Моє село- моя колиска, мій храм- мій рай.
Історія села Торки розпочалася набагато раніше, ніж писемні повідомлення про нього. Як свідчать археологічні знахідки, територія села була заселена щонайменше 13 тисяч років тому, завдяки знайденим на території села предметів побуту людини. На основі опрацьованих археологічних знахідок, стало відомо, що найменше вісім археологічних культур, населяли ці місця, а саме, Свідерська, Лука-Райковецька , Пшеворська, Комарівсько-Тшінецька, також було знайдено археологічну кераміку Київської Русі ХХІІ-ХХІІІ ст. На західній частині села досі збереглися ще виразні сліди земляних валів, які торчани називають «вали».
Вони займають площу понад два гектари. Висота насипу біля 3 метрів, ширина також біля 3 метрів ( виконували функцію оборони). Через село протікає річка Спасівка, завдовжки 21 км., яка є правою притокою річки Західний Буг, що впадає до р. Вісли, а далі в Балтійське море. Перша писемна згадка про село, якою сьогодні володіють історики, належить до 1464 року. Звичайно вона символічна, бо поселення в нашій місцевості були набагато віків ранішими, але ознак населеного пункту воно набуває саме в цьому році, бо за два роки до цього, в 1462 р. одна з тодішніх столиць Белз стає воєводством і починає документувати свої землі. Серед них з’являється згадка про Торки. Щодо походження самої назви Торки, то дехто вважає, що вона пов’язана з періодом турецько-татарських набігів у ХV ст. З інших матеріалів, відомо, що назва села походить від плем’я Торок- це племена-народи, які жили тут в різні історичні періоди і пов’язані з ними історичні події привели їх на Західну Україну. Інші історичні джерела, дають підстави, вважати, що походить с. Торки від степового племені, розгромленого синами Ярослава Мудрого в 1060 р., якого останки, ці князі порозселювали на свої землях, як полонених і використовували їх як невільницьку робочу силу і спомин про них, з тих часів перейшов пізніше в назви сіл.
Національно визвольний рух.
Як і весь український народ, наші односельчани прагнули волі і свободи. Багато торчан брали участь у воєнних подіях. На боці австрійської армії воювали: Баляс Омелян, Грева Гриць, Павлюк Роман, Павлюк Григорій, Покотило Григорій, Возняк Роман, Рубаха Михайло, Шебец Іван, Березюк Прокіп, Барановський Михайло, Волошин Микита, Пилипчук Теодор, Барило Харитон. Січовими стрільцями в УГА воювали: Покотило Іван, Наливайко Григорій, Сухнацький Олексій, Павловський Степан, Березюк Лука. Також воювали у Першій світовій та Другій світовій війнах, були звинувачені та арештовані у причетності до ОУН, були бійцями в рядах УПА, засуджені та ув’язнені в ГУЛАГах, виселені до Сибіру та Казахстану, вивезені до Німеччини на примусові роботи, брали участь в діяльності націоналістичного підпілля, були учасниками національно- визвольного руху, брали участь в Норильському повстанні, брали участь в мітингах та революціях. Бажання українців визволитись з неволі і здобути свою незалежну державу спричинились до створення в лютому 1929 р. Організація Українських Націоналістів на чолі з Є. Коновальцем. На початку 1930-х років станиця ОУН діяла і в Торках. За звинуваченням у причетності до ОУН в 1938 році були заарештовані Іван і Петро Олійники, Василь Прихода, Павло Возняк, Григорій Покотило, Павло Басалик та відбували ув’язнення у Львові. Згодом вони відчули на собі терор більшовизму. Більшовики закрили «Просвіту», «Соуз українок», «Рідну школу» які на той час підпільно діяли в селі. Згодом почав зароджуватися рух шістдесятників, ідеї якого зароджувались і на Радехівщині, були пов’язані з іменем Левка Лук’яненка, який створив підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка і боровся за Незалежну Україну. Причетність і до цієї партії мав Василь Прихода. У Торках в 1965 р. відбувся показовий-судовий процес над Лукою Наливайком, Степаном Павлюком та Миколою Цибулею. Їх судили за нібито зв’язки з оунівським підпіллям та зберіганням зброї. Хлопців судили товариським судом і в цей день відпустили додому. Це була кагебістська провокація, щоб виявити антирадянські настрої і залякати людей.
