Українську Повстанську Армію у народі називають армією безіменних, бо, ведучи боротьбу з жорстокими тоталітарними режимами в умовах підпілля, кожен повстанець, від головного командира і до рядового вояки, мав псевдо для ворогів і для своїх. Тільки після смерті повстанця дозволялося розкрити його справжнє ім`я і прізвище, за умови, що це не призведе до репресій його рідні і не нашкодить повстанській справі. Народився Микола Свистун у 1912 році, а вже у 1928, у віці 16 років, старші побратими прийняли його в Українську Військову Організацію. Діяльність юних членів організації починалася з малого: розповсюдженням листівок у селі, встановленням українських прапорів на стрілецьких могилах. Поліція навіть і подумати не могла що до цього причетні діти. У 1930 році Микола з побратимами зірвали зі шкільного будинку таблицю. Поліція розшукувала винуватців і, зрештою, заарештувала Миколу з двома юнаками, їх взяли на допит до Виткова, але наступного дня відпустили за відсутності доказів. У 1933 році в Ордові заснували так зване «Кулко рольніче» (сільсько-господарський кружок), на противагу українській кооперативі. Члени Української Військової Організації на чолі з Миколою Свистуном вирішили спалити цей осередок. Підготувавши собі добре «алібі», змайструвавши кілька дерев’яних кліток, помістивши в них клоччя, змочене бензином і свічки, Микола підкинув клітки з запаленими свічками до будинку «Кулка рольнічого». Але на ганку куняли двоє вартових, почувши шурхіт вони кинулися за Миколою. Та ніч була дуже темною, тому йому вдалося втекти. Поліція 3 дні шукала паліїв, а тоді арештувала 8 хлопців, в тому числі і Миколу Свистуна. Їх доставили до Виткова на допит, а потім – до Радехова, де 3 місяці йшло слідство. Допомагало «алібі» бо слідчі довести нічого не змогли. П’ятьох юнаків відпустили, залишили Миколу і ще двох хлопців. Доказів проти них не було, але поліція знайшла собі свідка, що засвідчив ніби то бачив, як вони два роки перед тим, розкидали по селі листівки. Хлопців відвезли у Золочів в прокуратуру. На суді вже згаданий свідок відмовився від своїх зізнань, сказавши, що то поліція змусила його дати такі свідчення. За допомогою правозахисника Семена Шевчука, родом з Ордова, участь хлопців у підпалі не була доведена, та все ж, всіх трьох засудили за те, що вони були активними членами Організації Українських Націоналістів, хоча ніяких переконливих доказів цьому не було. Микола Свистун був засуджений на 4 роки ув’язнення. Відбував строк у так званій тюрмі на «замку Собєцького» у Золочеві. У 1936 році Микола вийшов на волю. Тюремне ув’язнення лише підсилило гнів і жагу до свободи у незламного юнака. На той час у Радехові, у будинку на міському ринку, Микола Свистун (псевдо «Ворон») від 1936 року мав свою крамницю з «блаватними» товарами (мануфактурою). Ця крамниця радше слугувала для конспірації, для підтримання контактів з людьми і для безперешкодних поїздок до Львова з організаційних питань проводу. Співвласником крамниці був Михайло Тупиця (псевдо «Кангур», згодом – «Виговський») . На той час Микола Свистун замешкав на краю Радехова, зі сторони села Тетевчиці. Ось які відомості про події того часу переповідав Володимир Лабай: «Радехівщина організаційно була поділена на підрайони, райони і надрайони. Перший район у нас утворили села: Торки, Бишів, Збоївська, другий район – села Ордів, Тоболів, Старий Витків та Новий Витків, а третій – Сушно, Полове і Вілька. Разом ці села об’єднувалися у надрайон, де регулярно сплачувалися членські внески, підготовлялися і проводилися різні заплановані акції. Члени Організації Українських Націоналістів були активними у суспільно-громадському житті і, відповідно, його скеровували згідно з директивами Проводу Організації Українських Націоналістів. У 1938 р. в Стоянові відбулося величне свято матері. Безпосередньо перед цим святом поширилася чутка, що колоністи з Волині мають план напасти на його учасників, таким чином перешкодити проведенню цього свята. Тоді Микола Свистун зібрав з надрайону понад 50 хлопців, членів організації, і під його проводом всі вирушили в похід до Стоянова. Дехто