До року Маркіяна Шашкевича на Львівщині
У рік славного ювілею Маркіяна Шашкевича варто згадати про жінок, які в житті Маркіяна Шашкевича відіграли важливу роль. Це його мати Єлисавета, яка походила із старовинного священичого роду Авдиковських. Турботлива, ніжна, чуйна, мрійливої вдачі, вона ці риси плекала й у малого Маркіяна. Як ніхто інший, вона розуміла свого сина, поділяла його радощі і печалі. Допомагала йому у скрутні хвилини виживати, була для нього моральною підтримкою і авторитетом. Маркіян дуже любив і шанував матір, з котрою, як добрий син завжди радився. Можливо, з пошани до матері, Маркіян послухався її поради і став священиком. Небайдужою до долі Маркіяна та й усієї родини була його сестра Юлія. Після смерті батька, п’ятнадцятирічною дівчиною вона виходить заміж за богослова Терентія Сметану, який після висвячення одержав парафію у Княжному і взяв на себе опіку над родиною дружини – її матір’ю та малолітніми дітьми. Юля Сметана була вірним другом Маркіянові, щиро йому співчувала. Пережила його втрату і була свідком перепоховання його праху на Личаківському цвинтарі у Львові. Та найяскравішою музою поетового життя була дружина Юлія Крушинська – кохана, любляча жінка, свідок його терпінь та єдина опора його останніх днів. Ця мужня жінка, дуже вродлива галичанка, пройшла довгий життєвий шлях, сповнений смутку і печалі. Юлія Крушинська походила з давнього руського роду, історія якого сягає княжих часів. Народилася вона в 1815 році у селі Деревня, що недалеко від Жовкви, де її батько –Теодор Крушинський з 1812 року працював парохом. Хрестив його дід Андрій Крушинський, який був парохом села Воля Висоцька на Жовківщині, де збереглася церква 1598 року з іконостасом та окремими іконами роботи І. Рутковича. Він залишив Євангеліє 1703 року, яке донині зберігається в родині.
Мати Юлії Крушинської – Катерина – дочка священика Даниїла Янкевича з Радванець, нащадка старовинного шляхетського роду. Зберігся її портрет художника Машковського. Плебанія в селі Деревня стала справжнім родинним гніздом Крушинських. Тут виховувались усі онуки о. Теодора, який сам навчав їх читати і писати, і де Юля проводила свої веселі і сумні дні. Маркіян Шашкевич познайомився з Юлією Крушинською восени 1873 року в містечку Холоєві (нині с.Вузлове) на весіллі дочки місцевого пароха Мрозовського. Юлія була гарною, стрункою дівчиною з голубими очима, пишним темним волоссям. «В свойому часі вона була першою красунею в Галичині і тому припала вона поетичній душі Маркіяна». Звичайне людське бажання було у поета:знайти радість днів свого життя у коханні близької серцю жінки. І таке щастя принесла йому вірна дружина Юлія Крушинська. Вінчання і весілля молодого Маркіяна та 23- річної Юлії відбулося у лютому 1838 року в селі Деревні. Тут вони і розпочали своє сімейне життя. Була зажди поруч з чоловіком:втішала і розраджувала його, і сама відчувала його любов і ніжність. Вони були щасливими, про що свідчать ліричні сонети, присвячені Юлії.
Чи знаєш, люба, чим твій погляд сяє? –
Чарівним блиском щастя неземного.
І перед ним гризота відступає,
Життя вогнем займається від нього.
Чи знаєш, серце, чим є твій цілунок? –
То крапелина для грудей стражденних,
Для бджілки – цвіту запахущий трунок,
Солодка розкіш неба – для блаженних !
Чи знаєш, мила,що в душі тріпоче,
Як ти мене ласкаво обіймаєш? –
Вона сміятись, плакать, жити хоче –
Тяжке ярмо із пліч моїх здіймаєш.
Чи знаєш, Юлю? – Серце моє знає:
Ти – сонце, що крізь тучі грозовії
Зневіреному спочин обіцяє
Посеред бурі – променем надії.
(Переклад Р.Лубківського)
Церква, в якій вінчав Юлію та Маркіяна о. Ізидор Трохимович з Крехова, не збереглася. У 1846 році на її місці коштом власниці села Генгрієти Творожинської була збудована нова церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка стоїть і донині. Плебанія, де жило молоде подружжя Шашкевичів, добре збереглася. В травні 1838 року Маркіян Шашкевич у листі «До дружини» запрошує її з матір’ю на обряд «посвячення на священика Божого». Закінчує лист словами «кохай мене, як я тебе кохаю, – і буду я щасливий». Сонети та листи коханій пише польською мовою, яка в ті часи була розмовною в побуті священичих родин. Першою парафією о.Маркіяна було село Гумнисько неподалік Буська, там Юлія виступила в ролі їмості. «Коли жінка священика походила з руського роду, не соромилася ходити з завоєм на голові, належала до церковних сестриць і держала свічку нарівні з селянами», – згадував о.Кирило Левицький.
