Щоб почати свою розповідь я кількома словами скажу про Середпільці:
Село Середпільці, то казка чарівна,
Село Середпільці, колиска моя,
Село Середпільці, то мамина пісня,
Село Середпільці, то душа моя.
Погляну напрово – поле,
Погляну наліво – ліс,
Погляну на Північ – Острівка,
Це наш дорогий оберіг.
Там сосна стоїть край дороги,
І стиха вона гомонить,
Розказує людям про роки,
Які треба було прожить.
Село Середпільці простяглося на 6 км на південний схід від Радехова над річкою Острівкою.Найближчий населений пункт село Мукані. Перша письмова історична згадка про село відноситься 1494 року (Srodopolce). За переказами назва походить від того, що село було розташоване серед полів (серед піль). 1531 року назва села – Srudopolce. 1578 року Середпільці були повністю знищені татарами. На Середполецькій території в лісі є озеро «Воєводське». Є тут і урочище (на захід від села) «Почекайка» де колись стояла корчма. Коли люди їхали з торговиці то коло «почекайки» відпочивали: жінки сиділи на траві, а чоловіки ішли випити гальбу пива. Археологічні знахідки свідчать про існування поселення на Середполецькій території є ще в період Київської Русі.
Село Середпільці, в якому нечасто всміхалася доля людям, котрі жили тут. Їх минуле, яким би воно не було, – безцінне, невичерпне джерело. Багато пережили наші односельчани: і голод, і війни, але любили і люблять свою землю, свою мову, свою пісню і хотіли бути господарами на своїй землі, бути незалежними ні від кого. Багато років Радянська влада хотіла нас зробити безбожниками, закривала Церкви, хотіла нас зробити російськомовними, не хотіла чути української пісні. І люди не хотіли з цим миритися. Бо наші предки нам заповіли любити свій край, берегти природу, пам’ятки історії та культури, шанувати рідну мову, національні традиції, передати все це нащадкам. З почуттям високої національної відповідальності поставилися середполяни до політичних змін в країні на переломі 80-90х років. Наприкінці 1980х років у нашому краї панувало велике культурне піднесення, спричинене демократизацією в державі. Швидко в краї активізувалося релігійне життя. У 1988 році на честь відзначення тисячоліття хрещення України-Русі був поставлений Хрест біля Церкви. Це був час коли Радянська система починала розвалюватися.
Відродження села почалося з духовності. В 1962 році наша Церква була закрита і перетворена на склад дусту. Проте, незважаючи на це, щонеділі в бабинцю Церкви відправлялася Служба Божа жінками: Возняк Теклею та Тарнавською Стефанією. Люди, які не боялися цього режиму ішли в бабинець і молилися. За ініціативою простих жителів села Берези Ганни, Наконечної Катерини, Кравець Ксенії, та завдяки їхнім проханням, наполегливості районна влада дала дозвіл на відкриття Церкви. В 1989 році Церковні дзвони розбудили наше село і відбулася перша, за довгі 27 років, відправа в Церкві. Службу Божу відправив блаженної пам’яті отець Ярослав Михалюк. На відкриття Церкви з’їхались не тільки вихідці з села, але й жителі наколишніх сіл. Приїхав священник з Івано-Франківщини уродженець нашого села – отець Ярослав Карпів. Глибокі політичні, соціально-економічні процеси пробудили до громадської активності народні маси. У Середпільцях, як і всюди, почали створюватися різноманітні громадсько-політичні організації. У липні 1989 року було створено «Народний рух України». Осередок Народного руху було створено і в Середпільцях. Головою осередку став Мотлюк Роман Миколайович. Членами Руху були: Наконечний Павло (заступник), Наконечний Петро, Шелет Степан, Коцюба Євген, Войціховський Данило, Жуківський Степан, Борис