Бібліотекарі публічної бібліотеки Радехівської міської ради, спільно з радіо «Радехів», у радіожурналі «Країна, постаті, події», започаткували рубрику «Люблю всіх благородних людей, власного і кожного народу», приурочену 210 річниці від дня народження будителя галицької руси України Маркіяна Шашкевича
«Руська Трійця» у національному відродженні Галичини
Руська Трійця (1833-1837) – це Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Заслуги цієї «трійці» дуже вагомі. То були перші на Західній Україні письменники демократичного напряму, творці знаменитої «Русалки Дністрової» (1837), що поклала початок новій, народній літературі на західноукраїнських землях. З початку 30-х років Галичина являла собою провінцію Австро-Угорської імперії. Тут не було ясних уявлень про національну мову. Мова, якою спілкувалися між собою жителі Галичини, взагалі не підходила під класичне визначення цього поняття. Вона складалася з кількох мовних шарів, створених в різний час і які сильно відрізнялися один від одного навіть у межах однієї місцевості.
- Перший шар – це давньоруська мова, основа якої закладена в часи слов’янської єдності Київської Русі.
- Другий шар – це незліченні полонізми-запозичення з польської мови, якими рясніла мова жителів Галичини. Полонізація поступово перекинулась з міст на хутори, де пані – патріотки і католицькі священики любили відкривати маленькі школи з польською мовою навчання.
- Третій шар – це німецькі слова, що з’явилися задовго до входження Галичини в Австро-Угорську імперію. Німці жили в Галичині давно, по всьому регіону існували зразкові фермерські господарства, що годували міста.
- Четвертий шар – найскладніший і неоднозначний, що складався з тюркських і семітських слів. Він складався повільно, в результаті контактів русинів з євреями, караїмами, кримськими татарами, турками. Тому замість нормальної мови в Галичині звучали дивовижні діалекти, незрозумілі не тільки іноземцям, а й навіть жителям сусідніх хуторів.
Словом, у Богом забутій Галичині тривала кромішня темрява. У тривіальних німецьких і польських школах заборонялося не те що навчатися, а й розмовляти по-українськи. Неслуха, що порушував цей порядок, суворо карали. У Львівській греко-католицькій духовній семінарії викладовою мовою була польська. Над рядками в богослужебних книгах, писаних церковнослов’янською, спудеї записували зміст латиною, бо кирилиці не знали. В цій семінарії вчилися три нерозлучних друга – Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. До їхніх послуг була бібліотека інституту Оссолінських, читальний зал якого відкрився в 1832 році. Заклад Оссолінських був єдиним, де можна було набути ґрунтовних знань, наповнений він був книжками, надбаними в маєтках збанкрутілих аристократів. Тут можна було ознайомитися з творами європейського відродження – сербськими, чеськими, польськими, російськими авторами. Особливо їх цікавила творчість письменників Східної України – І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітку-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського. Усі троє народилися в священицьких сім’ях, де «русинські» священики тодішньої Галичини майже не відрізнялися в побуті від селян. До того ж дитинство всіх трьох пройшло в найглухіших селах, типу хуторів і іншого спілкування, як із сільськими дітьми, майбутні письменники не знали. Гурток «Руська трійця» був організований, щоб, як казав М. Шашкевич, «підняти дух народний». Дуже швидко члени гуртка переконались, що народ вони знають недостатньо і визнали за найпершу потребу ходити в народ, збирати з його уст пісні, прислів’я, вчитися у нього мудрості. Тим більше, що в духовному галицькому космосі зберігався безцінний скарб – фольклор, яким захоплювалися німецькі та польські вчені. Мисленний ефір у Галичині було перенасичено народною творчістю: піснями, колядками, забобонами, гаївками, приказками і ворожбою. Це свідчило про те, що простий народ Галичини живе своїм життям. Маркіян Шашкевич – енергійний, наполегливий, сміливий, готовий на самопожертву, на подвиг. Він збирав фольклор на рідній Золочівщині. Іван Вагилевич – людина палкої вдачі, з широким летом фантазії, прагнув рішучих дій. Він обрав собі для фольклористської роботи околиці Калуша, Стрия, Сколе. Яків Головацький – ініціативний, діловий, працелюбний, в той же час – поміркований і обачний. Він обійшов майже всю Галичину, Закарпаття, частину Буковини. Друзі не раз зазнавали переслідувань, цькувань, а то й ризикували життям за те, що посміли прилюдно виступати «по-руськи». Керівником і організатором «Руської Трійці» вважається Маркіян Шашкевич – видатний письменник і громадський діяч, ім’я якого золотими літерами вписане в літопис національного відродження на західних землях України середини ХІХ століття. На відміну від своїх попередників він став новатором, зумів знайти стежку, що вела на широкий шлях народного пробудження. Діяльність гуртка була кроком уперед у розвитку національного руху на західноукраїнських землях. Учасники гуртка вперше в українському суспільному русі Західної України внесли до програмних документів ідею возз’єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації. Патріотичні ідеї гуртка, запалювали серця молодих галичан.
Завдання «Руської Трійці»: • за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою «підняти дух народний, просвітити народ»; • допомогти народові усвідомити «гідність свою і свою силу»; • пропагувати ідеї відродження української нації та культури; • поширювати українські народні традиції, фольклор, ідеї об’єднання українських земель; • популяризувати українську історію; • розвивати національну самосвідомість українського народу; • підтримувати й продовжити на галицькій землі справу, розпочату літературними діячами Наддніпрянської України, налагодити і підтримувати з ними зв’язки. «І віднайшовся той, хто допоміг нести хреста, хто дав спраглим напитися. Першою краплею для них стало слово Шашкевич. А крапля перетворилася у струмок, ріку Дністер, а першу книжку назвали «Русалка Дністрова». Неоціненна заслуга Шашкевичового гуртка перед українським народом – видання альманаху «Русалка Дністрова», який справив сильне враження у слов’янському світі. Автори відмовилися від старомодної книжної мови, застарілої орфографічної системи та кириличного шрифту, замінивши їх живою народною мовою та новомодним фонетичним правописом.
Слід погодитися з думкою І. Франка, який оцінив діяльність «Руської трійці» (зокрема видання «Русалки Дністрової») як «явище наскрізь революційне». Ця революційність полягала перш за все у розриві із старою традицією літератури церковнослов’янською мовою. Вони ввели народну мову галицьких українців в літературну і довели, що між їхньою мовою і мовою наддніпрянських українців немає суттєвих відмінностей – отже, вони становлять один і той самий народ. Тому їхня діяльність стала віхою у розвитку українського національного руху в Галичині, подібно до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства в Наддніпрянській Україні. Члени «Руської трійці» започаткували новий етап у розвиткові національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму. Вони виступали за впровадження української мови й культури в усі сфери громадського життя. Гуртківці започаткували нову демократичну культуру в Галичині. Під впливом гуртка західноукраїнська інтелігенція почала переорієнтовуватися на народні маси. Учасники «Руської трійці» сприяли піднесенню освітнього рівня та пробудження національної свідомості народу Західної України. Гуртківці перейшли від вирішення культурно-мовних до постанови соціально-економічних і політичних питань. Отже, у 1830-1840-і рр.. центром національного руху та культурного життя стає Львів, а його авангардом громадсько-культурне об’єднання «Руська Трійця». На думку академіка О. Білецького діяльність «Руської Трійці» була першою спробою народу Західної України заявити про своє існування, про свою національну гідність.
Підготувала Наталія Коляда