Товариство «Просвіта»
У 30-х р. ХХ ст. у селі активізує свою діяльність «Просвіта». Метою якої було гартувати національний дух українця, виховати нове свідоме покоління. Просвітянська молодь села спочатку збирались у хаті Агафії Покиньбороди, а згодом організували громадську читальню в Григорія Барили, а пізніше, у хаті Григорія Жеребецького, Степана Кінащука. Молодь цікавилася випуском нових книг, вишкільними матеріалами, «Календарями Просвіти». Також організовувалися аматорські театральні гуртки та ін. Наприкінці 80-х років захиталися основи радянської імперії. Після тривалих політичних та економічних невдач СРСР розвалився, і 24 серпня 1991 року Україна відновила свою незалежність. І знову нескорена Галичина встала, закликаючи до боротьби за волю і незалежність, до єднання українського народу. Референдум 1 грудня 1991 року засвідчив, що 93% торчан підтримали незалежну самостійну українську державу. На перших парламентських виборах 1992 р. по Торках пройшов Чобіт Дмитро, у наступних скликаннях народними депутатами були обрані Жеребецький Євген, Тягнибок Олег, Сех Ірина. На початку 90-х років у Торках був створений осередок Народного Руху України. Очолював його Павлюк Степан, активними рухівцями були Дацюк Василь, Цибуля Микола, Наливайко Лука, Улида Роман, Дацюк Йосиф, Сенюк Йосиф, Цибуля Ярослав, Тригуб Микола, Грева Марія, Березюк Лука, Гузар Ігор, Грева Василь, Красун Ярослав, Барило Іван, Брановський Юрій. Допомагали у президентських виборчих компаніях, виборах до парламенту України, на референдумах, підтримуючи проукраїнські партії та їхніх кандидатів: . Ердт Ігор, Березюк Марія, Сокальська Євдокія , Цибуля Олеся, Роман Барановський та ін. Також, на той час, активними патріотами за Незалежність України у нашому селі були: Демчук Василь, Додик Петро, Жук Василь, Матківський Богдан, Обушко Михайло, Покотило Василь, Покотило Федір, Покотило Григорій, Березюк Микита, Цебуля Северин, Болізюк Роман, Фесюк Іван, Кочан Мирон, Семесюк Роман, Татарко Роман, Рубаха Степан. В селі діяв просвітянський осередок, який зосереджувався в Народному домі « Просвіта». Керував ним Роман Барановський, який постійно підтримував культурне життя села, організовував співочі групи, вів драматичний гурток. Торчани завжди підтримували націоналістичні, націонал-демократичні ідеї, які почали відновлюватися. Активні учасники почали гуртуватися, створювати осередки цих політичних сил. На той час, торчан, настільки захопив дух патріотизму,що кожному хотілося хоч чимось прислужитись Україні. На той час, Львів був активним інформаційним центром всіх подій країни: запрацювало львівське телебачення, почали друкуватися газети «За вільну Україну» . Багато торчан, які проживали у Львові привозили книги, пресу, постійно інформували про події у місті. Почалася боротьба за національне відродження, тому потрібна була підтримка небайдужих людей, налагоджувалися контакти та зв’язки.
У лютому 1991 р. колгосп ім. XXII з’їзду перейменовано на колгосп «Нива». Невдовзі з нього стали виходити разом з десяти-гектарними паями окремі селяни і створювати свої фермерські господарства. 17 січня 1995 р. члени вже селянської спілки«Нива» на загальних зборах прийняли рішення про виділення в окремі господарства сіл Бишева, Ордова і Торків. Так закінчився довголітній колгоспний період господарювання. Згодом за сприяння В’ячеслава Чорновола селянам почали надавати додаткові земельні ділянки (30 соток), люди отримали можливість господарювати на своїй власній землі. На базі колишнього колгоспу нині господарює приватне сільськогосподарське підприємство «Хлібодар», яким керує Жук Василь Васильович і орендує земельні паї селян.
