Надія Ярмола

Надія Романівна Ярмола народилася 21 вересня 1963 року в мальовничому карпатському містечку Турка. Тут закінчила середню школу і два роки  працювала в редакції місцевої районної газети.  У 1988 році закінчила факультет журналістики Львівського ДУ ім.  І.Франка та разом з чоловіком Юрієм була направлена на роботу в редакцію Радехівської районної газети. Від 2002 до 2019 року працювала редактором міської газети «Наш Радехів». На сьогодні працює в ТРК «Радехів». Пише вірші, новели, дитячі казки та оповідання.   Член літературного товариства Ім. О.Турянського від початку його заснування.

                                                              ТАМ ПІД ГОРОЮ

 Там під горою, зовсім недалечко,

Коли ще в серці не було тривоги,

Дитинство ще було на босі ноги,

І принци ще скакали на коні,

Ще килими висіли на стіні

І сон вкладався спати у гніздечко –

Було так хороше і затишно мені

У смерековій теплій хаті,

У тата й мами, як в раю,

Де місяць слухав розповідь мою

І усміхався в сивий вус.

Ну зовсім, як сусіда наш, дідусь…

Всі на добро були такі багаті!

А зараз лиш за всіх молюсь.

За те, що  був із нами тато,

За ту стежину в споришах,

За маму, що лиш тільки в снах

Приходить нишком в нашу хату

Стару колиску погойдати,

В якій вже сон давно не спить…

Там під горою, зовсім недалечко

КОЛИ ЖИВІ БАТЬКИ

Коли живі батьки, а ми ще – діти,

Здається, сонце яскравіше світить.

І зовсім не страшать земні жалі:

Чи ми – дорослі, чи лишень – малі.

Коли лиха година та настане,

Що вже нема  на світі тата й мами.

І ти зі злом вже віч-на-віч у битві –

Така потреба в маминій молитві!

Тоді душа від болю стрепенеться,

Тягар важкий підкотиться до серця:

Так важко усвідомити й змиритись,

Що вже нема кому за нас молитись.

МЕНІ НАСНИЛАСЬ МАМА МОЛОДА

Мені наснилась мама молода:
В зеніті літ і зовсім ще не сива.
Когось з дороги пильно вигляда:
В очах зажура, та така щаслива.
А навкруги – у білій піні сад,
Весна так ніжно їй чесала коси,
Усмішку малювала на вустах…
Посеред трав стояла мама боса.
Усесвіт сипав зорі їй до ніг
І прихилялось перед нею небо:
Мадонна виглядала нас з доріг…
І щастя в світі більшого не треба.
Та   раптом все кудись спливло,
Згубилось літо мамине в покосах.
А замість неї вийшла за село
Своїх дітей я зустрічати боса.