«Визначне жіноцтво Радехівщини»
До 125-річчя від дня народження Неоніли Селезінки
…Якби Ніна Селезінка жила сьогодні, вона б вела один із найцікавіших блогів, очолювала успішну жіночу організацію чи відкрила найпопулярнішу мережу дошкільних закладів. Адже до всього цього мала талант жінка, яка народилася століття тому, у період національної боротьби. Хто ж вона, Неоніла Селезінка? Вчителька, виховниця «Пласту» в Стрию, активна громадська діячка, найкраща народна лекторка-референтка, діячка культури і дружина замордованого енкаведистами офіцера УНР Ярослава Селезінки. 11 листопада виповнилося минає 125 років від дня народження невтомної трудівниці на громадсько-суспільній ниві Неоніли Селезінки (1895–1941). Походила Ніна Селезінка зі Стрия, а найбільш плідний період її діяльності припав на Радехів, куди переїхала з чоловіком. Дар слова Ніна взяла від тата – письменника, драматурга, греко-католицького священика та громадського діяча Олекси Бобикевича. Батько залишив цей світ у молодому віці, коли Ніні було 6 років. Далі становлення їх з братом як свідомих українців відбувалося під мудрим впливом мами – Осипи Бобикевич, яка походила з видатного роду Нижанківських. Вдова Осипа змогла дати дітям те, чого самій завжди бракувало, – повну освіту. Ніна ішла маминою дорогою: належала до «Товариства українських жінок» (нині «Союз українок»), працювала в «Просвіті», допомагала українському стрілецтву, учасникам визвольних змагань у 1918–19 роках, – й у всьому переросла Осипу, тільки з життя пішла на 12 років раніше, ніж мама. Їмость Осипа, хоч і не була вчена, працювала в страховому товаристві «Дністер», що було нетипово для тогочасних українок. Після початкової школи в Стрию віддала Ніну в Перемишльський ліцей при «Інституті для дівчат». Було тоді дівчині 10 років. Про доньку мама згадує з великою приємністю: «Ніжна, вразлива вдача! Від перших літ її дитинства не було випадку, не було потреби не то ударити, але й підвищеним голосом заговорити до неї». Ні про що так не мріяла Осипа Бобикевич, як про добрі студії для своїх дітей. У 1911 році Ніна Бобикевич склала матуру і повернулася до Стрия. Практику здобувала в тітки Ольги Бачинської – першої українки, яка працювала в банківській установі «Касі задатковій». Невдовзі Ніна поїхала до Львова на курси стенографісток і там зустріла майбутнього чоловіка – Ярослава Селезінку. То був освічений юрист: закінчив правничі студії та «рік академії гандльової». Через кілька місяців Селезінка почав працювати в Стрию, в адвокатурі д-ра Калитовського. 17 лютого 1914 року вони з Ніною побралися «при повно набитій церкві, при гарнім співі хору під диригентурою Остапа Нижанківського» і перейшли жити в свою оселю, яку їм підготували Осипа і родина Нижанківських. Їхнє подружжя від початку зазнало випробувань. Вересень 1914 року… Перша світова покликала австрійського офіцера Ярослава Селезінку на фронт. Ніна з братом Остапом, а з ними і мама Осипа, невдовзі покинули Стрий і опинилися у Відні. Поселилися в таборі для біженців, навпроти військового шпиталю. На еміграції активна від природи Ніна знайшла собі благородне заняття : щодня відвідувала ранених, читала вголос тим, хто втратив зір на війні. Від чоловіка Ніна не мала жодної звістки. Пенсію, яку отримувала як дружина військового, вклала у вивчення німецької та французької мов. Ярослав дався чути навесні: служив при військових пекарнях, був цілий і неушкоджений. Ніна не покидала Відня, навіть коли мама повернулася до Стрия. У грудні 1916 року народила першу донечку Ірину. Коли ж приїхали до Стрия, подружжя Селезінок опинилося в епіцентрі подій Листопадового чину. В їхній хаті замешкав полковник УГА Гриць Коссак, комендант ІІІ Галицького корпусу, який стояв тоді в Стрию. Ярослав Селезінка був отаманом УГА (відповідав за продовольство та зброю для військових), згодом – міністром при уряді Петрушевича. У дні піднесення Неонілу Селезінку теж бачили на головній площі Стрия серед «Українського товариства жінок». Усе це обернулося гоніннями для їхнього сім’ї після поразки ЗУНР. Великого удару завдало Ніні вбивство її вуйка – Голови повітової ради Стрия священника Остапа Нижанківського, якого розстріляли поляки. Ніну з дитиною забрав д-р Селезінка до Відня, звідки, як член уряду