Петро, Наконечний Роман, Дидимус Михайло. Навколо «Руху» зібралося широке коло прихильників, які згодом стали його членами. Виникли осередки Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка, а також Української республіканської та Української демократичної партій. З ініціативи «Народного Руху» в селах району почали відновлювати символічні могили. Така могила є і в Середпільцях і має свою історію. В 1919 році на честь Січових Стрільців була висипана могила в нашому селі. А в 1920 році була зруйнована Польською шляхтою. В 1941 році вона була відновлена жителями села. Проте в роки «сталінізму», а саме в 1952 році була знову знищена. В 1990 році члени «Руху» Мотлюк Роман, Наконечний Павло з проханням про допомогу відновлення могили «Борцям за волю України» звернулися до директора Радгоспу Пасічнюка Федора Андрійовича. Він із радістю підтримав ініціативу хлопців, виділив 5 машин «ЗІЛ» щоб завозили землю на могилу. Це Лотоцький Володимир, Тимчак Володимир, Принуда Михайло, Гурський Ігор, Ференс Володимир. Горнув землю бульдозером Давидів Петро. Хрест, який стоїть на могилі, витесано столяром Брановським Петром з дуба який дав з лісу гайовий Зварич Іван. Велику допомогу у відновленні могили надали жителі села. Цього ж року могила була посвячена блаженної пам’яті отцем Ярославом. В серпні замайорів над Могилою синьо-жовтий прапор. 21 січня 1991 року в День Соборності України за ініціативою Народного Руху було організовано живий ланцюг єднання. В ньому взяли участь не лише члени Народного Руху села Середпільці, але й багато його жителів.
Звістку про проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року село зустріло з величезно радістю. Репресовані, які повернулися в рідне село з Сибіру, Казахстану, з недовірою слухали і плакали, що можуть вільно говорити рідною мовою, слухати українську пісню, розповідати правду про пережите в сталінських таборах. Це Герло Марія, Возняк Ганна, Берник Ганна, Троць Ольга, Берник Андрій, Троць Роман. Біля Народного дому був встановлений флагшток на якому був піднятий жовто-блакитний прапор хлопцями з Народного руху. Жителі співали українські повстанські пісні, пісні про Україну, і з піднесенням у душі заспівали гімн «Ще не вмерла Україна…».
Високу громадянську активність продемонстрували місцеві жителі під час Всеукраїнського Референдуму з виборів Президента України 1 грудня 1991 року. Своє «так» на підтвердження Акту проголошення Незалежності України сказали майже 100% громадян, які мешкали в нашому селі.
Розбудова Незалежності України почалася з відродження духовності в селі. Церква стала центром об’єднання добра, милосердя, взаємодопомоги між людьми. Люди разом з блаженної пам’яті отцем Ярославом зібралися і організували збір коштів для ремонту Храму всередені. Для відновлення настінних розписів та ікон залучили майстрів зі Львова. Жінки Наконечна Катерина, Дидимус Катерина, Тарнавська Юлія та багато інших вишивали хоругви до Храму. Хрестики для хоругв робили хлопці, які працювали на Ремзаводі Наконечний Роман, Жуківський Степан, Коцюба Євген, Давидів Ярослав. Лакувати хрестики допомагав Кравець Євген. Дяком став Єнджієвський Євген, який з великою відповідальністю ставився до виконання своїх обов’язків. Він зібрав церковний хор, який багато років славив Господа своїм співом. Сьогоднішній хор набагато менший ніж, той що був у 1990 році, але гарно оспівує Ім’я Господнє. на чолі з отцем Мар’яном і дяком Возняк Романом з хористами Шелест Ольга, Наконечна Валентина, Гречаник Марія, Жуківська Марія, Принуда Марія, Возняк Ірина, Нетлюх Зиновій, Хомишак Василь.