Він був щасливим, бо її кохав.
І ця любов дійшла аж до вершини,
Коли дружині ласку Бог зіслав,
Й кохана Юля народила сина.
Ця радість щастям,барвами цвіла,
Була йому творцем наснаги й сили!
Велична праця генія вела
І браму у безсмертя відчинила
( М. Костів)
У квітні1839 року Юлія народила сина Володимира, а в грудні 1842 року – сина Святослава, який помер, не проживши й року. Гумниська, Нестаничі, Новосілки – парафії о. Маркіяна за 5 років – притулок щастя і страждань молодого подружжя. Спільне життя Юлії і Маркіяна було щасливим з любові, і складним у зв’язку з матеріальною скрутою і хворобою. Юля була свідком великих страждань і мук свого чоловіка. Вона бачила, як марнів з дня в день Маркіян, як мучили його напади кашлю у холодну негоду. Лікарі поставили діагноз – туберкульоз. Молодий організм священика боровся, але жити залишалось вже недовго. Юлія, за спогадами отця Василя Чернецького, «ставши женою недужого мужа, була цілий час його служебницею, вона, як могла, осолоджувала його терпіння; старалася рятувати, але рятунок був трудним, бо в їх хату вкралась матеріальна нужда…» Юля щиро молилася за свою родину, та хвороби були невблаганні. Поет довгі місяці був прикутий хворобою до ліжка. Жорстока доля заслонила перед ним світ – він втратив зір і слух. Але поруч була завжди вірна і кохана дружина. Друзі покинули Маркіяна, один лише раз його відвідав Яків Головацький. Юлія залишилася наодинці з хворим чоловіком, всіма забутим першим руським поетом. Сьомого червня 1843 року перестало битися серце Галицького Будителя. Він пішов із життя… Вмираючи, він підняв руку, щоб обняти дружину востаннє – рука безсило опала… Юля важко пережила цю розлуку. Адже їй ще й тридцяти не було, а чоловік зів’яв на 32-му році свого земного життя. Свого чоловіка вона пережила на 53 роки. Далі була довга життєва самотність… Після смерті Маркіяна Шашкевича, Юля з сином переїхала в родинне село Деревню, де батько купив їй «огород та виставив домик». Отець Теодор опікувався вдовою із сином, дбав про його навчання та здоров’я, бо Володимир часто хворів. У 1869 році Юля Шашкевич продала дім та город і переїхала з допомогою родини до Львова. Вдруге заміж так і не вийшла. Юлія жила довго. Однак, «лише полин стелила доля їй під ноги. Їй довелося пережити матеріальну скруту, постійну тривогу за здоров’я сина, який успадкував від батька не лише літературний талант, але й хворобу. Та гірка доля і тут познущалася з матері-страдниці. Пережила Юлія Шашкевич і смерть свого другого сина, який відійшов у засвіти 1885 року . Залишилися лише спогади і вічний біль у душі. Вона була свідком півстолітнього забуття М.Шашкевича. Її судилося побачити величне перенесення останків чоловіка із Новосілок до Львова на Личаківське кладовище. І, водночас, –належне пошанування Маркіяна Шашкевича і його ролі в українській історії. В родинному архіві збереглася фотографія храму Параскеви, де відбулася панахида над прахом Галицького Будителя. Юлія Шашкевич жила за допомогою родини – братів, племінника, а також підтримкою Товариства руських дам Народного дому. У 1889 році Галицький сейм надавав їй пенсію 300 злотих, але недовго нею тішилась. Господь покликав Юлію до себе, у Божі засвіти 4 жовтня 1896 року. Запис про смерть Юлії Шашкевич зроблено в метричній книзі церкви св.Параскеви. Подаємо уривок з листа Маркіяна Шашкевича до дружини:«щоб Господь Бог, подавши нам свою всемогутню руку, завів нас до місця благословенних і примістив нас нерозлучних у підніжжі свого трону». Воля Маркіяна Шашкевича була виконана. Нині Юлія Крушинська–Шашкевич, їх син Володимир спочивають в одній могилі з Маркіяном. Організацією похорону Юлії Шашкевич займався її племінник о.Йосип Крушинський, священик зі села Селиськ (Пустомитівського району). А його син надрукував у «Буковинських вістях» відомий некролог на смерть Юлії Шашкевич, під впливом якого поет Петро Шкрабюк написав вірш «Дружина Шашкевича». Що залишає після себе на землі людина? Пам’ять… Спомини… Отож, окремі штрихи з життя Юлії Крушинської засвідчують, що пам’ять про неї збереглася. Хто бажає більш вичерпніше дізнатися про її нелегку долю, радимо прочитати роман-есе Романа Горака «У сутінках», а також з книг, монографій, довідкових та енциклопедичних видань, газетно-журнальних публікацій, які є у фонді Радехівської книгозбірні.
Підготувала Анна Стадник, бібліотекарка Публічної бібліотеки Радехівської міської ради