Рік Маркіяна Шашкевича на Львівщині
В рік 210-літнього ювілею Маркіяна Шашкевича ми прагнемо насамперед віддати йому шану і нагадати нашим сучасникам про цю яскраву особистість в історії національно-культурного відродження Галичини. Його постать уже довгий час є предметом дослідження багатьох науковців. І сьогодні, маючи численні дослідження в галузі Шашкевичіяни, важко кількома словами передати всю велич генія отця Маркіяна, якого Господь послав нашому народові в часи великого духовно-культурного занепаду, щоб пробудити його та скерувати на шлях національного та духовного відродження.
Одним з тих Розбудителів, що труд і серця жар
Віддав, щоби зі сну збудити люд,
Був Він, Віщун Відродження –
Шашкевич Маркіян. (Уляна Кравченко)
Про галицького світоча написано уже багато статей, досліджень і розвідок, але кожному поколінню дано по-новому відкривати Шашкевича глибинніш, осмисленіш…Бачити нові грані його слова, історичних заслуг. «Він, як письменник, малий серед багатьох великих. Як національно-культурний діяч він тихий посеред багатьох голосних, як ієрей-священнослужитель Маркіян скромний трудівник, що бажав тільки одного: сповняти своє завдання гідно», – таку оцінку особистості Маркіяна висловив наш земляк, уродженець с.Павлів отець-доктор Іван Гриньох. Грунтовні дослідження про духовну спадщину належать перу М.Возняка, К.Студинського. Ф.Колесси. Про нього говорили і писали Іван Франко та Михайло Павлик. У створенні образу Маркіяна Шашкевича зробили свій внесок О.Гончар, І.Драч, Р.Братунь, М.Петренко, Р.Лубківський, М.Людкевич, Д.Павличко. Поетичний доробок і особистість Маркіяна Семеновича надихнули композиторів на створення пісень, кантат, романсів. А представників образотворчого мистецтва – творів живопису, графіки та скульптури. В 1830 році Маркіянові виповнилося дев’ятнадцять. Він займається репетиторством дітей свого вуйка Захара Авдиковського, бо через зрадництво приятеля, який напоїв Маркіяна у львівській кнайпі, а потім виказав семінарському начальству, той був виключений з числа семінаристів. Шашкевич тяжко пережив цей період. Можливо саме це відбилося на його здоров’ї та спричинилося до такої ранньої смерті. Але до цієї трагічної події ще майже 13 років.
Про те, як змінювалося життя Маркіяна Шашкевича протягом цих років, а заразом і історичні події, що спричиняли ці зміни, і йдеться в романі Романа Іваничука «Вода з каменю». За такий короткий відрізок часу Шашкевичу вдалося зробити майже неможливе. Він, наче воду з каменя, вичавив з тодішнього руського середовища Галичини почуття національної самоідентичності. Наражаючись на величезний спротив, як австрійської влади, так і польського середовища, Маркіян Шашкевич зумів донести національну ідею до широких верств населення краю, використавши для цього і друковане слово, і церковний амвон. Мені давно хотілося дізнатися більше про долю людини, яка в силу мого і його народження, була мені близькою з раннього дитинства. Дякуючи роману Іваничука, Маркіян Шашкевич постав переді мною не просто як хрестоматійний «Будитель Галичини», а як жива людина з своїми почуттями, житейськими проблемами, побутовими негараздами, з своїм нерозділеним коханням. По смерті Маркіяна знамено боротьби за становлення руської ідентичності в умовах австрійської державності та польського панування бере в свої руки його побратим по «Руській трійці» Іван Вагилевич. Хоча його постать серед руських сподвижників сприймалася досить неоднозначно. Його звинувачують у полонофільстві. Але, як на мене, це тільки поверхневі судження. Бо Вагилевич своїми реальними науковими працями зробив для українізації Галичини надзвичайно багато, може й більше, аніж встиг зробити за своє коротке життя Маркіян Шашкевич. Він, наче той саксаул, черпав життєдайну вологу в чужорідному ґрунті, результатом чого ставали буйні паростки українськості. І якщо Шашкевич був прапором, на який рівнялися послідовники ідеї відродження руської нації, то Вагилевич став тим древком, на якому трималося це знамено. Бо на відміну від Якова Головацького — третього їхнього побратима по «Руській трійці», який під кінець життя став ярим прибічником москофільсьтва, Вагилевич ніколи не підтримував єднання галицьких українців з московитами, бо нічого доброго в тім союзі не бачив. І вже Роман Іваничук логічно окреслив цілісний образ в романі «Саксаул в пісках».