За роки Незалежності в нашому селі зроблено дуже багато:
- Встановлено Хрест при в’їзді в село з сторони Радехова жителями села;
- Відновлено Хрест «Скасування паньщини 1848 року», який був вивезений і ніхто не знав про його місцезнаходження, проте небайдужі люди знайшли і встановили його;відновлено Хрест на честь 1000-ліття Хрещення Русі-України 1908-1988 роки;В 1992 році поряд з старою дзвіницею збудовано нову, матеріал для якої виділив директор Радгоспу Пасічнюк Федір Андрійович. Будували дзвіницю майстри з Середпільців Наконечний Євген, Берник Андрій, Тарнавський Нестор та жителі села; образ на дзвіницю офірували жителі села; Великий купол на Церкві покривали хлопці з Волині; зовнішнє облицювання Церкви зробили майстри з села Нивиці під керівництвом громади села та Настоятеля Храму отця Мар’яна Смаля; оформлення цоколю зробив Іванець Богдан і Тарнавський Василь. Місійний Хрест і Хрест біля Небесної сотні виготовив і встановив Лотоцький Олег.
- Ініціатором газифікації села став Обушко Василь Степанович ( сільський голова 2006 – 2015 років), який їздив на зустрічі з керівництвом району, області та співпрацював з Парубочим Йосипом Семеновичом та організаціями і установами різних рівнів та форм власності для виготовлення проектно-кошторисної документації; зустрічався і з представниками державної влади, щоб зрушити справу з місця; така висока активність дала результат і газопровід підведений в село, але через брак коштів до будинків жителів села газ не підведений;
- Ремонт доріг комунальної власності вперше проведено за головування Обушка Василя Степановича;
- Сільська школа знаходилася в 4 приміщеннях і за ініціативи жителів села було розпочато будівництво нової школи, але через відсутність фінансуванння будова простояла 13 років незавершеною. Лише в 2001 році владою району було прийнято рішення завершити будівництво школи. Ініціатором і організатором був голова Радехівської РДА Іщук Богдан Лукׄ’янович. Кожна сім’я вклала частку своєї праці в будівництво школи. Генеральним підрядником будівництва була фірма «Барс» під керівництвом Юрія Івановича Галілея. Всі організації і установи району допомагали у будівництві школи в Середпільціях. 1 вересня 2002 року в новозбудованій школі пролунав перший дзвінок. На відкриття школи приїхав депутат Верховної ради Тягнибок, депутат Обласної ради Парубій та представники обласної і районної влади.
- Ініціаторами перенесення пам’ятника І.Я.Франку від Народного дому на шкільне подвір’я в 2006 році були Йосиф Семенович Парубочий, архітектор Макар, товариство «Просвіта», Сухар Юрій ,Сікорський Віталій. Над спорудженням пам’ятника працювали місцеві жителі Кіц Ярослав, Береза Василь, Обушко Василь, Репетило Іван. Школа була загальноосвітньою І-ІІ ступеня, в 2013 році реорганізована в навчально-виховний комплекс. В закладі відкрито дошкільну групу за проектом Україна-Польща-Білорусь при фінансовій підтримці Євросоюзу. Для повноцінного функціонування дошкільного підрозділу батьки долучилися до ремонту приміщення, закупівлі обладнання та іграшок. На даний час в школі повністю замінено вікна на енергозберігаючі, придбано комп’ютери за кошти спонсорів з Норвегії та Китаю. Представники корпусу миру з Америки допомогли в обгородженні території школи. Учні та вчителі підтримували Революцію Гідності. Школа є осередком патріотичного виховання молоді. Діти доглядають пам’ятник Великому каменяреві та місце загибелі повстанців в лісі (проводяться виховні години та патріотичні заходи).