Петрушевича, не мав дозволу повертатися. Згодом Ніна з малою Ірусею знову приїхала до Львова і здобула атестат про повну освіту. Відтак почала вчителювати у Стрию в «Рідній школі». Працювала з замилуванням, з великою посвятою та любов’ю до дітей. Тут продовжила справу в «Пласті», яку розпочала Софія Коссак, і стала опікункою VIII дівочого полку імені княгині Ольги. Неоніла була наймолодшою членкинею «Товариства українських жінок». Згодом входила до його централі. У 1929 році долучилася до організації першого Свята Матері в Стрию. Уклала реферат на цю тему і вперше виступила з ним перед публікою. Згодом Ніна стане однією з найцікавіших референток у Галичині, що було рідкістю серед жінок. Д-р Ярослав Селезінка повернувся з Відня нелегально, постав перед польською владою і сподівався, що зможе працювати на адвокатській ниві. Однак його взяли на допити й утримували в тюрмі дев’ять місяців. Нове життя подружжя вирішило почати в Радехові. На запрошення отця доктора В.Пелліха – пароха Радехівського повіту, у 1926 році родина Селезінків обрала своє постійне місце проживання у нашому містечку. Саме тут Ярослав став першим практикуючим українським адвокатом – відкрив українську адвокатську контору. Заснував для молоді товариство «Сокіл», підсилив працю в «Просвіті». В них було уже двоє дітей: Ірина та Ольга. Ще в Стрию Ніна Селезінка, як членкиня «Союзу Українок», взялася організовувати дошкілля. В Угерську, Бережниці та Лисятичах з’явилися перші садки, де могли виховуватися в українському дусі діти з незаможних родин. У своїй книжечці «Дошкільне виховання» вона писала: «Дитячі садки мають завдання стати правильними школами, через які повинна перейти вся українська дітвора, заки піде на науку до народних шкіл». У Радехові Ніна Селезінка розгорнула просвітницьку діяльність з новою силою. Вона заснувала тут «Союз Українок» і очолювала його. Під її впливом ішли просвітницькі заходи в Українському Народному Домі. За старанням подружжя Селезінків було створено семикласну народну «Рідну школу», про яку Ніна мріяла, аби вона не поступалася ні в чому державній з польською мовою навчання. За якийсь час Осипа Бобикевич приїхала до дітей у Радехів і була дуже задоволена з праці доньки. «Доня моя, ледве тут заїхала, вже садок дитячий заложила. Я кілька разів була в Народному домі. Вистави дитячі уряжені були з такою дбайливістю, що й вибагливого критика могли вдовольнити. То відбуваються проби, то йде свято роковин Івана Франка. Програму укладає Ніна. Відчит про Франка теж вона опрацьовує. Сама підбирає поезії та виучує тих, що мають декламувати. Так було і з іншими святами на роковини Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської та свята Матері. То знов ювілей “Просвіти”…». Настільки авторитетним стало подружжя Селезінок для українців Радехівщини, що перед місцевими виборами у 1930-му році їх арештували. П’ять тижнів вони перебували в тюрмах Тернополя та Золочева. Однак ув’язнення, розлука з дітьми в черговий раз підірвало і без того слабке здоров’я народної вчительки. Тим часом д-р Ярослав Селезінка організував чоловічий і мішаний хор у Радехові. Ніна, як і всі Нижанківські, мала змалку талант до музики, грала на фортепіано. Осипа Бобикевич залишила зворушливі спогади про виступи Ніни з рефератами, на які приходило чи не все населення міста і приїжджали підводами селяни. «Добре пам’ятаю її відчит на економічну тему. Людей зійшлось багато, стояли фіри коло Народного Дому. То для мене було несподіванкою. Зал заповнений. Спостерігаю, з якою увагою слухають її люди. У залі тишина. Я перший раз мала нагоду її бесіду чути. Не читала, а більше як півтора години говорила. То вже дар Божий. То по батькові! То говорить дитина Олекси Бобикевича!» Ще один дуже вдалий реферат Ніни на тему алкоголізму заклав на Радехівщині цілу програму боротьби з алкогольною залежністю. Навіть вечорниці під її проводом, попри загальне невдоволення, організовували без випивки. «Вкінці погодилися, бо признали, що алкоголь викликав некультурну поведінку», – записала Осипа Бобикевич. Повернулися й українські народні строї та вишиті сорочки. Саме такий одяг на вечорниці запровадила вчителька. Вона ж привезла зі Стрия до Радехова унікальне вишиття тітки – відомої етнографині Ольги Бачинської. Вона