Тільки на 28 році становлення Української державності у владних структурах заговорили про інформаційну безпеку держави, створення національної телерадіоінформаційної мережі,  та про величезну роль місцевих телерадіоорганізацій у ній. Однією з  місцевих телерадіоорганізацій на Радехівщині  є комунальне підприємство «Телестудія Радехів», яке очолює член Національної спілки журналістів України, журналіст за покликанням Михайло Тимрук. 

               Тривалий час мені не хотілося згадувати непросту історію становлення місцевого телебачення, а сьогодні – ФМ радіомовлення на теренах Радехівщини. Але, переглядаючи старі документи,  до моїх рук потрапило розпорядження Радехівської районної Ради народних депутатів Львівської області від 17 грудня 1991 року  за №50,    у якому Радехівська районна Рада народних депутатів «Не заперечує проти відкриття  на базі Радехівського районного вузла зв’язку студії місцевого телебачення». Саме цей лист  спонукав мене   пригадати як усе було.  У ті далекі 90 роки тодішній директор Радехівського районного вузла зв’язку Михайло   Міщишин (родом зі Стрийщини)  був першим, хто підтримав ідею створення місцевого телебачення. І це – не випадково, тому, що він знав, що таке телебачення,  створене місцевими радіоаматорами, успішно працювало на Стрийщині. У тому часі в приміщенні районного вузла зв’язку розміщувалися радіотехнічні гуртки Радехівської  школи мистецтв і пан Михайло був частим нашим гостем, адже також цікавився радіоаматорством. І першим нашим кроком було рішення  звернутися з листом до тодішнього  голови Радехівської районної ради народних депутатів Мирослава  Янцура, щоб якось узаконити нашу діяльність. Цей лист він   не підписав, сказавши, що це благий намір, з якого нічого не вийде. Лист   підписав його   заступник Тарас Пляка, правда, після тривалої розмови з нами. Здавалося б відновлюється Українська державність. Усе повинно бути іншим, новим. Адже тодішня інформаційна політика, аж ніяк не відповідала державницьким засадам. На жаль, і сьогодні   ще не всі це усвідомили та розуміють. З цим листом, я потрапив до Львівської обласної Ради  народних депутатів, де зустрівся з Народним депутатом України багатьох скликань Михайлом  Косівим. Яку посаду він обіймав на той час – не пригадую. Лист він мені підписав і в розмові зауважив: «Михайле, я розумію, що це – важливо, але не знаю як тобі зарадити». Перебуваючи у Радехові, пан Михайло неодноразово пригадував цю зустріч, жартуючи: «Це – мій давній друг». Так моя перша спроба створити телебачення не увінчалася успіхом. Не увінчалася  успіхом  спроба створити  телебачення і з місцевими підприємцями, зокрема, з Юрієм Галілеєм, який також підтримав цю ідею, і всіляко цьому сприяв. Проте,  через відсутність коштів, цей задум не вдалося реалізувати. На той час я активно займався радіоаматорством, що давало мені можливість власноруч сконструювати телевізійний передавач. З 1988 року у Стрию такі ж радіоаматори самотужки сконструювали телевізійний передавач і без жодних дозвільних документів, адже та той час ще не існувало законодавчої бази, яка б регламентувала таку діяльність – здійснювали ретрансляцію  супутникових телепередач і програм власного виробництва. Також розглядалася пропозиція  створення в Радехові кабельного телебачення, яка вимагала чималих капіталовкладень  і тому також не була реалізована. У 1992 році, перебуваючи з вихованцями радіотехнічних гуртків   Радехівської районної школи мистецтв у   Києві в центрі науково-технічної творчості для дітей та юнацтва, я познайомився з роботою дитячої студії телебачення центру. Саме там виник задум створення такої студії на базі радіотехнічних гуртків Радехівської районної школи мистецтв (нині імені митрополита А. Шептицького). 