- За головуванням Возняк Юрія Романовича та активної участі односельчан було упорядковано парк в центрі села, оновлено огорожу біля Символічної могили, оновлено пам’ятний знак біля могили, упорядковано території нового і старого цвинтарів та відремонтовано і пофарбовано огорожу довкола них, встановлено надгробний пам’ятник пароху села Середпільці отцю Павуку,
- встановлено пам’ятний банер Небесній Сотні; перекрито дах Народного дому села Середпільці та Народного дому села Мукані за кошти державного бюджету та за сприяння Народного депутата Боднара Михайла Леонтійовича, виконавцем робіт була фірма «Партнерпроектбуд», внутрішні роботи в Народному домі села Середпільці виконав підприємець Феденишин Володимир Степанович за кошти міської ради і громадські; оновлено огорожу довкола Народного дому села Середпільці. В Народному домі та Публічній бібліотеці села продиться багато заходів на різні теми.
проведено вуличне освітлення в селах Середпільці та Мукані; відремонтовано дороги комунальної власності; проведено інтернет та придбано обладнання для бібіліотеки села Середпільці за кошти спонсорів, обласного та міського бюджету в рамках реалізації Проекту- Борис Ганною та її дітьми було збудовано капличку Божої Матері, які і доглядають за нею.
На честь 100 річчя з дня народження Романа Шухевича був встановлений Хрест Пазином Степаном поблизу Народного дому села Середпільці.
Жителі села підтримали Помаранчеву революцію 2004 року. Збирали продукти, гроші на підтримку майдану. Педагогічний колектив оголосив акцію непокори та вирушив на мітинг в місто Радехів. Школярі разом з батьками пітримували події які тоді відбувались. Під час Революції Гідності в 2013 році жителі сіл Середпільці та Мукані активно підтримували та брали участь в цих історичних подіях. З нашого села поїхали на майдан Мотлюк Роман, Свирида Володимир, Возняк Роман. Підтримку Майдану давали жителі сіл Середпільці та Мукані збираючи одяг, продукти та гроші. В 2014 році з початком Російсько-української війни в зону АТО пішли інаші хлопці з Середпільців: Возняк Юрій, Кравець Ігор, Лехмінка Тарас, Яриш Назарій, Баландюк Юрій, Нагірний Володимир та з Мукань: Кунинець Андрій, Пеклич Назар та Пеклич Сергій, Думанчук Ігор, Дубів Володимир який і зараз продовжує воювати з окупантами . На жаль цієї книжки ще немає. Але ми збираємо матеріали, спогади очевидців, фото і маємо надію що через деякий час таку книгу видамо. Як в кожному селі так і Середпільцях були і є творчі особистості. Береза Богдан Степанович, заслужений діяч мистецтв України. Нагороджений грамотою Президії Верховної РадиУРСР, почесними відзнаками Міністерства культури і туризму України. Зінько Ігор Зіновійович в 1991 році захистив дисертацію і здобув науковий ступінь кандидата економічних наук. З 1992 року і дотепер доцент кафедри краєзнавства і міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Написав понад 50 наукових статтей у різних українських та зарубіжних виданнях. Нетлюх Андрій Васильович у 2000 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук. У 2008 році йому присвоєно вчене звання доцента кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.Має 75 друкованих наукових та навчально-методичних праць з проблем хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії в тому числі 1 патент України на винахід. Баландюк Марія Михайлівна у 2004-2017 році науковий співробітник, захистила кандидатську дисертацію «Кирилична рукописна книга 16 століття в історико-культкрному процесі в Україні». Рудик Діана, студентка Бродівського педагогічного коледжу, взяла участь і зайняла 3 місце по поезії в 9 Всеукраїнському конкурсі дитячої та юнацької творчості «Море талантів». Конкурс входить до складу основних заходів міжнародного корнійчуковського фестивалю дитячої літератури, що проводиться щорічно в Одесі. Луцький педагогічний коледж закінчила Панчук Оксана і працює вихователем дошкільного закладу , яка також пише поезію і публікує свої поезії в різних виданнях, одне з них газета «Журавлик». Закінчила Львівську академію мистецтв Шайнога Дарина, юна художниця. Село Середпільці є дуже гарним. Тут є багато господинь, які люблять квіти, Ференс Марія, Медзяк Мирослава, Кузьма Ольга (квітникарка і вишивальниця). Село мальовниче, тут живуть працьовиті і доброзичливі люди, які тримають господарство і сільськогосподарську техніку, мають авто. Люблять односельчани і жарти, і пісні. Приїжджайте до нас в Середпільці на запашні калачі.
