Життєвий поклик – боротьба
До 110 – річчя від дня народження Ганни Максимець
Ми зобов’язані повертати із небуття імена всіх незаслужено забутих українських героїнь. Яким героїзмом було сповнене життя тих, котрі були ув’язнені, вивезені в Сибір, котрі у нелюдських умовах карались, мучились, але не каялись. Ніякі знущання та труднощі не здатні були принизити їхньої гідності, в екстремальних умовах вони не опускались, не деградували, а ще більше поглиблювали свою духовність, гартували свій незнищенний дух. Історія національно-визвольної боротьби українського народу рясніє прикладами героїзму та самопожертви як чоловіків, так і жінок. Система хотіла знищити їх, але вони знищили систему. У декого з них ця війна проти системи забрала дітей та чоловіків, у інших – життя. Утім, діяльність кожної з цих жінок стала вагомим внеском у загальну перемогу. Один із найяскравіших проявів цього – життя нашої землячки Ганни Максимець. «Бойовими, тяжкими шляхами проходили її літа. Вони не минули марно, хоч не раз на них сіялись тривоги, переживання і перебування в тюрмах. Не раз їй доводилось виконувати різні складні завдання, не раз прощалася із родиною, бо її ідеалом була вільна Україна. І хоч життя було коротке, але її мрії і помисли здійснилися» (Похресниця Ольга Батийовська) «Чим вищий п’єдестал побудуємо для тих, що стали символами наших визвольних змагань – тим ширші маси будуть бачити яскравий дороговказ для свого життя і для своєї боротьби. І тому в мільйони рупорів мусимо кричати про наших героїв і на найвищих висотах різьбити їх імена і чини, щоб в найдальших закутинах земель усім було видно незабутні постаті у весь їх величний зріст…» (Олена Теліга)
Біографічна довідка
Народилась Ганна Данилівна Максимець 1 травня 1913 року в колишньому містечку Щуровичі, Бродівського повіту (нині – Червоноградського району Львівської області) в селянській родині. Була в сім’ї наймолодшою. Батьки виховували її в любові до рідної мови, культури, до України. У 1920-1927 рр. навчалася Ганнуся в Щуровичівській початковій школі. Змалку дівчина брала активну участь у роботі українських просвітницьких організацій. Маючи багату бібліотеку, запрошувала додому сільських дітей і читала їм «Кобзаря», історичні твори, дитячі журнали, розповідала про національних героїв, виховуючи любов до Батьківщини. Важливий вплив на формування її національної та політичної свідомості мав настоятель місцевої церкви Воздвиження Чесного Животворящого Хреста отець Маріян Плешкевич. Він, будучи високоосвіченою людиною, в минулому січовий стрілець, сотник Української Галицької Армії, сприяв всебічному розвитку Ганнусі.
Після семінарійної матури працювала дівчина кравчинею. Була активною учасницею «Просвіти», членкинею Союзу Українок, активісткою молодіжної спортивної організації «Луг». Брала також активну участь в роботі драматичного гуртка. У 1930-му році стала членкинею ОУН (мала псевдо «Ганка», «Галина Коваленко»). Діяльності в ОУН Ганна Максимець віддала більшу частину життя. Уперше польська поліція арештувала члена ОУН Ганну Максимець у 1932 році. Її засудили на 3 роки ув’язнення, яке вона відбувала у Золочівській тюрмі. Тут Ганна не лише змужніла, а й пройшла своєрідну школу політичного виховання.. Арешт та суд не розз’єднав молодь села, а навпаки згуртував її навколо хати-читальні «Просвіта», де вона проходила курс самоосвіти та національного становлення. Проминув час і розконспіровані члени ОУН повернулися до рідного села та взялися за боротьбу. Незважаючи на те, що нишпорки намагалися вивідати керівний склад осередку. Не знайшовши свіжих жертв, Ганну арештовують вдруге. Через деякий час дівчину звільнили, бо з рук агентів вислизнуло троє підпільників: Микола Лисак, Іван Войтович та Володимир Білостоцький. Втретє Ганну Максимець поляки арештовують разом з лікарем Антоном Жуковським за антипольську діяльність і відсилають у концентраційний табір ‒ Березу Картузьку ( Берестейщина), з якої вона вийшла аж у вересні 1939 року. 
Її друзями на Радехівщині були члени ОУН Микола Лисак, Роман Мандрика-«Чорноморець» (в майбутньому надрайонний провідник ОУН, Ганна була дружкою на його весіллі). Ганна Максимець працювала референтом крайового Проводу ОУН. Дівчина була активною в праці ОУН за більшовицької окупації Галичини. На початку німецько-радянської війни, після виходу із табору, щоб не потрапити у руки большевиків, опинилась в еміграції. Г.Максимець перейшла на територію окупованої гітлерівцями Польщі, жила в Кракові. Три арешти і еміграція до Кракова не стали перешкодою для “Ганки”. Вона знову поринула у діяльність ОУН, паралельно працюючи продавцем у галантерейній крамниці. У червні 1941 вирушила на схід України, приєднавшись до жіночого рою Південної похідної групи ОУН. Пройшла майже всю Україну від Сянока до Дніпра, вела пропагандистську роботу серед українського населення, роз’яснювала мету діяльності українських націоналістів, залучала до ОУН багатьох наддніпрянців, яким була небайдужа доля свого народу. «Чорнявка з чорними очима Ганна Максимець була однією з найбільш активних дівчат. Дуже енергійна і працьовита. Мала запальну вдачу, але при цьому скоро себе опановувала. Вона радо виступала на публічних зустрічах і мітингах з місцевими людьми. Її промови були апеляцією до почувань і серця. Під час промов на її щоках з’являлися рум’янці. Часто очі були вогкі від сліз зі зворушення. Вона скоро і вміло знаходила спільну мову із дівчатами і жінками», – так охарактеризував її керівник Похідної групи ОУН Зіновій Матла у своїх спогадах. Із похідною групою Ганна дійшла до Кривого Рогу, аби організовувати там підпілля та українське життя. Тоді ж рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна». Тут Ганна Максимець очолила жіночу референтуру окружного проводу ОУН, легально працюючи як Галина Коваленко організаційним референтом окружної управи “Просвіти”. Саме вона і залучила до націоналістичного руху Серія Шерстюка, будучи його квартиранткою.
14 січня 1942 року у Кривому Розі за підпільну працю німці заарештували і після катувань розстріляли Ганну Максимець, Сергія Шерстюка, Івана Климчука («Забіяка»), який був родом із села Поздимир, та інших оунівських діячів. Їх поховали у спільній могилі на околиці міста. Невдовзі підпільники-націоналісти Криворіжжя на місці розстрілу вночі таємно встановили на могилі пам’ятник з написом: «Шерстюк Сергій і Анна Коваленко впали на посту в боротьбі за волю України. Розстріляні німецькими окупантами. Смерть окупантам! Честь і слава героям!» Ганна Максимець не мала ні вищої освіти, ні вченого ступеня, не займала великого поста в організації Українських націоналістів. Проте, беззастережна любов до рідної землі, героїзм і жертовність відразу після смерті стали прикладом для інших. Вдячні нащадки нагородили почесним званням героїні України. У серпні 2001 року у рідному селі Щуровичах з ініціативи львівської обласної організації СДПУ(о), Львівського науково-дослідного центру історії національно-визвольних змагань України, Радехівської районної організації АПУ , заходами влади та громади відкрито та освячено меморіальну дошку, встановлену на будинку, де жила славна дочка свого народу, національна героїня України Ганна Максимець.
Підготувала Ірина Личак. Провідний бібліограф Публічної бібліотеки м.Радехів