22 лютого 1994 року вступив в дію  Закон України «Про телебачення і радіомовлення». Створено Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, орган, який регламентує діяльність у галузі радіо і телебачення. Тобто, на державному рівні було створено законодавчу базу. У 1995 році  задум створення місцевого телебачення на базі радіотехнічних гуртків Радехівської районної школи мистецтв  підтримав   директор  школи Юрій Сухар – людина, яка дуже багато зробила для становлення місцевого телебачення.  На підготовку необхідної документації зі створення на той час дитячо-юнацької телестудії «Радехів», прорахунок каналу пішов рік. І в 1996 році  Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення дитячо-юнацькій телестудії «Радехів» за №000122 було видано ліцензію  на право користування 34 телевізійним каналом, зі щоденним чотирьохгодинним ефірним часом.  Оскільки така дитяча студія на той час була єдиною в Україні, підтримуючи ініціативу радехівчан, тодішнє керівництво  Національної ради, в особі відповідального секретаря Юрія Плаксюка, безкоштовно передало студії обладнання для створення телепередач. Проблемним виявилося придбання телепередавача.  Протягом року ми ніяк не могли зібрати необхідної кількості грошей. І тоді Юрій   Сухар звернувся за допомогою до настоятеля церкви святого Миколая    міста Радехова, світлої пам’яті декана Радехівського, митрофорного протоієрея отця Ярослава Михалюка. Варто сказати, що на той час  в   Радехові  повним ходом йшло будівництво  нового храму  св. Миколая. Але, розуміючи важливість вирішення даного питання, церква  допомагає телестудії необхідною кількістю грошей. І у 1997 році було придбано телевізійний передавач, який   21 листопада цього ж року   було введено в дію. На Радехівщині вперше запрацювало місцеве телебачення.    Телестудія розмістилася в непристосованому приміщенні тодішньої Радехівської  «Сільгосптехніки». Проте, захоплення й ентузіазм дітей вселяв віру і бажання працювати. Пригадую першу ведучу Радехівського телебачення Катю Березюк, ведучих «Вечірньої казочки від Олі» Олю  та Віру Припасник, «Мультпараду від Володі і Володі» –   Володю Підгайного і Володю Сімашка,  ведучу концерту музичних вітань Ірину Підкамінну, «Інтелектуальну драбину» від Тараса  Рочкая та багатьох інших. Зараз навіть важко пригадати прізвища всіх дітей, адже їх було дуже багато. Значну допомогу у створені телепередач надавали методисти Радехівського відділу освіти Ганна Кузьма, Ганна Семенюк, Ірина Римець. І перша телепередача “Вчитель року, урок року”.  Вежу висотою 24 м було розміщено по рельєфу в низині, що обмежувало територію трансляції телепрограм. Найважчим для становлення телестудії «Радехів» був 2001 рік.  Місцеве телебачення залишилося без засобів для існування. Дану ситуацію можна було врятувати тільки створенням окремої телерадіоорганізації як юридичної особи. У 2003 році тодішні депутати Радехівської районної ради одноголосно підтримали рішення  про створення комунального підприємства «Телестудія «Радехів». Депутатський корпус очолював Богдан Іщук. Саме тоді був реалізований задум   будівництва в нашому місті телевежі. Один з керівників  «Сільгосптехніки» все ж таки домігся виселення телестудії з   приміщення цього підприємства, вимагаючи непомірну орендну плату, яка переросла  у вимогу викупити займане приміщення. І як на диво, телестудія розмістилася в набагато кращому