«Обереги. Звичаї. Традиції»
Все життя – у шитті і шиття, як життя…
Ірина Сеник
День вишиванки — одне з найбільш самобутніх свят, присвячених розквіту української культури. Воно покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного одягу. Вишиванка – свого роду генетичний код української нації, який об’єднує нас з кожним роком з новою силою. Вона є символом приналежності до роду, який також є оберегом кожного українця та символізує любов, сім’ю, вірність, батьківщину, благополуччя та процвітання. Протягом багатьох століть вишиванка використовувалася українцями в повсякденному гардеробі, але водночас сприймалася як оберіг – символ здоров’я та краси. Щороку в Україні у третій четвер травня відзначають День вишиванки. Здається, про українську вишивку ми знаємо все. І про символізм кольорів також, де червоне – то любов, а чорне – то журба. Але чим глибше вивчаєш український вишитий одяг, тим більше білих плям в історії вишивки виявляєш. Українська вишивальна традиція має свою багатющу історію.
Першим українським модником у вишиванці був Іван Франко, який поєднав вишиванку з буденним одягом, а саме з піджаком. Відомо, що Іван Франко «відрізнявся од загалу своїм костюмом – вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток». За спогадами сучасників, у письменника було кілька десятків вишиванок. Це були майже все дарунки його приятелів, приятельок, співпрацівників не тільки із Західної України, але й з Великої України. Між цими сорочками була сорочка від Олени Пчілки , Наталії Кобринської, Уляни Кравченко, і багато інших. Причому любив одягати вишиванку і в будні, і в свята. «Майже завжди носив вишивану сорочку», – писав Петро Франко. «Святковий одяг Франка завжди був темно-синій і до нього вишивана сорочка», – свідчив Михайло Яцків. Письменник виніс цю традицію з отчого дому і не зраджував їй упродовж усього життя. «…Так як його мати та члени родини носили прекрасно вишиті сорочки, так і він на ціле своє життя лишився вірний традиції свого народу». Водночас чоловічу вишивану сорочку, оцей обов’язковий елемент українського національного строю, Іван Франко носив з європейським костюмом-трійкою. І це був новаторський підхід до трансформації образу українського інтелігента, у якому поєднувалися прадавня українська традиція і модерні запити нової епохи. Образ Франка у нашій національній свідомості і досі невіддільний од вишиванки. У такому вигляді він зображений на 20-гривневій купюрі. Таким він постає перед нами не тільки на прижиттєвих фото, а й на численних графічних та малярських портретах; навіть у скульптурних зображеннях класика часто-густо прозирають обриси українського орнаменту. Геній планетарного мірила, він завжди підкреслював своє національне єство, зумівши гармонійно поєднати прадавні узори народної вишиванки з костюмом модерного покрою західного взірця. 
Традиційний народний орнамент збирала і досліджувала Олена Пчілка. Ось як згадувала одна з сестер Лесі Українки: «Ті мамині узори мали великий вплив, діти з самого початку свого свідомого життя бачили, що їх мати серйозно й наполегливо працює над узорами, – збирає їх, вимальовує, щось пише на них, радиться про них з «ученим» дядьком, нарешті — велика подія — друкує їх». Тому серед «святих книг», із якими змалечку ознайомлювалися діти в родині, називалися і альбоми Олени Пчілки з українського орнаменту. Любов до вишивки вона зуміла передати своїм дітям, які власноруч виготовляли вишиті речі та дарували їх близьким і знайомим. Лесю, як і всіх дівчаток у родині, змалечку почали залучати до вишивання. Коли їй було шість років, бабуня (Єлизавета Іванівна Драгоманова) подарувала гольника та нитничок, тітка Єля (Олена Косач, в заміжжі Тесленко-Приходько) навчила вишивати – і це стало одним з найулюбленіших занять маленької дівчинки. Серед подружок дитинства у Лесі Українки було багато сільських дівчаток, доньок хатньої прислуги. А в народній традиції семирічна дівчинка вже починає шити-вишивати собі придане. На момент сватання – а це 15-17 років – дівчата мали по декілька скринь вишитого одягу, рушників. Тому не дивно, що і в дев’ять років Лариса Косач прикрасила вишивкою сорочку для тата. 
У 17-річному віці Леся вже настільки вправна майстриня – рукоділля в неї «на кінчиках пальців», що вишивала подарунки: сорочки, рушники, не лише для рідних, а й для близького оточення. Сестра Ольга (в заміжжі Кривинюк), яка і сама стала гарною майстринею, продовжила мамину справу, написала у спогадах: «Пам’ятаю, що Леся тоді багато вишивала й шила. Навіть уже на Різдво 1883 р. вона вишила значну частину вишиванок до тих сорочок, що мама подарувала різдвяним гостям Трегубову і Науменкові». 
