Рік Маркіяна Шашкевича на Львівщині
У 210-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича вшановуємо його пам’ять, визнаємо заслуги перед українською культурою, вкладом у творення нової літератури, розвиток рідної мови. У багатьох громадських та гуманітарних починаннях він був першим, ім’я поета стало культовим. Слово і діло Маркіяна Шашкевича назавжди увійшли в духовний світ українців, віра його серця не померкла, його чин віки перебуде. Зробити Шашкевича сучасним та нагадати про його актуальність сьогодні – нагальна потреба для українців в умовах сьогодення. Нічого особливого, здається, не було в словах Будителя, чого б не знали його сучасники. Але ж всі мовчали, а він говорив уголос. Радехівська земля воістину благословенна земля, адже у Нестаничах на Радехівщині деякий час (з 16 листопада 1838 року до 22 квітня 1841 року) проживав і працював на парафії Маркіян Шашкевич, писав свої твори, знамениті «Русланові псалми»…. Хоч і жив у великих злиднях та нестатках, як і самі парафіяни, але залишив по собі незгладимий слід. Бо не лише сумлінно виконував обов’язки священика, а й навчав селян і їхніх дітей грамоти. У Нестаничах досі збереглася дерев’яна церква, де правив Шашкевич, і місце, де була плебанія. … Напередодні висвячення, восени 1837 року, познайомився молодий Шашкевич з майбутньою дружиною Юлією Крушинською в містечку Холоєві (нині с.Вузлове) на весіллі дочки місцевого пароха Мрозовського, де «яко уродивий, знаменитий гуляка звертав загальну увагу на себе». Юлія Крушинська – донька отця Теодора Крушинського, була красивою, стрункою дівчиною з голубими очима, пишним темним волоссям. Перша красуня в Галичині вразила поетичну душу Маркіяна. Вінчання та весілля відбулося у селі Деревня (лютий, 1838). Після одруження розпочалася душпастирська служба о.Маркіяна. І за неповних п’ять років він змінив три місця проживання. Лише чотири місяці прожив спочатку в с.Гумниська, де заболочена околиця, важке матеріальне становище та жалюгідний стан помешкання сприяли загостренню хвороби молодого священика. У зв’язку з цим 3 жовтня 1838 р. М.Шашкевич звертається листом до Львівської консисторії з проханням – перевести його в с.Нестаничі тодішнього Холоївського деканату, зокрема через вагітність дружини, тому що село розташоване на підвищеній місцевості, а відповідно і клімат мав би бути більш сприятливим для його здоров’я. Прохання священика було задоволено 18 жовтня 1838 року отця Маркіяна призначають виконувати обов’язки адміністратора греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці в село Нестаничі (церква і дзвіниця побудовані у 1725 році), куди він переїжджає 16 листопада разом зі своєю дружиною Юлією та матір’ю Єлизаветою. Проте і тут Шашкевичу жилося вкрай погано. Через неблагонадійність держава не давала Шашкевичу грошей, а «яко щирий прихильник народу він не міг збирати з бідних людей», – писав про тяжке життя Маркіяна Михайло Павлик. Жив отець Маркіян бідно-пребідно, як і селяни (на той час в селі проживало 550 чоловік, які були власністю пана Красновського), прибутки були мізерними. Плебанія, у якій проживала сім’я священика, була у досить жалюгідному стані: старенька дерев’яна хатина, обмазана глиною, покрита стріхою із соломи. Не було й підлоги, а крізь нещільні стіни «свистав вітер». Земля, що належала о.Маркіяну, була неродючою. Найбільш важким було життя Шашкевича і селян у 1840 році, коли градобої знівечили усі поля і лани. Це й було причиною того, що він бажав покинути Нестаничі при першій-ліпшій нагоді. Тут, у с.Нестаничі, 7 квітня 1839 року народився в Шашкевичів син Володимир – в майбутньому відомий поет, журналіст і громадський діяч. Проте, в момент пологів мати могла бути в родинному селі Деревня у своїх батьків і він міг бути записаний у тамтешні метричні книги. У місцевому храмі отець Маркіян виголошував свої проповіді українською, а не польською, німецькою чи то латиною, як це велося в інших храмах. Поряд із священичими обов’язками, як припускав краєзнавець Іван Дік, отець Маркіян навчав дітей у місцевій парафіяльній школі у зимовий період. Саме Іван Дік постійно клопотався про встановлення в Нестаничах пам’ятника М.Шашкевичу (відкритий у 1993р.: скульптори Я.Мотика та В.Шишов, архітектор М.Матвіїв). Протягом всього свого життя Іван Дік мріяв про те, щоб у селі був створений музей Будителя українства на Галичині. Проте, йому не судилося дожити до того часу, щоб побачити на власні очі такий вимріяний ним музей-садибу М.Шашкевича (був відкритий 8 листопада 2011 року). Маючи рідкісний талант художника, Іван Йосипович Дік у 1966 році намалював портрет Маркіяна для сільської бібліотеки. Незважаючи на злидні та хворобу (туберкульоз), яка все дужче руйнувала його організм, М.Шашкевич продовжував займатися літературною та науковою діяльністю. До творчої праці Шашкевича надихав старезний каштан, який за переказами, ще у 1648 році був тут посаджений Богданом Хмельницьким. Біля нього на лавочці любив сидіти о.Маркіян за писанням і читанням.
«Під каштаном Шашкевич любив
Досвіт сонця стрічати щоранку –
Тут на лавочці мріяв й творив
І «Безрідного» склав на світанку.
