«Я жила і творила, тільки для неї, Батьківщини моєї! … я ж українка»
…Вона першою серед галицького жіноцтва пішла тернистим шляхом оновлення, незважаючи на перешкоди у боротьбі за кращу долю народу. Родом німкеня, ще за часів Австро-Угорщини, зреклася всього німецького і польського на користь українського і трудівничого. І хоч така самопожертва не була на користь цієї жінки, з української Голгофи не зійшла до кінця своїх днів. 18 квітня цьогоріч виповнюється 161 рік від дня народження Уляни Кравченко (Юлії Шнайдер) − української письменниці, поетеси, авторки кільканадцяти поетичних збірок, видатної педагогині, активістки українського жіночого руху, авторки Гімну Союзу Українок. Народилася в містечку Миколаєві в родині повітового урядника. Навчалася у Львівській учительській семінарії 40 років свого життя Юлія Шнайдер учителювала у школах Львівщини. Спочатку була вчителькою-практиканткою школи м. Бібрка за 30 км від Львова. Пізніше, у 1884р., в сусідньому селі Стоки.
Її найбільшою любов’ю був Іван Франко. З ним вона познайомилася на початку 1880-х років, і він впровадив її в українську літературу. Вона називає його Мироном, він її – Надбібрянкою. Спілкуються не тільки у листах. Взаємини І. Франка та на чотири роки від нього молодшої вчительки Юлії Шнайдер були довготривалими, подієво насиченими й багатоаспектними, охоплювали різні рівні продуктивної професійної (літературно-видавничої) та особистої взаємодії (листовного спілкування й очних зустрічей). Лише випадкові обставини перешкодили тому, щоб вони стали чоловіком і дружиною. Збірка Івана Франка «Зів’яле листя» містить таємниці, пов’язані з Уляною Кравченко й закоханим у неї юнаком-учителем. Під впливом віршів І. Франка почала писати й самостійно вивчати українську мову. У 1881році надрукувала в журналі “Зоря” свої перші вірші та оповідання “Калитка”. Плекала серед дітей українську мову, за що місцеві поляки знаходили різні способи для відсторонення вчительки, яка не бере участі у польських вечірках. Смерть матері ще більше усамітнила її чисту душу. Іван Франко допоміг з роботою в Інституті василіанок у Львові. Однак довго вчителювання Юлії Шнайдер у Львові не тривало. Вона бере активну участь у громадському житті Львова, підтримує тісні зв’язки з літературними і мистецькими колами, що об’єднувалися навколо Івана Франка. Її звинуватили в прихильності до фонетичного принципу написання українських слів (на противагу офіційно затвердженому етимологічному), в популяризації ідей Франка і Михайла Драгоманова. Звільнена з посади вчительки, не маючи засобів на існування, Уляна погодилася працювати на Радехівщині. З листопада 1885 р. по липень 1886 р. Юлія працювала приватною вчителькою в селі Руденко біля Лопатина в родині польського поміщика – дідича Нагірного. У 1885р. побачила світ її перша збірка поезій “Prima Vera” –маленька книжечка, що об’єднує 38 поезій (видана Є. Олесьницьким, відредагована І. Франком). Вона стала помітною подією у культурному житті Галичини: це була перша книжка, написана жінкою-українкою. Саме її творами відкривали жіночі часописи та альманахи. Тут, у с.Руденко, поетеса почала писати щоденник «Замість автобіографії», активно листувалася з Іваном Франком. У 1886-1888 рр. Юлія Шнайдер вчителювала в селі Лужок Долішній на Дрогобиччині. Вийшла заміж за Яна Немєнтовського, вчителя-поляка, на 17 років старшого; жили біля Дрогобича. У травні 1887 р. І.Франко вперше опублікував твори Ю.Шнайдер під псевдонімом Уляна Кравченко. У 1891р. вийшла друком її друга поетична «На новий шлях».
У 1888-1920рр. з невеликими перервами в працювала в с. Сільці на Дрогобиччині. У 1920р. Юлія Шнайдер – активна діячка Союзу Українок, що об’єднує близько 45 тисяч жінок Галичини. Пише слова гімну до цієї організації, а ще сценарії до Свят матері. Письменниця добре володіла польською, німецькою, французькою мовами, а також самостійно вивчила грецьку та латину; непогано знала й англійську. Окрім оригінальної поезії, із-під її пера вийшли оповідання, нариси, мемуари, здійснила численні переклади і переспіви з європейських поетів. Уляна Кравченко – автор спогадів про Івана Франка, її листування з ним впродовж 1883-1915 років містить цінний історико-літературний матеріал («Велика дружба», 1940; «Справжній друг і вчитель», 1941) « О, Україно! Ти одна на світі мені найбільше мила і свята. Моя ти Нене, я ж твоя дитина, весь зміст душі завдячую Тобі». (Кравченко У. Таємний гомін //Кравченко У. Твори : повне вид. – Торонто, 1975. – С. 434.) Уляна Кравченко переїхала міста Перемишля. Тут письменниця зазнала дискримінації і поневірянь з боку польської влади, хоча й її син загинув за Польщу. У 20-30-ті роки вийшли у світ збірки поезій «Лебедина пісня», «Проліски», «В житті є щось», «Шелести нам, барвіночку». Незважаючи на свій вісімдесятилітній вік, Уляна Кравченко виступає в пресі з віршами і статтями, проводить громадську роботу. Довгий час, близько двадцяти п’яти років, поетеса публікувала твори для дітей у журналі «Дзвінок». Населення Перемишля обирає її своїм депутатом. Останній її твір – автобіографічна повість “Хризантеми” – написана близько 1930 року. Хризантеми – останні осінні квіти, назва для пізнього твору символічна. І в той же час для Уляни Кравченко хризантеми – квіти, пов’язані з її юністю і першим коханням. І взагалі квіти були її любов’ю з дитинства, все життя вона захоплювалася ботанікою. У цій книзі письменниця звертається до перших 17 років свого життя, до того, як вона покинула рідне містечко.
У 1939р. до міста прийшла Радянська армія. Уляна, вже хвора, продовжувала писати статті та вірші, підтримувала перемишлянців, котрі потерпали від нових окупантів. Уляну Кравченко прийняли в члени Спілки радянських письменників України, а видавництво «Радянський письменник» видало її «Вибрані поезії» у 1941році. Уляна Кравченко пережила Івана Франка на 30 років. Померла 31 березня 1947 року у Перемишлі. Вона прожила довге життя–довжиною у вісімдесят вісім земних літ, життя справжнє, глибоке і одухотворене, залишивши по собі «розгублені листочки» своїх дум і почуттів.
Її могила знаходиться на місцевому цвинтарі у Перемишлі. Оновлену могилу після довгого ремонту освятили 2016 року. Місцеве відділення Об’єднання українців у Польщі та інші поціновувачі творчості Уляни Кравченко не дають зарости стежці до неї. Про тернистий шлях життя цікавої та незвичайної постаті написано чимало. Її твори розкидані по газетах і журналах, зібрані у книгах. Відкрити заново ім’я жінки-педагога, громадської діячки, яка присвятила своє життя рідному народові, допоможуть книги та газетно-журнальні статті із фондів Публічної бібліотеки Радехівської міської ради. Багато нового, несподіваного знайдете у поезіях і прозі Уляни Кравченко, які відкривають малознану грань історії української літератури.
«Читання – це праця, великий, тяжкий, повільний труд. Картки треба обертати, неначе скиби землі…» – ці золоті слова Уляни Кравченко спонукають до серйозної праці над книгою.