«Що ми знаємо про них»
29 січня виповнюється 110 років від дня народження Петра Балея – письменника і політолога, перекладача і журналіста, публіциста і громадського діяча.
Усім нам відомо, що у нашому містечку Радехів у 1938 році народився талановитий, багатогранно обдарований музикант, єдиний американець, якому випала честь одержати Шевченківську премію – Вірослав Балей. Диригент, композитор, організатор, який продюсував закордонні виконання та записи творів сучасних українських композиторів, а також був одним із засновників легендарного Київ- Музик Фесту. Хоча народився на Україні, але своє творче життя розпочав і досі проводить у Сполучених Штатах Америки. За значний внесок у розвиток українського музичного мистецтва і його пропаганду у світі Вірослав Петрович удостоєний Національної премії України імені Т. Г. Шевченка (1996). Пропоную вашій увазі невеличку розповідь про батька Вірка Балея – Петра Несторовича, відомого діяча української справи, людини, яка усе своє життя не вважала на гучні авторитети, усталені стереотипи та формальні перепони, яка у свої 90 літ не переставала перейматись долею Батьківщини, людини, яка своєю щирою пройнятістю українським питанням запалювала нові і нові серця, яка постійно робила конкретні справи для розвитку України. Петро Балей, син Нестора й Марії з Саянів, народився 29 січня 1912 року в с. Ощеві Грубешівського повіту (Холмщина). Матуру здав в Сокальській польськомовній гімназії у 1932 році. Через рік записався на правничо-економічний факультет Люблінського католицького університету. Петро Балей брав активну участь в національно-визвольній боротьбі в лавах ОУН. За це влітку 1934 року був заарештований і засланий до польського концтабору в Березі Картузькій, звідки вийшов на волю в січні 1935 р. Відбував безплатну практику в Сокальському Повітовому Союзі Кооператив, утримувався з приватних лекцій. Згодом закінчив курс кооперативного організатора й ревізора кооперативного діловодства, працював в організаційному відділі Союзу в Сокальщині, Радехівщині, Горохівшині та Белзщині. 
Одружився з Лідією (з дому Метельських), вона працювала у Радехові «Рідній школі» (1937-1938рр.) учителькою. 21 жовтня 1938 року у родині Балей у Радехові народився єдиний син Вірослав. Не покидаючи університетських студій, Петро Балей у червні 1939 року написав магістерську працю та склав іспит – здобув диплом магістра. За порадою професора Генрика Дембінського записався на семінар торговельного права в Люблінському університеті з наміром отримати докторат із кооперативного права та історії кооперативного руху. Та війна перебила плани Петра. Деякий час сім’я проживала у Белзі, у 1940 р. Петро Несторович відбув однорічну практику помічника адвоката. Малому Вірку ще не було року, як розпочалася Друга світова війна. Коли хлопцеві виповнилося чотири роки, родина (дядьки, тітки та бабуся), крім батька, виїхала до Словаччини. У вересні 1941 р. гестапо ув’язнило Петра Балея як українського націоналіста в тюрмі у Кракові та по десятьох місяцях слідства вивезли до німецького концентраційного табору в Авшвіці. Тільки після закінчення війни сім’я возз’єдналася в таборі переміщених осіб в Реґенсбурґу біля Мюнхена. Тут Петро Балей працював директором редакційних справ у видавництві тижневика «Українська Трибуна» до 1948р. Звідти у 1949 році родина Балей емігрувала до США, оселилися у штаті Каліфорнія. Петро Несторович співпрацював зі Східноєвропейським інститутом ім.В.Липинського. Заробляв тут спершу фізичною працею, згодом відкрив власне бюро земельного планування та інженерних робіт, очолював будівельний кооператив (1977—1985рр.). Його статті, есе, дописи, твори мистецької прози й переклади з англійської мови появлялися в часописах 
