження «Українське мистецтво». Також надавав регулярну допомогу театру Миколи Садовського, українській газеті «Рада», що виходила у Києві. А скільки концертів, спектаклів дав співак за своє життя на користь голодуючих селян, сиріт, інвалідів, що потребували допомоги. Давав навіть і тоді, коли йому платили і невдячністю. Допомагав студентам і погорільцям, дитячим притулкам, різним товариствам і лікарням. Перед смертю усе своє майно і гроші Мишуга заповів Вищому музичному інститутові ім. М. Лисенка у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпечених студентів. Такого щедродавця-мецената, як О.Мишуга, не знайти у світовому мистецькому колі. Практично все, що заробляв, а мав великі європейські гонорари, щедро жертвував нужденним.
Учні та друзі співака, виконуючи заповіт, зробили все, щоб тіло Мишуги було перевезено до Львова, а звідти – у рідний Витків, під тихі липи, які він так сильно любив. 29 вересня 1922 року поховали у рідному селі на місцевому цвинтарі, де на знак шани, визнання та невмирущої пам’яті співають українські солов’ї. «Світової слави оперовий артист. Співак, що весь труд свого життя, славу та майно рідному краєві в жертву приніс!» – свідчить епітафія на могилі артиста. У рідному селі Новий Витків діє кімната-музей видатного співака.
На пошанування пам’яті нашого земляка у Публічній бібліотеці Радехівської міської ради діє інформаційно-книжкова презентація матеріалів і фотодокументів «Чарівний голос соловейка із Виткова». У 1964 році вийшов перший біо-бібліографічний покажчик, присвячений діяльності Олександра Мишуги, підготовлений нашим краянином із с.Сушно Степаном Костюком – відомим бібліографом, мистецтвознавцем, істориком української культури. 62 роки Степан Костюк працював у Львівської академічній бібліотеці, з них 34 — завідувачем відділу мистецтв.
Тему «Олександр Мишуга та Іван Франко очима сучасників» порушив у своїй науковій праці – монографії “Іван Франко в історіографічному трикутнику: інтерпретації, джерела, взаємини” Роман Офіцинський – уродженець с.Оглядів, відомий вчений, професор УжНУ, доктор історичних наук.
Виспівує пісню зелена діброва.
Що так розрослася навколо Виткова.
Лісами густими село оповито
Й, неначе в віночку, лежить гордовито,
Про нього давно уже світ увесь знає.
Здається, і нині Мишуга співає,
Що знову звучить його тенор чудовий
На сценах Мілана, Парижа і Львова.
Омелян Комарницький
Ірина Личак Публічна бібліотека Радехівської міської ради