Авторка: Марія Жуківська
Мукані
Село Мукані (в усіх історичних джерелах на латині Mukanie – Муканє) простягнулося за 10км на південний-схід від м.Радехів. Навколишня місцевість: на північ (за р.Острівкою) – с.Немилів; на північний захід – с.Середпільці;на південь – с.Оглядів; на південний-схід – с.Опліцько (точніше с.Гута Скляна присілок с.Опліцько); на захід – смт.Лопатин; на північний захід – с.Хмільно. Коли точно було засновано село невідомо, перша документальна згадка про с.Мукані датується 1448 роком, в 1998 році урочисто село святкувало 550-річчя. Дану територію, найвірогідніше, заселили біженці, що тікали від частих нападів в ті часи, турків та татар, які шукали захисту в болотистій місцевості, яка була тоді не прохідною зі сторони с.Немилова та смт. Лопатин, тим самим оберігала від нападів з півночі та сходу. У 1531 році с.Мукані належить до Лопатинської парафії Бузького повіту Белзької землі. У 1686 році в селі побудовано храм Введення Пресвятої Богородиці в храм Божий. З цього часу на «полях» церковних книг знаходимо відомості про події в селі та її мешканців. В «Апостолі» 1696 року видання записано: «Купив цю книгу «Апостол» раб Божий Олекса Думанчук з женою Агафією за відпущення гріхів своїх, і віддав її для храму Введення Пресвятої Богородиці в селі Мукані, його милості пана Степана Муканського». З цього запису бачимо, що в селі проживає пан Степан Муканський, цей запис підтверджує гіпотезу, щодо походження назви села Мукані від багатої сім’ї панів Муканських, які проживали в селі до 1845 року. В цьому році померла пані Марія Муканська, не залишивши спадкоємців роду. Іншу книгу «року 1717 місяця лютого купив Тимофій Маковецький з жінкою Тетяною, його милості пана Степана Муканського» В книзі «Осмогласник» 1686 року видання, «куплену за кошти громади села Мукані», записано про природну стихію, що трапилась «року 1748 і 49 летіла саранча». В 1862 році на місці старої церкви збудовано новий храм, який служить громаді до сьогодні, у 2012 році громада села урочисто святкувала 150-річчя храму. В актовій книзі за 1880 р (Центральний історичний музей м.Львів) записано, що в селі було 499 мешканців, між ними 68 римо-католиків. В цей час в селі при церкві існує школа на 1клас, мова викладання українська. На початку ХХст. в селі налічувалось до 100 господарських дворів, сім’ї були великі до 20 членів родини. «В селі проживало 5 жидівських сімей (Юди Гененбаун, Газгальт, Янкель, Лінц, Хайм). В с.Дубини була єврейська Божничка, а при потребі у свята їздили до рабина в м.Белз. В селі проживали родини панів та підпанків, серед них найзаможнішим вважався Грабнянка, а на хуторі Рудки на південь від села в сторону с.Оглядів за 1,5км від села мав свій маєток польський полковник Розвадовський» – зі слів старожила села записано в січні 1994р Думанчука Йосипа Григоровича 25.07.1919р.н.). Населення села в основному займалося сільськогосподарською діяльністю вирощували жито, зрідка ячмінь. Розводили свиней, домашню птицю, вівці, корови. Торгівлею в селі займалися єврейські родини, було 3 корчми. «Найбільшою була корчма Хайма (батько Юди Гененбабауна), бо повідали, що він мав намочений в горілці шнурок з повішеного, що дуже «притягувало» і п’янило» – зі слів старожила села записано в січні 1994р Думанчука Йосипа Григоровича 25.07.1919р.