«Українська Трибуна», «Свобода», «Америка», «Українські Вісті» та в журналах «Арка», «Сучасність», «Визвольний Шлях», «Нові Дні» та «The Ukrainian Review». Після переїзду до США П.Балей відійшов від літературного життя. Окремими книжками вийшли: «Альбом політв’язня» (під псевдонімом «Паладій Осинка»). Це унікальні спогади у вигляді шаржовано-трагічних малюнків Петра Несторовича Балея. В альбомі йдеться про повсякденний побут Аушвіца: способи тортур, сцени допитів, різні типи в’язнів і тощо. Малюнки зроблено у вигляді шаржів, також там міститься велика кількість характерного для таборів сленгу. Видання здійснено заходами дипломата, політичного діяча, консула Української Держави та Української Народної Республіки в Мюнхені у 1918–1921 рр. нашого земляка із Стоянова Василя Оренчука (1890–1958). Англійською мовою тексти переклав журналіст, військовий історик, учасник повстанської боротьби під час Другої світової війни Лев Шанковський (псевд. «Дзвін»; 1903–1995). В еміграційний період Петро Балей опублікував низку оповідань з часів більшовицького перевороту, передвоєнних і повоєнних радянських репресій, боротьи УПА тощо, вміщених у збірках оповідань і повістей
«Пан» (Регенсбурґ, 1947), оповідань «Мотря», «Облога», «Злочинці», першої найбільшої наукової праці – блискучого дослідження про радянську епоху: «Обезвласнене суспільство. Марксизм: утопія в теорії й терор у практиці» (Лос Анджелес, 1981, 686 с.) Незважаючи на статечний вік, Петро Несторович активно ангажується в українські материкові справи після проголошення незалежності України. У час незалежності України університет «Києво-Могилянська Академія» присвоїв Петру Балею звання доктора політичних наук. Вперше син Петра – Вірко відвідав Батьківщину в 1974 році. Він ніколи не забував свого коріння, досконало знав історію, культуру, вільно володів рідною мовою. Цього навчили його батьки, саме вони прищепили любов до української мови та культури. В 1997 р. Петро Балей власними силами видав збірку своїх есе про новітні українські справи під назвою «Голос із діяспори в Україну» (Лас Вегас, 1997, 224 с.). Збірка викликала резонанс та відгуки в Україні. Ця книга 85-літнього публіциста, постійного автора детройтських «Українських вістей» й завзятого прихильника державотворчих концепцій В’ячеслава Липинського, справді заслуговує на увагу читача в Україні. Присвячена збірка найзлободеннішим проблемам сучасного українського націє- і державотворення, які трактуються в доволі цікавий, хоч і не вельми звичний для фахових патріотів спосіб. «Я свідомий, – зізнається в одній зі статей автор, – що, кидаючи ці думки публічно, являюся білим круком в “обществі” свідомих українців…» Дружина Лідія була довголітнім членом Союзу Українок і Українського Народного Союзу. Разом із сестрою Олею Метельською (Маланяк) організували першу українську школу в Каліфорнії. Лідія Балей відійшла у вічність на 85-му році життя 20 липня 1996 року після тяжкої довготривалої недуги. 27 вересня 2003 року на 91-му році помер Петро Балей. Похований у Кларк ( округ штату Вашингтона, США). 
Ще донедавна син Петра – Вірко Балей викладав композицію та музичну літературу на музичному факультеті Університету Небраски. У своїй педагогічній і просвітницькій роботі він завжди намагався зробити зі студента людину, а вже після цього — музиканта. Він і досі в творчості, бо ще отримує замовлення від багатьох організацій, серед яких — Національний фонд для підтримки мистецтва, симфонічних оркестрів Вінніпеґу, Невади, ансамблю Continuum. Є першим віце-президентом Наукового Товариства ім.Т.Шевченка в Америці, директором музично-мистецтвознавчої секції НТШ-А. Публікує статті в західній пресі про видатних українських музикантів, працює над книжкою про композиторів України. Проживає разом з дружиною Елізою, виховує внуків Степана і Венесу.
Джерела : Балей П. Обезвласнене суспільство. Марксизм: утопія в теорії і терор у практиці / Петро Балей. – Київ:Смолоскип, 2003. – 730с. Балей Петро // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж–Нью-Йорк, 1955-1995. – Т. 1. – С. 85. Доценко Р. Балей Петро Несторович (29.01.1912- 27.11. 2003)/ Р.Доценко. Енциклопедія Сучасної України. – Т. 2. – Київ, 2003. – С.144.
Підготувала Ірина Личак