18-річній Лесі Українці, коли та перебувала в Одесі, та її подрузі Маргариті Комаровій Одеська громада замовила вишити рушник, як цього вимагає традиція, до портрета Т. Шевченка, який написав І. Рєпін для Тарасової світлиці в Каневі. Лікуючись на щойно відкритих європейських курортах, Леся Українка не лише надихалася навколишніми краєвидами: тут приходили до неї ідеї майбутніх творів, тут побіжно вона шукала сувеніри рідним, купувала предмети гардеробу, модні аксесуари. Вона насичувалася стріт-стайлом Сонячної Рив’єри з її безтурботними променадами європейської аристократії, одяг якої виключав яскраві кольори. Вишивкою «рятувалася» Леся Українка під час фізичного та психологічного перевантаження. Любов до вишивання рятувало поетесу в мандрах далекими країнами. До наших часів дійшла лише невелика частина предметів гардеробу поетеси, оздоблених традиційною українською вишивкою. Споглядаючи їх, ми впевнюємося, наскільки вони вишукано-досконалі. Поліський одяг з дитинства причарував геніальну поетесу Лесю Українку. У своєму рідному селі Колодяжному вона завжди носила народні строї. Поетеса захоплювалася орнаментами вишивки, розуміючи їх високий естетичний смак, глибоке осмислення народом поезії навколишньої природи, відчуваючи давню магію символів і знаків, що збереглись у вишивках. Мати поетеси Олена Пчілка звернула увагу на самобутність і красу вишивки, й уперше в Україні видала альбом орнаментів вишивки Полісся, що вийшов друком 1877 року. Вишивали за волинсько-подільськими мотивами діти Олени Пчілки — Леся Українка та Ольга Кривинюк. 
В Київському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки зберігаються клаптики домотканого полотна з родини Косачевих із зразками різних узорів вишивки рідного краю. Одна з вишитих сорочок Лесі Українки донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї. Збереглася світлина унікального рушника, вишитого дружинами та доньками “ворогів народу” у сталінських таборах. На полотні понад 200 зразків орнаментів, вишитих різною технікою, більше 200 трагічних жіночих доль. Він безцінний і свідчить про те, що не здатна знищити жодна тоталітарна система: про свободу та тріумф сили духу над нищівною репресивною машинерією. Вишивали жінки риб’ячими кістками, висмикуючи ниточки з хусток, панчох, сукенок. Подібні до цього рушника речі, передані на зберігання сім”ями репресованих, зберігає ще Національний музей “Тюрма на Лонцького” у Львові та Музей Івана Франка у Криворівні. Ці вишиті політв’язнями на засланні образи, серветки, рушники і навіть одяг – це теж наш спільний, трагічний спадок.
Розгортаю життя,
як сувій полотна:
ось мережка гріхів і низинка падінь.
Верховинка жадань,
яворівка притаєних прагнень.
Далі – хрестики чорні страждань і терпінь
та червона стебнівка палкого кохання.
Ці рядки написала Ірина Сеник – українська поетеса, діячка Руху Опору і одна з тих в’язнів сумління, для кого вишивка стала порятунком. День вишиванки в Україні народився в студентських та викладацьких колах. На сьогодні це свято відзначається ось уже 15 років. Вважається, що традиція, яка з часом переросла у День вишиванки, була покладена ініціативою студентки Чернівецького національного університету Лесі Воронюк в 2006 році. Надихнувшись прикладом своїх друзів, які носили національний одяг, вона запропонувала своїм однокурсникам раз на рік приходити в Університет у вишиванці. Ініціатива швидко поширилася по вишам міста, а потім і по всій Україні. 
Через чотири роки День вишиванки вже відзначали у Львові та Сімферополі, а в подальшому він вийшов далеко за межі України. За сприяння діаспор День вишиванки відзначають у США, Канаді, країнах Європи, Австралії та ін. Вперше в історії України знято документальний повнометражний фільм про вишиванки «Спадок нації» (автори стрічки – режисер Олександр Ткачук та сценаристка Леся Воронюк, науковий консультант і етнограф Олексій Доля, який уже понад тридцять років займається дослідженням вишиванок і фактично пішки пройшов усю Україну, вивчаючи певні особливості вишивки кожного регіону). З початком війни на сході України вишиванки почали дарувати українським військовим на фронті як обереги. Сорочки з українськими мотивами помітили і на відомих усьому світу зірках: Сандра Балок, Міла Куніс, Ума Турман, Ен Хетеуей, Джеммі Хендрікс, Роберт Редфорд та Вуді Аллен та ін. Отже, можна сказати, що вишиванка є дійсно стильним одягом, який відрізняє українців від інших народів та є справжньою «візитною карткою» країни. На сьогодні День вишиванки відзначається більш ніж у 50 країнах світу. В Україні до нього підключаються народні депутати і перші особи держави. По всій країні проходять різні флешмоби української культури. Пандемія дала можливість зупинитися та осмислити, що насправді варто найбільше цінувати в житті, і серед пріоритетів – спілкування з рідними, турбота про старших, чуйне ставлення один до одного, радість і задоволення від кожного прожитого дня і зробленої доброї справи. Тож, 20 травня долучаймося до свята, одягнувши вишиванку, і в такий спосіб об’єднаймося у прагненні зберегти родинні цінності, сприяти культурному відродженню всього багатонаціонального українського народу. 
Нехай цей день стане святом душі не для когось, а для себе, нехай додасть сил і впевненості у цей непростий для нас час. Українська вишиванка – це справді диво. У Радехівській Публічній бібліотеці оформлено святкову експозицію вишиваних виробів. Свої вишивки представила радехівська майстриня Людмила Боса. Кожна вишиванка – це ціла історія. З великою любов’ю і натхненням вона розповіла про кожну із них. Любов до вишиття їй прищепила бабуся ще з дитинства. І до сьогодні п. Людмила з великим захопленням вишиває. Колекцію вишиванок майстрині буде демонструватися у бібліотеці до 21 травня. Гостинно запрошуємо. Також Ви зможете побачити майже 200-літню унікальну вишиванку, яку зберегла радехівчанка Людмила Жовток, вишиття працівників бібліотеки та інших радехівчанок.
Ірина Личак. Публічна бібліотека Радехівської міської ради