мав у кишені револьвер, а ножі, то напевно – всі. Перед Стояновом усіх зустрів зв’язковий, який доповів, що все в порядку, тільки поліція перебуває у повній готовності. Прийшовши до місця призначення, хлопці розпорошилися площею, свято відбулося у зразковому порядку. Колоністи не з’явилися, а може не стало їм відваги показатися. Після закінчення свята парубки зі співом промарширували через увесь Стоянів і розійшлися додому. Через кілька днів поліція почала розпитувати по селах хто був у маршируючій групі. До списку вписали майже всіх учасників, частину з них арештували, серед арештованих був і Микола. Хлопці просиділи по 6 тижнів у в’язниці в Радехові. Усім приписували приналежність до Організації Українських Націоналістів. Але ніхто з учасників свята, навіть польські вчителі, Свистуна не видали, хоча добре знали що він був організатором походу. Миколу врятувало те, що під час походу до Стоянова на ньому були окуляри, а під час слідства він їх не мав. Поліція заповзялася схопити Миколу Свистуна і вже не випустити його з рук. Тож він взимку 1938-1939 року пішов у підпілля. Але в руки поліції потрапив побратим Миколи і, не витримавши тортур, видав його місце перебування. Вночі на облаву в село приїхало більше 20 поліцейських, вони оточили хату Возняка, в якій переховувався Микола Свистун і Василь Шендюк. Їм вдалося зіскочити з вишок до дровітні і вибігти в поле, але з боку надбігли поліцаї, почалася перестрілка. Миколі вдалося втекти подалі від села, стріляючи раз у раз в переслідувачів. На біду, він натрапив на пліт, який мусів перестрибнути. І в цей момент наздогнали його ворожі кулі. Одна куля пробила йому ліву ногу, інші – прострелили йому обидві руки, зброя випала Миколі з рук, але поки до нього прибігли вороги він встиг проковтнути організаційні грипси, які мав при собі, а тоді з револьвера вистрілив собі в рот. Поліцаї схопили його майже непритомного, вкинули на санки і помчали до Радехова, а пізніше – до Львова до «Бригідок». Його забрали до шпиталю, а потім – до тюрми в Золочеві. Миколу інтенсивно лікували, щоб швидше витиснути з нього потрібні зізнання, але він увесь час прикидався німим, ніби йому спаралізувало ціле піднебіння, також не міг володіти однією рукою. Та попри все, йому присудили довічне ув’язнення. В тюрмі він ніколи ні з ким не розмовляв,тільки на самоті озивався сам до себе, щоб не забути про язик в роті. З початком Другої світової війни Миколу вивезли до тюрми в Тернополі. З наближенням більшовиків в’язні розбили двері і вийшли на волю. Тоді Микола вперше за довгі місяці голосно затягнув пісню. Навіть для його друзів це була велика несподіванка». До Ордова Микола Свистун повернувся у вересні 1939 р. Через 2 тижні в НКВД вже були списки усіх, хто був засуджений чи заарештований за участь в Організації Українських Націоналістів. Від вищого керівництва проводу прийшло розпорядження, що всі розконспіровані члени Організації Українських Націоналістів мають піти за Буг. У травні 1941 року за участь рідних в Організації Українських Націоналістів і допомогу повстанцям, з Ордова були вивезені в Сибір родини Свистунів, Тимчуків, Возняків, Шендюків, Сарчуків. З 1940 до 1941 року Микола Свистун був окружним провідником Сокальщини, учасником II-го Великого Збору Організації Українських Націоналістів в Кракові, який проходив у квітні 1941 року, окружним провідником Берестейщини (1941—1942 рік). Наприкінці 1943 року Микола Свистун став курінним Здолбунівського куреня Групи Української Повстанської Армії «Богун» на півдні Волині, з травня 1944 – заступником командира та шефом штабу УПА-Південь. У січні 1944 року цей курінь на півтора доби зайняв м. Острог. “Ясень” (нове псевдо Миколи Свистуна) був військовим комендантом Здолбунівського надрайону у 1943-1944 роках. У квітні 1944 року Микола Свистун очолив рейд «Східних відділів» Української Повстанської Армії у Кам’янець-Подільську, Вінницьку, Київську області. Підготовка до рейду тривала до березня 1944 року, коли на базі куреня «Ясеня» та «Чорноморця» було утворено з’єднання «Холодний Яр» чисельністю близько 1500—1800 вояків. 