приміщенні колишнього заводу продтоварів, розмістивши передаючу антену на  вежі  «Райавтодору». Це дало змогу значно покращити покриття території району програмами телестудії. З роками набутий досвід удосконалювався. Багатьом жителям  Радехівщини запам’яталася чарівна ведуча телестудії Ірина Бігун, Ірина Підкамінна, ведучі концерту музичних вітань Тетяна Карпа, Людмила Наумова, Христина Бакало, Марія Брикайло, передача «Педагогічний вісник», в якій брали участь методисти відділу освіти, викладачі шкіл району. Незмінними помічниками і авторами телепередач були    викладачі Радехівської районної школи мистецтв: Людмила Сухар, Світлана Єрмілова, Оксана Сухар, Олена Мадонова, викладачі Радехівської дитячої музичної школи ім. І. Білозіра Марія Халавко, Оксана Марків.   Це люди, завдяки яким рівень створюваних передач телестудії значно зріс. Численні здобутки на  міжнародних та всеукраїнських фестивалях є свідченням професійного росту телестудії. На той час значно зросла її матеріально-технічна база. Впорядковуючи архівні матеріали,  випадково натрапив  на папку з дитячими малюнками, надісланими на адресу телестудії у 1998 році – на початку активної діяльності Радехівського телебачення. Саме ці безпосередні та щирі  роботи маленьких радехівчан – відгуки на дитячі телестудійні  програми:  «Вечірня казочка від Олі» (ведуча Оля Припасник) та «Мультпарад від Володі і Володі» (ведучі Володя Сімашко і Володя Підгайний) і  спонукали нас поринути спогадами у ті, вже далекі, роки.  Адже автори, згаданих мною малюнків: Остап Халавко (м.Радехів), Андрій Щепанкевич (м.Радехів),  Назарій Білозір (м.Радехів), Володя Луцик (с.Сушно), Ярослав Білозір(м.Радехів), Наталя Парій (м.Радехів), Павло Слободюк (м.Радехів), Оксана Матирацька (м.Радехів), Зеновій Тимрук (м.Радехів), Андрій Цимарно (м.Радехів), Ірина Цимарно (м.Радехів), Мар’ян Грицаюк, Сергій Махневич (с.Стоянів), Оля Велюра (м.Радехів),  Володимир Бабій (м.Радехів), Галина Хращевська (м.Радехів), Наталя Білозір (м.Радехів), Роман Тимрук (м.Радехів), Саша Єрмілова (м.Радехів),  Ярослав Маренич (м.Радехів), Оксана Саламаха,  Вікторія Цимарно (м.Радехів) – росли на наших студійних телепрограмах і дорослішали разом з телестудією «Радехів». Можливо, декого з цих дітей, а нині вже дорослих і самодостатніх людей, саме участь у наших телепрограмах спонукала до вибору творчих професій. Сподіваюся, що Вам також буде цікаво разом з нами пригадати історію становлення  радехівського телебачення, його ріст від дитячо-юнацької телестудії при районній школі мистецтв до комунального підприємства «Телестудія «Радехів». Створена  при Радехівській районній  школі мистецтв як дитячо-юнацька, телестудія «Радехів», адже радехівське телебачення на той час було  своєрідним гуртком при школі мистецтв і мені доводилося виконувати роль його керівника та ідейного натхненника. Було чимало грандіозних задумів та планів, реалізувати які доводилося без фінансової підтримки і творчому колективу  в одній особі. І саме завдяки  непересічним творчим особистостям, учням та викладачам школи мистецтв, які стали ведучими  перших телепрограм,  приватним підприємцям Степану Коханчуку та Юрію Ковалю, які стали першими спонсорами, місцеве телебачення розвивалося, ефір наповнювався цікавим і якісним продуктом місцевого виробництва, а наймолодші телеглядачі мали можливість дивитися дитячі  програми, які ставали улюбленими. Вже тоді було усвідомлення того, що працюючи з дитячою аудиторією, не можливо  створити якісні телепрограми без зворотного зв’язку з глядачами. Тому й був започаткований конкурс на кращий глядацький малюнок, переможці якого нагороджувалися призами від спонсорів. У 2005 році, за ініціативи тодішнього голови районної ради Богдана Іщука і очолюваного ним депутатського корпусу    Радехівської районної ради,  в місті розпочато будівництво телевежі.  