1 квітня цьогоріч – день пам’яті нашого славного земляка, багаторічного провідного члена ОУН, письменника-мемуариста, зв’язкового І.Климіва-«Легенди» – Богдана Казанівського.
Будучи народженим ще фактично за Австрії, у 1916 році, цей діяч–легенда помер всього чотири роки тому. Який це був свідок історії, скільки інформації він міг дати! Богдан Казанівський, один із тих українських націоналістів довоєнного покоління, які вже з юнацьких літ зв’язали своє життя з ідеєю боротьби за українську державність і були готові на кожну жертву для неї. Постать Богдана Казанівського згадують в багатьох закордонних наукових виданнях з історії українського визвольного руху, виданих до 1991 р., і в українських виданнях, опублікованих після відновлення незалежності України, особливо тих, де йдеться про період 1929–1939 рр., та 1941–1944 рр. Все це свідчить про те, що його постать вже увійшла в історію України ХХ століття.
До вашої уваги подаємо коротку біографічну довідку про справжнього націоналіста, патріота, автора книги спогадів «Шляхом Легенди» Богдана Казанівського. Пропонуємо більш детальніше ознайомитися з цією постаттю, переглянувши запропоновані книги із фонду Публічної бібліотеки Радехівської міської ради. Своїми спогадами про зустріч із земляком поділився Володимир Андрійович Матиящук .
Інформаційно-краєзнавча довідка.
Народився Богдан Казанівський 3 лютого 1916р. в небагатій та багатодітній родині (було шестеро дітей) в с. Нивиці Радехівського р-ну Львівської області. Батьки – Сава і Марія з дому Мельник. Після закінчення початкової освіти з 1932 року працював помічником бухгалтера у повітовому Союзі Кооператив у Радехові. Закінчив торговельні курси у Львові, пізніше — технічно-креслярські у США. Працював бухгалтером у Львові, був активним діячем ОУН. Неодноразово заарештовувався владою. Після завершення початкової освіти з 1932 року працював у повітовому кооперативі в Радехові, в тому часі вступив до ОУН. Лев Ребет 1933 року його призначив організаційним референтом повітового проводу ОУН на Радехівщині — діяв до 1937. У квітні 1937 року заарештований польською поліцією. У грудні того ж року засуджений окружним судом у Золочеві до 18 років ув’язнення, строк було зменшено до 12 років. Вдруге засуджений на процесі у січні-лютому 1938 року в Золочеві, з іншого обвинувачення, але знову за протипольську діяльність в ОУН, присудили 12 років позбавлення волі. Після початку німецько-польської війни разом з іншими бранцями зумів звільнитися з ув’язнення; повернувся до підпільної діяльності в ОУН, перебував на землях Польщі, окупованих німцями, мав постійні контакти з керівниками ОУН, котрі базувалися в Кракові. У 1940 р. поблизу с. Бендюга Сокальського району заарештований співробітниками УНКВС при спробі переходу кордону. Півтора року перебував під слідством в тюрмах НКВС, зокрема, у тюрмі «на Лонцького», де пережив важкі допити і тортури. 28 червня 1941 року йому з групою інших в’язнів вдалося звільнитися з тюрми і уникнути долі багатьох інших, розстріляних співробітниками НКВС без суду під час відступу зі Львова. Після проголошення Акту відновлення Державності України — виконувач обов’язків тимчасового команданта Львова. По початку репресій нацистів у 1941—1943 роках був зв’язковим Проводу ОУН(б) у Львові. Виконував доручення, зокрема, І. Климіва «Легенди», М. Лебедя «Рубана», М. Степаняка «Д. Дмитріва». 1944 року виїздить до Західної Європи. У 1950 р. прибув до США, поселився у Філадельфії, потім переїхав до Бетезда (Меріленд); був членом теренового проводу ОУН. В 1950-1980-х рр. неодноразово виступав з доповідями та спогадами перед українською молоддю. Був одружений з Оленою Матлою.
Помер на 102–му році життя 1 квітня 2017 року в місті Роквілі ( штат Мериленд, США). Низько схиляємо голови перед його героїчним життєвим чином та світлою пам’яттю.