Досить цікаво описав його молоді роки в своєму постмодерному романі «Лютеція» відомий львівський письменник Юрій Винничук. Це містично-фантазійний твір наполовину про самого письменника, а наполовину про Івана Вагилевича – українського поета й одного з авторів альманаху “Русалка Дністровая”. Головний герой І.Вагилевич списаний із самого автора. Юрій Винничук: «Я там писав від свого імені. Це те, що я пережив особисто – мої пригоди і так далі… У романі я описав дещо зі свого дитинства: про 80-роки, про допити в КГБ, про свого батька, який воював в УПА. Там окрім подій, які відбувалися насправді, є ті, які мені снилися, які я приписав Вагилевичу. Використано його записки, які були опубліковані в наукових текстах Шевченка, де він описав свої стосунки з жінками, з повіями. Ніхто з них не залишив своїх інтимних записок. Іван Вагилевич – єдиний письменник ХІХ століття, який залишив дуже відверті інтимні нотатки. Коли мені трапилися ці тексти, я їх переказав своїми словами, розширив, додав» Книжка Юрія Винничука може стати доброю нагодою дізнатися більше про історію Галичини ХІХ-го століття, про сподвижників національної ідеї, що свого часу об’єдналися в товариство «Руська трійця». Вони поклали все своє життя на вівтар становлення української справи. Вони стали предтечами нашої державності, заклавши перші камені до фундаменту, на якому через багато років постане Україна.
Пропонуємо до прочитання повість-документ Романа Горака та Ярослава Гнатіва «Між вогнями» та роман-есе «Микола Устиянович», які вийшли друком у львівському видавництві «Каменяр» у 1994 році. Ці твори побудовані на багатому архівному матеріалі, мало дослідженому, і відтворюють важливий період змагань за українське національне відродження часів Маркіяна, започатковане славнозвісною «Руською Трійцею». Серед видань, присвячених М.Шашкевичу, привертає увагу праця відомого дослідника спадщини о.Маркіяна Василя Гориня «Перепоховання Маркіяна Шашкевича». Зосередивши увагу на вшанування пам’яті славетного галичанина, автор зумів зосередити увагу на вагомості постаті «галицького Бояна», неоціненну культурну вагу його літературного і громадського чину. Книжка львівського культуролога В.Гориня зосереджує увагу на епізоді перепоховання М.Шашкевича з Новосілок до Львова на Личаківське кладовище. Ця подія перетворилася на величну маніфестацію українства.
Символічно, що перепоховання Шашкевича призначили на традиційний поминальний день 1 Листопада 1893 року, приурочивши його 50-літтю від дня смерті письменника. Високо линув дзвін Маркіяна: Львів віддавав останні почесті Поетові. Стільки народу та вінків місто ще не бачило, таких духовних співів Львів ще не чув. Велично, достойно, всенародно. Почалося відзначення ювілейних днів, утверджувався культ Поета Шашкевича, що став символом, покликом, нашою пам’яттю духовною і національною. Участь у церемонії брав наш земляк, славетний оперний співак Олександр Мишуга. Відомо, що Маркіян Шашкевич у 1835 році написав знамениту поетичну мініатюру «Цвітка дрібная» (оприлюднена під назвою «Веснівка»), Віктор Матюк створив до неї музику, а донести її до народу і показати її велич,красу, силу і глибокий зміст поетичного слова зумів саме Олександр Мишуга. Свою місію у популяризацію «Цвітки дрібної» він виконав з честю, бо її понині співають, захоплюються, слухають і згадують того, кому випала честь заспівати її уперше. Нова доба покликала нове розуміння і пошанування М.Шашкевича. Свідченням того стали наукові конференції, вечори пам’яті, численні поетичні шашкевичівські читання, публікування наукових розвідок та досліджень, написання художніх творів. У вінок пам’яті славному і невтомному Будителю свої поетичні рядки присвятили й письменники Радехівщини, члени літературного товариства ім.О.Турянського: М.Костів, Г.Пехник, В.Сторожинський, К.Стоцька, А.Хімко, О.Герасимчук, Л.Микитюк, Л.Демчук, С.Лепех, Р.Мандрищук, С.Прилуцька, С.Карплюк , В.Прус, О.Комарницький Цікавими та пізнавальними є наукові розвідки про М.Шашкевича наших земляків – наукових співробітників Львівської Національної бібліотеки ім.В.Стефаника, а саме Олександра Дзьобана із Нового Виткова «Шлях «Руської Трійці» до «Русалки Дністрової» та Степана Костюка із Сушно «З історії пошуків та створення портретів Маркіяна Шашкевича». Запропоновані художні книги, краєзнавчі розвідки та газетно-журнальні статті є у фондах Публічної бібліотеки Радехівської міської ради. Сьогодні нам, українцям XXI століття, треба вчитися у Маркіяна Шашкевича глибокої духовності, розуміння народної мудрості, національної твердості духу, благородства і самовідданості, навчитися жити і діяти так, щоб ніхто не забирав у нас рідної мови, історії, літератури, держави. Щоб ніхто не смів живцем шматувати нашу українську душу. Звертаймось до Маркіяна Шашкевича, щоб зачерпнути сили для поступу, твердості в діяннях, щоб воскресити те, що відродило нас як націю, народ, державу. Пам’ятаймо його віщі слова: «З синів – на сини – віки перебуде, каміння перестоїть!» Пронесімо через все своє життя ім’я людини, яку по праву можна назвати Генієм Галичини. Так хочеться, щоб подібний вогонь Шашкевичевого світильника загорівся і в серцях наших сучасників…
Ірина Личак. Публічна бібліотека Радехівської міської ради