Але міграція телестудії не завершилася. Новий власник заводу продтоварів у вказані терміни вимагав звільнення орендованих приміщень. І знову постало питання з розміщенням телестудії! Спочатку це була невеличка кімнатка в приміщенні Радехівської районної ради.  У 2007 році депутатський корпус  Радехівської районної ради, який очолював голова   Володимир Шпак, своїм рішенням  частину приміщення кінотеатру «Україна» передав телестудії «Радехів». За майже 15 років поневірянь ми, нарешті, отримали приміщення і сподіваємося, що це – остаточне місце розташування  КП «Телестудія «Радехів». У 2008 році було завершено будівництво телевізійної вежі висотою 85 метрів і   23 березня цього ж року програми телестудії «Радехів» почали  транслюватися на Радехівський та сусідні райони. Наші телепередачі можна було дивитися у будь-якому найвіддаленішому куточку Радехівщини. І я, не без гордості, можу заявити, що телевізійні та радіопередачі телестудії «Радехів» охоче дивилися  та слухали наші земляки. У 2012 році  «Телестудія Радехів» приймала  участь у мікропроектах, які дозволили відновити діяльність малої зали кінотеатру «Україна». За отримані кошти вдалося відремонтувати частину даху  кінотеатру, замінити вікна, двері, підвісну стелю, замінити екран, розширити сцену.  Таким чином,  для жителів  міста та   району телестудією було створено кіноконцертну залу, в якій сьогодні відбуваються перегляди фільмів, проводяться різноманітні заходи. У відремонтованих приміщеннях створено ще одну студію запису теле-і- радіопрограм, виставкову залу,   навчальний клас, в якому діти можуть опановувати ази журналістської, операторської чи фотомайстерності. Хоча і тут були противники передачі частини приміщень кінотеатру  комунальному підприємству «Телестудія «Радехів». Будучи  під впливом певних політичних сил,  тодішнє керівництво Радехівської міської ради страшенно противилося, але завдяки підтримці депутатського корпусу міської ради приміщення вдалося відстояти. З приємністю згадую тодішніх депутатів Тетяну Садовську , Леоніда Цибулю,  Любу Ференс, які стали на захист місцевого телебачення і зуміли переконати своїх колег   проголосувати за рішення  про передачу частини приміщення кінотеатру «Україна» на баланс КП «Телестудія «Радехів». Хотілося б  пригадати і про шлях становлення ФМ радіомовлення на Радехівщині. У 1996 році разом з ліцензією на телевізійне мовлення нам видавали ліцензію на ФМ радіомовлення. Але на той час в місті працювала редакція місцевого проводового радіомовлення. Тому я відмовився від ліцензії на ФМ радіо. Про що жалкував довгих 20 років. Починаючи з 2003 року, ми зверталися з численними заявами зі створення ФМ радіо. У 2010 році нами було зініційовано прорахунок частоти для місцевого радіомовлення, проте, за результатами конкурсу, частоту отримала інша радіостанція. Перевагу за умовами конкурсу надавали мережевим мовникам. І знову були численні листи, заяви, звернення до Національної ради. І тільки з приходом нового складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення,  зважаючи на наші численні звернення, це і листи від районної організації Просвіти, від громади Радехівщини, у 2018 році ми отримали ліцензію на  ФМ мовлення у Радехівському і Перемишлянському районах   (знову ж була поставлена умова – мав бути мережевий