н.). В селі було два вітряні млини, які належали сім’ї Пущик та Єнджийовський. На високому рівні була культурно-освітня діяльність села. Дяківська 1-річна школа з часом переросла в 3-річну, а дальше в 4-річну, яка проіснувала в селі до 1974 року. Слід також згадати і про «Дідівську школу» гри на музичному інструменті лірі, адже слава про Муканських діді лірників розійшлася далеко за межі села і району, різьбяр Заремба Володимир Федорович створив скульптуру «Муканський дід» 2006р. Ця школа збирала навколо себе старців (чоловіків інвалідів), яких навчали гри на лірі. До «учнів» був приставлений вчитель, займались вони в напівземляній хаті. Старці користувалися власною мовою, яка знали і використовували тільки поміж себе, наприклад: хлопець – топко, пішов – попняв, дівчина – пушка, собака – ласкавуха, вареник – похрепник, світиться – харкотить, зробив – почахав та інші. Широка робота проводилась в сільській хаті-читальні, там діяв аматорський театральний гурток. Ось що писало про просвітянський рух в повіті на сторінках газети «Діло» (ч.51, 1911р): «Визначну діяльність являють читальні в Дмитрові, Нивицях і Муканях. Муканська читальня дала цілий ряд представлень». «Аматори гастролювали по навколишніх селах: Нивиці, Немилів, Синьків та інші. Найактинішими учасниками гуртка були Киричків Василь, Магерів Іван, Єнджиєвський Василь» – записано зі слів Єнджиєвської Ольги Ільківни 22.07.1914р.н в березні 1994р. Щодо комунікації села, то до ІІ Світової війни повз село йшла вузькоколійна залізно-дорожня колія, сполучала Броди – Холоїв (сьогодні с.Вузлове) через Лопатин. Дорога з твердим покриттям до м.Радехова була прокладена в 70-х роках ХХ ст.. В 1935р, Польща надавала земельні наділи українцям, які визнали себе поляками прийнявши римо-католицький обряд. Кільки сімей з Мукань «ополячились» (Масловські, Бира, Михайлишин, Пущик Михайло. Їм було надано земельні наділи в с.Увин. а в 1939р з приходом Радянської влади їх було вивезено в Сибір, після війни частина з них потрапила в Польщу. 19 вересня 1939 року в село вступила Червона армія, яка встановила в селі Радянську владу, в 1940 році був заснований колгосп. З 1941 року село знаходилось під окупацією Німеччини. За три роки окупації на роботи в Німеччину було вивезено біля 15 юнаків та дівчат. В 1944 році всіх чоловіків зі села було вивезено на роботу в Чехію, 12 з них загинули від бомби, яка розірвалася в руках одного з робочих, захороненні в м.Спішська Нова Весь (сьогодні місто у східній Словаччині). 17 липня 1944р село визволила Радянська армія, розпочалася нова окупація. В 1949 році організовано колгосп «Перше травня», а в 1961р після об’єднання з сільськогосподарським підприємством м.Радехова землі с.Мукані увійшли до радгоспу «Радехівський» (пізніше перейменований «імені XXV з’їзду КПРС»). Гіркотою обернулось життя муканців в складі СРСР. До Сибіру було вивезено 5 сімей, засуджено за політичне інакомислення близько 15 чоловік. Найстрашнішою бідою була заборона молитися в рідній церковці, яка була закрита з 1962р до 1988р. Село завжди обминали різні негаразди. Ніхто не помер ні від віспи, а ні від холери, а ні від тифу, які косили цілі села. Цілі цвинтарі знаходять у сусідніх селах Середпільцях та Немилові. В цього приводу в селі існує легенда. Народилися в батьків два сини-близнюки, а в корови двоє бичків. Коли брати-близнюки виросли, то запрягли дорослих волів в соху. Обгорали брати волами село по межі муканських земель і тим самим відгородили від усяких бід та негараздів.
Автор: 14.03.2021р Пущик Мирослав Степанович.