П.Сікорський «Каштан»
Можливо, тут він написав свої твори, вірш «Безрідний», датований 2 листопада 1940 р., основна ідея якого закладена у словах «…Хто вражій нужді попався в неволю, …тому ніт місця ані супокою».
Кому бог в груди дав серце м’ягеньке
І дав вродитись в добрую годину,
Щастє, як літом сонічко тепленьке,
В житю му всяку огріває днину;
Й світ єму милий, і солодка нічка,
Мислі веселі, і серденько грає,
Як у дуброві тихенька криничка,
Днина за днинов так єму спливає.
Лиш хто в посестру взяв тяжку недолю,
Що давить серце, як відьма кощава,
Хто вражій нужді попався в неволю,
Кому з журбами і сон, і забава —
Тому ніт місця ані супокою,
Нудиться світом, нудить і собою;
Туга до серця, як гадь, ся вселила,
З’їдає мислі, як змія зірочки,
Груди зсушила, здоровля знорила,
Хліб му не милий, не терпить сорочки.
Ще ж то, хто може із серця сплакати,
Чи у куточку, чи за углом хати,
Чи у грудь брата, чи хоть в жменю друга,
Хоть на часочок сплине з серця туга.
Лиш коли сльози в грудях скаменіли
І в тяжку скалу над серцем ся збили,
Разів із десять щодень рад бись вмерти:
Годі а годі!.. Потіхи ні смерти.
2 листопада 1840, Нестаничі
Цим же числом датовані й інші твори поета: дидактична байка «Опихане, пане?», де змальований характерний образ нероби-дідича, а також частина твору «Бандурист» (уривок із поеми «Перекінчик бусурманський»). Одночасно з оригінальною творчістю М.Шашкевич займався переспівами та художніми перекладами текстів з церковно-слов’янської мови на українську (що свідчить про його лінгвістичні здібності), зокрема частини Євангелія від св.Матвія і св.Івана (це ж було задовго до П.Куліша, І.Пулюя та І.Нечуй-Левицького, яким завдячуємо першим повним перекладом Святого Письма). Тож, М.Шашкевич і цим – радикальним – способом уповажнював рідну мову, – жаль тільки, що ці переклади, як і його «Читанка», не побачили світу вчасно. Мабуть, намірявся о.Маркіян Святе Письмо не тільки задля престижу рідної мови, головною, все ж, була в нього турбота про примат духовності в українській нації. Мова перекладів Євангелій специфічна – поет намагався передати сакральний текст якнайточніше, не дозволяв собі урізноманітнювати усталені фрази. Свідченням найбільшого, наймогутнішого творчого злету Маркіяна Шашкевича є його „Псалми Русланові”. Це хвалебні пісні релігійного змісту, на превеликий жаль, все ще малодоступні сучасному читачеві, без сумніву, належать до шедевральних творінь української літературної класики. Збереглася одна з його проповідей «Блаженні, милосерднії – яко тії помилувані будуть» (13 лютого 1841), у якій Шашкевич просить допомогти єгипетським селянам, які бідували після нападу турків. Селяни послухали свого пароха, і поділилися чим могли з єгиптянами, хоча й самі бідували. За час, коли отець Маркіян проживав у с.Нестаничі (2 роки і 4 місяці), письменник міг написати й інші твори, але вони не збереглися. За дослідженнями краєзнавця Івана Діка, Маркіян Шашкевич цікавився історією села, його звичаями і традиціями, можливо, записував перекази, легенди, казки, народні пісні. Збереглася церковна книга, у якій вів записи і Маркіян Шашкевич, і І.Вагилевич. Залишається для нас загадкою: для нас і для дослідників, чому останній запис зроблений М.Шашкевичем у церковній книзі, датований червнем 1842 року? Необхідно відзначити, що родина Авдиковських своїми родинними узами тісно перепліталася із родиною Маркіяна Шашкевича: його двоюрідний брат Іван, прадід Романа Шухевича , був парохом в Оглядові у 1840 –1868 роках. Мешканці Нестанич свято бережуть пам’ять про свого пароха у спогадах, легендах і переказах. У 1923 році у дерев’яній двоярусній дзвіниці встановлено церковний дзвін, який назвали іменем “Маркіян”. У селі біля церкви зберігся старезний розлогий каштан, під яким любив сидіти М.Шашкевич. Під час святкування у 1937 році 100-річчя виходу в світ «Русалки Дністрової» мешканці села також брали активну участь у святкуванні. Того ж року маловідомий художник Ярослав Левицький намалював і віддав на збереження в місцевий храм портрет отця Маркіяна. Упродовж поколінь мешканці села Нестаничі берегли все, що пов’язано з Маркіяном Шашкевичем. Тут його дух: і в церкві, і в дзвонах пам’яті Шашкевича, і музеї-садибі. Але сьогодні залежить від нас, чи дух Шашкевича ширитиметься Львівщиною, Україною, а не тільки в селі Нестаничі. Земляки гордо і з пошаною згадують ім’я духовного просвітителя Галичини. «Великий поет, визначний лінгвіст, а передусім невтомний, ревний і святий священик, котрого Господь послав нашому народові в часи великого духовно-культурного занепаду, щоб пробудити його, показати йому його гідність і велич, скерувати його на шлях національного та духовного відродження», – таким бачить його особу Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Започатковане отцем Маркіяном Шашкевичем зацікавлення рідною історією, культурою і мовою знаходить гідне продовження в нашому сьогоденні, а його «український прорив» – запит на українське – стає нормою для наступних поколінь нашого народу. Від о.Маркіяна маємо чого навчитись і що перейняти. Його творчість і діяння знаходить стежку до українського серця та виходить на світові обрії.
Ірина Личак. Публічна бібліотека Радехівської міської ради.