мовник), але я думаю, що наші радіопрограми з задоволенням слухають і в Перемишлянах і на Кам’янеччині. І наше радіо стало музичною візиткою цих чудових галицьких міст. У 2019 році  телестудією «Радехів» зреалізовано ще один проект міжмуніципального співробітництва, завдяки якому створено інформаційну мережу,  яка об’єднала Перемишлянський, Радехівський і Кам’янко-Бузький райони,  і я сподіваюся, що вже найближчим часом ця мережа повноцінно запрацює і наше програмне наповнення сподобається навіть найвибагливішому слухачеві. Тому що  у наших колег-сусідів є бажання співпрацювати. Хочу констатувати такий факт, що першочергово брати участь у проекті було запропоновано Перемишлянській і   Кам’янко-Бузькій районним радам,  проте,  депутатський корпус  цих рад  не підтримав таку ініціативу.   А ось депутати міських рад Перемишлян і Кам’янки,  до яких в основному було обрано молодих, прогресивних людей, одностайно підтримали цю ініціативу. Тому,  якщо ми хочемо поступу вперед, то варто задуматися над вибором.        Продовжую свою розповідь з певною тривогою. Я не випадково пригадав важкий для телестудії  двохтисячний рік, який, можна сказати, повторився через 20 років. У 2020 році було завершено адміністративно-територіальну реформу. Радехівський район втратив свій статус, а місто Радехів стало центром громади, яка увійшла в Червоноградський район Львівської області. Відповідними рішеннями Радехівська  районна рада вийшла із засновників КП «Телестудія «Радехів», а Радехівська міська рада стала засновником. На процесі завершення переоформлення установчих документів
  і розпочинається чергова сторінка історії комунального підприємства «Телестудія «Радехів». Сьогодні невеличний творчий колектив телестудії «Радехів»  – очолює  член Національної спілки журналістів України Михайло Тимрук.
А представлений він  журналістами Надією Ярмолою, Тетяною Мечержак, Іваном Покотилом,  настоятелем Вузлівського храму  Всіх Святих Українського Народу отцем  Романом Назаркевичем, настоятелем храму святого Миколая м. Радехова отцем Володимиром Цариком, бухгалтером Богданою Гриб. З приємністю пригадуємо тих людей,  які в різні роки  працювали разом з нами: Романа Тимрука, Надію Самборську, Сергія Сторощука,  Галину Дащаківську (Бігус), Мар’яну  Зеленюк, Юрія Мацька. Ведучу популярних радіопрограм «На кухні з Оксаною Хомою», «Файна господиня», «Рецепт дня»  Оксану Хому, Юлію Кулич “Наша куховарня” школярів, які були та є ведучими дитячих передач:  Юлію Куць, Іринку Борейко, Іринку Вереньку, Лідію Плиску, Олександру Макітру, Оксану Личак,  Олю Цьмух ,Тетяну Хому , Юрія Ярмолу, Діану Папірник, Марічку Касюрак, Андрія Яцину,  працівників Радехіської публічної бібліотеки Наталію Мандюк, Наталію Коляду, Марію Станько, Ганну Стадник, Надію Савчук, Олену Краснову, Оксану Матиящук. Особливу подяку хочеться висловити колективам Радехівської районної школи мистецтв ім. митрополита А. Шептицького директор Михайло Сухар, та Радехівської   дитячої музичної школи ім.   І. Білозіра, директор Надія Чайківська,  а також усіх,  хто нас підтримує і радіє нашим успіхам. За щоденними турботами і клопотами, щільним робочим графіком, ненормованими робочими днями і тижнями, часто без вихідних і святкових, адже журналісти покликані  працювати навіть тоді, коли   решта людей  насолоджуються відпочинком чи святковими заходами, така важлива подія у житті телестудії «Радехів», як 25-річний ювілей, якось залишилася поза нашою увагою.  На  моє переконання, усі ми,  як стиснутий п’ястук руки – надійний, боєздатний, дружній,   віддані обраній справі.

