Різдво на хуторі Черуковатиці| День захисників і захисниць України на хуторі Черуковатиці 2021рік.| Розум витіснив душу. Василь Парахін 2020 рік|
Освячення хрестів поминального пантеону 2022 рік
Радехівське благочиння ПЦУ України збагатилося ще однією духовною святинею 2020 рік
12 грудня 2020 року Божого в переддень свята дня пам’яті Святого апостола Андрія Первозванного, за участі Митрополита Луцького і Волинського Михаїла, митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, отця декана Горохівського благочиння протоієрея Андрія Сидора, отця декана Радехівського благочиння митрофорного протоієрея отця Зіновія Середницького, намісника Луцького братського Хрестовоздвиженського монастиря ігумена Никодима, настоятеля церкви св.Димитрія Солунського села Сабанівка Радехівського благочиння магістра Богослів’я отця Василя Пруса, настоятеля церкви с. Журавники Горохівського благочиння, при численному зібранні громади хутора Черуковатиці, Стоянівського старостинського округу що на Радехівщині та гостей, відбулося освячення новозбудованої церковці Покрови Пресвятої Богородиці Православної церкви України. У сьогоднішній складний час Україна шукає захисту в Бозі, і як в давні часи козаки освячували храми на честь Покрови Пресвятої Богородиці так і нині у складний час, був освячений цей храм, який збудовано у стародавньому стилі княжих часів Київської Руси України, і який своєю архітектурою довершив композицію пантеону слави полеглим воїнам УПА. В наш час здавалося б звична справа освячення храму. Але чому ж такий почит і така представничість? Можливо тому, що спосіб життя і цінності, які притаманні будівничому храму , народному художнику, жителю хутора Черуковатиці Василю Парахіну, заслуговують на повагу та викликають захоплення. Поряд з тим символічним є те, що сам пантеон слави та й хутір Черуковатиці розташовані на прикордонні сьогодні Львівської і Волинської областей, колишніх російської і австро-угорської імперій, а ще за часів Галицько- Волинського князівства повз Черуковатиці проходив торгівельний шлях, який з’єднував Волинь з Галичиною. Саме присутність поважних гостей засвідчила неординарність цієї історичної події. Свідками якої були і ми. З розповіді пана Василя знаємо, що збудувати такий пантеон слави саме на цьому місці, була його заповітна дитяча мрія, яка стала можливою тільки із здобуттям незалежності України. Ще в дитячі роки пан Василь став свідком бою, який відбувся на цьому місці між енкаведистами і трьома повстанцями, двоє з яких були вихідцями з хутора Черуковатичці і яких він особисто добре знав. По щасливому збігу обставин одному вдалося спастися, двоє інших у нерівному бою загинули. Довгих 32 роки пан Василь втілював дитячу мрію. І було по всякому…Але це уже історія… Бог розсудить. Спочатку було висипано символічну могилу на якій встановлено мальтійський хрест, закладено фундамент каплички, а невдовзі і невеличкого храму Божого, архітектура якого переносить нас у давні княжі часи Київської Руси України періоду 14-15 століття. Храм без традиційних банів, які не були притаманні тогочасній добі. Дверні арки, які з’єднують вівтар з середньою частиною храму і притвор з портиком виконані в бароковому стилі. За задумом будівничого в архітектурі храму втілено все те, що акумулювалося нашою культурою, створювалося впродовж багатьох віків, попри намагання польський і російських окупантів знищити нашу культурну спадщину, знівелювати українську архітектуру. На жаль, і сьогодні будуються храми які не притаманні українській землі. Ікони, які прикрашають храм, створила дружина доброчинця, художниця пані Богдана, в техніці традиційного народного малювання, яку пан Василь відродив для настінних розписів. І тільки зараЗ ми починаємо розуміти, наскільки наш народ в своїй душі є народом творчим, народом, який тяжіє до Бога. Про особливість церковного іконопису розповідає Митрополит Луцький і Волинський Михаїл. Церковними відзнаками, благословенною грамотою і хрестом Православної церкви України від митрополита Київського і всієї Руси України Епіфанія нагороджено будівничого храму Василя Парахіна, командира Луцького прикордонного загону полковника Олега Вовка, який впродовж останніх двох років жертовно допомагав завершити будівництво храму, медалями «За жертовність» нагороджені офіцери-прикордонники, а радехівчани Наталія Мандюк і Ярослав Кухта благословенними грамотами. У подальшому Митрополитом Львівським і Сокальським Димитрієм буде визначено священика, який опікуватиметься парафією. А намісник Луцького братського Хрестовоздвиженського монастиря ігумен Никодим, організовуватиме тут (скит) Братської обителі, де в недовгому часті має постати монастир. Багато людей того дня відгукнулося і прийшло на це величне свято. Це означає, що у нас є прекрасне майбутнє з такими людьми, які готові самовіддано працювати на славу Божу, на славу Церкви, держави, і ми готові підтримувати цих мрійників культури завдяки такій громадянській позиції. «Скільки сотень років нас б’ють, але здолати не можуть» – зауважив Намісник Луцького братського Хрестовоздвиженського монастиря ігумен Никодим.. Сьогодні кожен подорожуючий може прийти в цей храм помолитися, побути в цьому святому місці, зупинитися і знайти духовну втіху і розраду. Затишне місце, воістину тут як в раю. Бо це те, що народилося із середини душі людської, буде жити вічно, так як людина бачить Бога, бачить свою батьківщину, пам’ятає свою історію, правдиву історію.
«Господь милостивий побачив в нашім бажанні не корисливість», – зауважив будівничий храму Василь Парахін.
Автор Михайло Тимрук.