підготувала чудове народне повітове Свято Селянки у 1936 році: 24 кружки з різних сіл, які заснувала Ніна, зібралися в Радехові на процесію. Всього 6 тисяч учасників. Сотні організованого жіноцтва в народних строях колоною марширували через ціле місто Радехів. Гаївки, обжинкові пісні, виступи. Лише зачинателька свята не бачила своєї праці: лежала в лікарні з приступом серця. Старша донька Ніни навчалася у Львівському музичному інституті, молодша Оля – у школі в Перемишлі. Після хвороби союзянка мусіла два місяці лежати в ліжку, тому Оля перевелася до польської гімназії у Радехові, аби доглядати за мамою. Праці Ніна не залишила. Як тільки змогла вставати, проводила збори «Союзу Українок» у себе в хаті. Неоніла була в складі Ради товариства «Сільський господар» – цікавилася кооперативним рухом, і як єдина жінка нашого повіту , увійшла до Надзірної ради Союзу Кооператив у Сокалі, до якого належала радехівська філія. З циклом лекцій «Про значення кооперації для нашого народу» Н.Селезінка виступала перед учнями «Рідної школи». Ще до хвороби Ніна Селезінка представляла жіночу організацію у 1934 році на з’їзді кооператорів у Лондоні. Виголошувала звіт німецькою мовою. Іншим разом їй доручили прочитати реферат про митрополита Андрея. «То було диво, щоби не священик, а жінка мала реферат на ювілей ексцеленції Шептицького», – писала Осипа Бобикевич. Другий сердечний приступ трапився з Ніною під час весілля доньки Ірини. У липні 1939 року Ніну Селезінку розбив параліч правого боку. То після десяти років відданої праці у Радехові, де всі її дуже любили і цінували. Рідні виходжували хвору, як могли. Однак восени новий удар – енкаведисти арештовують Ярослава Селезінку. Після кількох днів утримування в радехівській в’язниці чоловіка Ніни вивезли невідомо куди. Цю трагедію боляче переживала Ніна. Так вони вже ніколи й не побачилися. Деякий час дружина адвоката жила у його сестри у Львові – дружини посла В.Кузьмовича, якого невдовзі також арештують. Тоді переїхала в місто Броди, де поселилася у заміжньої доньки Ірини. Ніна знову серйозно захворіла, дошкуляли серцеві приступи, частковий параліч. Навесні 1941 року родину попередили про можливий арешт. Цього не витримало хворе серце Ніни. Померла 23 травня 1941 року. Її поховали в Бродах на місцевому цвинтарі. Не було жодної української громадської організації, в діяльності якої подружжя Селезінків не брали б активної участи. Справу національного відродження продовжували в краю і на еміграції їх доньки. Ольга Селезінка-Гаєцька (1922-2015), яка свої дитячі роки провела в Радехові, підтримувала постійний зв’язок з радехівською філією Союзу Українок, а її книжечки оповідань, казок і віршів „Допоможіть ангеликові” і „Квітучий міст” викликають велике зацікавлення в Україні. Нащадком Ярослава Селезінки є відомий український хірург Микола Селезінка. «Понад десять літ служила Ніна Радехівщині дуже вірно, але ж небуденна річ, щоби нарід так гарно оцінював її» (Осипа Бобикевич-Нижанківська). Пам’ять про здобутки родини Селезінків та їх досягнення збережеться в нащадків нашого краю та всього нашого народу. Громадськість Радехівщини, пошановуючи суспільно-політичну діяльність Ярослава та Неоніли Селезінків, на фасаді будинку Українського Народного Дому в Радехові встановила меморіальну дошку та відкрила кімнату-музей «Рідної школи» (червень 1998р.) за допомогою дочок Селезінків Ольги Гаєцької та Ірини Чуми. Одна з вулиць в Радехові носить ім’я Селезінків, а відновлена у 1990 році районна філія Союзу Українок – ім’я засновниці. 1 грудня 2021 року виповнюється 105 років від дня народження доньки Селезінків – Ірени Чуми (1916-2012) – піаністки, композиторки, диригентки та педагогині. Актуальним залишається поетичний заповіт Селезінки, який написала Олена Теліга під назвою
«Сучасникам»
«Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби – спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».
Але для мене – у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому є й моя сміливість :
Плити серце в хуртовиній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, – я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог. (Олена Теліга)
Матеріал підготувала Ірина Личак провідний бібліограф Публічної бібліотеки м.Радехів