Михайло Тимрук,  

директор КП «Телестудія «Радехів»                                                  

6 FacebookTwitterTelegramEmail

У 1978 році в Афганістані до влади прийшла марксистська народно-демократична партія, яку підтримував  Радянський Союз. Саме тому, коли в Афганістані розгорнулося громадянське  протистояння, СРСР почав надавати всіляку допомогу цій партії, а в 1979 році навіть ввів у Афганістан війська. Молодь з радянських республік погнали вмирати на відверто завойовницьку та безглузду війну і при чому нааґітували так, що почали називати солдатів «воїнами-інтернаціоналістами». (Фото №1)

Так розпочалася радянсько-афганська війна, що  продовжувалася десять років. Ця війна завершилася лише у 1989 році, вже в часи   Ґорбачова, коли СРСР нарешті вивів звідти свої війська. А через три роки впав і афганський уряд, за який так довго воював СРСР. Країна почала називатися Ісламською Державою Афганістан. (фото №2)

На радянсько-афганську війну мобілізували більше 160 тисяч українців: з них 2 378  загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон; поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних в роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу – 11 українців.

З Радехіщини понад 120 офіцерів, прапорщиків, сержантів та солдатів було відправлено до Афганістану: шестеро  юнаків Радехівщини загинуло.

Серед тих, хто повернулися додому,  був і мешканець села Вузлове, що на Радехівщині – Ігор Петрович Яцків-Боднарусь, 1965 року народження. Ігор навчався у Вузлівській школі, яку закінчив у 1980 році, далі підпрацьовував у місцевім колгоспі, а в 1983 був мобілізований до лав радянської армії: так потрапив у Афган. (Фото №3)

Служив у 12-ому мотострілковому полку в провінції Герат (Західний Афганістан), де точилися особливо запеклі бої з моджахедами афганського польового командира Туран Ісмаїла.

Демобілізований наприкінці 80-их. Ті, хто його знали, розказують, що війна сильно надщербила його душевний стан. Після повернення з Афганістану в рідне Вузлове Ігор набув всі ознаки посттравматичного стресового розладу      (PTSD або посттравматичний синдром, що  виникає в результаті переживання якихось психотравмуючих подій): завжди уникав розмов про війну, коли його запитували, ділився спогадами вкрай рідко,  став похмурим, замкнутим в собі, мовчазним, усамітненим та відстороненим від всіх. Важко йшов на контакт з родиною, друзями, на стосунки з жінками. Одним словом – втратив смак до життя. Після розвалу колгоспу підзаробляв тим, що допомагав односельчанам на господарці.

(фото №4)

Якось,  за кілька років до своєї смерті Ігор Петрович таки поділився спогадами про «афган». Згадував, як у його військовій  частині  бракувало води, як сильно солдатів мучила спрага і найнеобхідніше бажання помитися. «А от горілки було вдосталь, цілими бідонами привозили…» – згадував Ігор Боднарусь-Яцків. Мешкав  чоловік у кімнаті колгоспного сімейного гуртожитку в центрі Вузлового, де й помер від отруєння етанолом  у віці 39 років.

Це лише один яскравий приклад покалічених війною юнацьких доль. А їх по всій Україні були десятки тисяч. Тому сьогодні не маємо права забувати про невинні жертви беззмістовної Афганської війни. Як кажуть у народі: «Політики ділять сфери впливу та запроваджують свої ідеології, а гинуть за них невинні молоді люди».

Світлини:

  • Радянські солдати та афганські жінки, провінція Герат, Афганістан, 1988 рік. (джерело: @Zalmay_Afgan)
  • Пропагандистська віньєтка «Воїн-інтернаціоналіст та вільне дитя ДРА», 1989 р. (джерело: архів Спілки Ветеранів Афганістану Радехівщини).
  • Досьє на Ігоря Петровича Боднаруся з пам’ятного альбому ветеранів-афганців (джерело: архів Спілки Ветеранів Афганістану Радехівщини).
  • Весілля в селі Незнанові, 1989 рік. Стоять, зліва направо: Ігор Боднарусь, Василь Боднарусь, Володимир Боднарусь. Присіли – зліва Василь Жируха, справа – Степан Кручкевич (теж ветеран афганської війни, житель села Вузлове) (джерело: фотоальбом Стефанії Боднарусь, с.Вузлове).
  • Пам’ятник воїнам-афганцям в місті Радехові, 2021
0 FacebookTwitterTelegramEmail

Увага: інформаційний сайт ТРК "Радехів" використовує файли cookies. Погодитись Дізнатись більше

Політика конфіденційності