Храм Покрови Пресвятої Богородиці.
Храм було збудовано в 1812 році в готичному стилі, а дерев’яна дзвіниця в 1826 р. У 1989 р. було відкрито храм Покрови Пресвятої Богородиці (громади УПЦ КП), яка була закрита на цілих 28 років, почались відновлювальні роботи, які очолив церковний староста Григорій Демчук. У цьому ж році, зусиллями парафіян села Торки було відновлено каплицю, яка була збудована в 1848 ф році, в честь скасування кріпосного права і за радянських часів, була зруйнована більшовиками. В 2012 році православна парафія відзначила 200-ліття побудови храму, настоятелем, якого є отець Ярослав Додик. , завдяки такій події проводились реставраційні та капітальні роботи за кошти парафіян та благодійних внесків спонсорів. В грудні 1993 р в Торки. було проведено газ.
Повстанська могила на Довгому полі.
В 1995 р. на місці криївки (на Довгому полі) де загинули торські повстанці Ярослав та Ганна Коломази і стоянівські хлопці: Середа Василь, Демчина Григорій та Микитюк Дмитро, була висипана повстанська могила і встановлено дубовий хрест, а в 2012 році його замінили на кам’яний хрест. Цим подіям торські хлопці, тоді студенти – Йосип Жеребецький та Богдан Цибуля написали пісню «Червоно сонце сходить, червоно заходить…» Також цим подіям, присвятила вірш «Герої вічні не вмирають» Ганна Пехник. Активістами села, біля місцевого цвинтаря, було насипано символічну могилу «Борцям за волю України». Також, на кладовищі було, відреставровано могилу отця Якова Корчинського, який своєю діяльністю, своїми проповідями прищеплював релігійність громадську свідомість, спонукав до вивчення історії. В 1880 р. заснував у Торках читальню «Земля наша мати» і був її головою. В травні 1997 року торських активістів націоналістичного руху відвідала Ярослава Стецько, політик, громадська діячка, голова ОУН, перший лідер партії Конгресу українських націоналістів, нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ст.. А в 2016 році з далекої Австралії до Торків навідується Петро Стасюк- єпископ УГКЦ в Австралії, Новій Зеландії та Океанії, бабуся якого Катерина Панасюк походила з нашого села.
Церква Воскресіння Христового.
У 2001 році село Торки прикрасила нова споруда – греко-католицька церква Воскресіння Христового, в якій служить отець Володимир Когут. Активними учасниками відновлення греко-католицької громади в селі були: Матківський Богдан, Стефанія Павлюк, Наливайко Лука і Анна, Дацюк Чеслава і Йосиф, Улида Роман, Сенюк Йосиф, Покотило Галина, Лотоцька Марія.
До 18-ї річниці Незалежності України відкрито сільській музей народних промислів, побуту та культури села Торки, де зібрані образи, вишиті рушники, сільськогосподарський реманент, завдяки Петру Барановському. В 2014 році, до 550-річчя села було встановлено геральдичний знак , автором якого є Тарас Матківський. Також, наше село пишається своєю футбольною командою «Слава», яка не одноразово отримувала нагороди та перемоги у матчах, грала на рівні обласної ліги, а також, у вищих лігах Радехівського та Сокальського районів .
Торки: історико-краєзнавчий нарис
Ця книжка про наше давнє галицьке село, його людей з давнини до сучасності, вихідців та мешканців села, його історію на тлі загальноукраїнських подій. Написана вона на основі живих спогадів старожилів та їх родин, архівних матеріалів з наміром зберегти те, що взавтра може стати вже недоступним. Хоча викладена в ній інформація не є остаточною, автор наголошує, що її можна ще розширювати і досліджувати, адже недосліджених тем з минулого села є ще багато . Автор прагнув не загубити того, що ще збереглось на поверхні, ще є у живій пам’яті, а головне- привернути увагу молоді до історії свого роду, свого села. Автором цієї книги є Олег Матківський краєзнавець, правознавець, колишній народний депутат України, брав участь у роботі над Конституцією України, був членом центрального проводу ОУН, головою Рівненської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів. Приводом для написання цієї книжки стала поважна дата – це 550 років з часу першої документальної писемної згадки про село Торки в 1464 році. І саме така дата випала в 2014 році. В цей час книжка вийшла з друку, і в серпні місяці вперше в Торках відбувся день села, ініціатором та організатором якого був Олег Матківський. Також багато зусиль до цієї події доклав тодішній керівник Народного дому Грева Василь.