23 квітня 1944 року Микола Свистун очолив з’єднання УПА-Південь «Холодний Яр». Він був командиром одного з найбільших боїв Української Повстанської Армії під Гурбами. Підрозділи Миколи Свистуна та Семена Котика потрапили в оточення але 25 квітня 1944 року вирвалися з нього і добралися до Клеванських лісів.. Миколу Свистуна обрали учасником установчого з’їзду «Народно-визвольної революційної організації», що проходив 17-18 липня 1944 року біля села Дермань, Мізоцького району, Рівненської області. Підрозділи «Ясеня» (сотні «Вира», «Панька», «Короткого») з 29 липня до 15 листопада 1944 року перебували у рейді по Вінницькій області. Також Микола був призначений провідником 1 Київської округи. Загинув Микола Свистун 8 грудня 1944 року у лісі біля села Обгів (тепер Соснівка) Дубенського району Рівненської області у нерівному бою з енкавеесниками, яких привів у штаб зрадник – зв’язковий штабу. Напад став несподіванкою для повстанців. Тоді загинуло близько 30 вояків, не залишився живим ніхто. Після бою енкавеесники повернулися зі звітом про операцію до генерала Трубнікова. Він же віддав наказ повернутися і відшукати тіло “Ясеня”. Після тривалих розшуків тіло було знайдене і відвезене у Рівне для впізнання. Тіло Миколи Свистуна впізнав “Чорноморець” (Євген Басюк), який був захоплений напередодні. Місце поховання легендарного повстанця остаточно не відоме. За переказами очевидців, на місці загибелі “Ясеня” Миколи Свистуна, була насипана висока могила, яку зруйнували працівники енкавеес, тоді повстанці вдруге її насипали і замінували. При повторній спробі зруйнувати могилу спрацювала міна і загинуло декілька працівників НКВС. Так легендарний командир українських націоналістів вбивав ворогів навіть після своєї смерті. Микола Свистун був підвищений до рангу майора (посмертно). Згідно з Постановою Української Головної Визвольної Ради і Наказом Головного військового штабу УПА майора Миколу Свистуна — «Ясень» двічі нагороджено Золотим хрестом бойової заслуги УПА 1 класу. Від імені Координаційної ради із вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН УПА у м. Радехів Львівської області два Золоті хрести бойової заслуги УПА 1 класу були передані Софії Сарчук – племінниці Миколи Свистуна. Ось як згадують про нього його бойові побратими: «Командир «Ясень» був невисокий на зріст, будову тіла мав кріпку, лице округле, усміхнене. Постійний член ОУН, «підпіляка» ще з польських часів. Будучи свого часу оточений поліцією — відстрілюється, а на кінець, в безвихідному становищі, два рази стріляє собі в голову з пістоля «шістки», але постріли не були смертельними. Обидві кулі застрягли в голові, з яких одну лікарі витягли, а друга залишилася до кінця його життя. Це вплинуло йому на зір, через що він був змушений носити окуляри. З приводу цього, не раз, було, жартував, що його малокаліберна зброя не бере. Був поранений також в праву руку, на якій бракувало двох пальців, і через це стріляв лівою рукою. Зі зброї носив пістоля «парабеля»110, німецького автомата «МП» та 2-3 гранати. Про «МП» говорив, що то спеціально фабрика випустила автомати для таких як він «лівшунів», тому що замок з лівої сторони відтягувався. Був дуже ідейний та ідеї Української Самостійної Соборної Держави всеціло відданий. Вдачею був енергійний, ініціативний і витривалий. У ставленні до інших, був дуже товариський, простий і щирий. В службі – поважний і врівноважений, позатим – добрий організатор війська. Серед повстанців і населення в цьому терені був дуже популярний. Ходив в ремінній куртці, з якою ніколи не розлучався. До справ служби безпеки в своїх відділах ставився досить поважно та брав активну участь в боротьбі з агентурою НКВС”. Нині українці знову змушені боронити рідну землю від нашого лютого ворога. І ми захоплюємося відважністю і подвигами наших новітніх героїв. Але не маємо права забувати і тих, хто в минулому столітті без підтримки і майже без зброї повстали на захист України і наших національних інтересів та поклали своє життя на вівтар свободи і незалежності. Вічна слава героям.
Світлана Шевчук завідувачка Бишівської публічної бібліотеки.