Літературні та поетичні збірки.
Наше село Торки завжди славилося співучими і творчими людьми, тому у нас теж є свої поети, які видали свої поетичні збірки, літературні редактори які редагують книги.
Це Прихода Мирослава Василівна, кандидат філологічних наук, викладала в Ягеллонському університеті, доцент кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Т.Шевченка, член Національної спілки журналістів України, член спілки письменників України, голова спілки редакторів України. Під її редагуванням вийшли десятки книг, останні з них це: «Історія європейської ментальності»,(за редакцією Петера Дінцельбахера), «Католицизм: Мандрівка до серця віри»,(автор Роберт Баррон), «Гарет Джонс. Людина яка забагато знала»( автор Мірослав Влеклий), та «Гарет Джонс: Ціна правди». Ми горді, що наша землячка причетна до відновлення справжньої історичної такультурної спадщини України. Також талановиті та багатогранні наші поетеси,
Це Пехник Ганна Михайлівна, бібліотекар з багаторічним стажем, яка видала дві збірки: «Мелодія душі моєї», «Живий вогонь зі слова», це поезії в яких оспівується любов до України, краса природи, релігійна, патріотична та побутова тематика, ліричні спогади та мемуари про родину, а також третя збірка пісень з нотами «А пісня розкаже…» .
Також Анна Павловська – Корінець, вчителька з багаторічним стажем, яка видала дві збірки віршованої прози «Україну – серцем читаю» та «Мрії – сни мої дитячі», в яких авторка торкається давньої і сьогоденної історії України, її мови та родини, духовності українців та незборимої віри у світле майбутнє рідної держави, а також поезії-спогади, поезії-роздуми, поезії-сни про пережите минуле з його радощами, болями і надіями.
А ще, Павлюк Стефанія Степанівна, (проста, звичайна сільська жінка, яка прожила нелегке життя) незважаючи на свій поважний вік також видала збірку «Моє село – моя колиска, мій храм – мій рай». Це вірші про життя, про любов до Бога, України та родини. В нас також є творчі люди, які пишуть вірші, але ще не видали свої збірки: це наш молодий поет – початківець Мазур Максим, який зі своїми віршами неодноразово брав участь у літературному конкурсі «Первоцвіт», та Приходько Галина яка пише вірші на різну тематику. Тож ми маємо надію, що в майбутньому вони поповнять ряди наших поетів своїми збірками.
В 1976 році було збудовано двоповерховий Народний дім, де розміщена і публічна бібліотека. Керівниками Народного дому були: Барановський Роман, Грева Василь, а зараз його очолює Рілінг Надія. У різний час посаду бібліотекаря займали: Ольга Козлова, Юлія Шавалюк, Зиновія Максимець, Володимир Семенюк, Надія Покотило, Роман Сенюк, Марія Решетарська, Євдокія Волошин, тепер працює Наталія Заремба. Ми тішимося тим, що у нас є початкова школа, яка була побудована у 1962 році з якої у світ пішли сотні торчан. В 2022 році буде святкувати 60-ти літній ювілей (хочу зазначити, що вона жодного разу не була закрита) і працює до тепер, під керівництвом Іванець Ганни Андріївни. Завдяки місцевому керівництву в школі було зроблено косметичний ремонт, замінено дерев’яні вікна та двері на пластикові, закуплено шкільний інвентар для навчання. При всій скруті сьогоднішніх часів наше село чудове, воно має жити і розвиватись. Про це повинні пам’ятати всі,хто живе в ньому, і ті, що пішли з нього волею долі в далекі світи.
Слава нашим Торкам! Навіки слава його людям! Слава Україні! Героям Слава!
Авторка: Наталія Заремба
